Юрій РУДЕНКО,
доктор педагогічних наук, професор НПУ ім. М. П. Драгоманова,
академік АН ВШ України
Вийшла друком книжка відомого в Україні та за її межами фольклориста, етнографа, літературознавця і мистецтвознавця Івана Хланти “Народні пісні українців банату (Румунія)” (Ужгород, ВАТ “Патент”, 2009. — 744 с.). Ошатно виданий збірник пісень наших земляків із діаспори став важливою подією в культурному і науковому житті України і Банатського краю Румунії.
Із її появою ми вперше за роки незалежної України маємо змогу вивчати багатогранну самобутню культуру, побут сотень тисяч українців, предки яких ще в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. змушені були переселитися з рідної землі до Банатського краю.
У книжці надруковано зібрані І. Хлантою найкращі зразки українських народних пісень, які він записав ще 1999 р. в п’яти селах — Зоріле, Копачеле, Корнуцел, Кричево, Падурень. Там нині живуть і працюють українці, зокрема бойки й гуцули, предки яких туди переселилися із сучасних Міжгірського, Рахівського, Тячівського, Хустського та частково Іршавського районів Закарпаття. У книжці не лише давні пісні, які в наш час співають українці Банату, а й ті, що їх створили на чужині.
У ґрунтовній розвідці “Український острів культури в румунському Банаті” І. Хланта подає історико-етнографічну інформацію про заселення цього краю нашими земляками. Вважають, що в Румунії живе до 70 тисяч українців. Автор, оперуючи науковими даними, стверджує, що насправді їх 250—300 тисяч.
На долю переселенців з України випали важкі випробування, допоки їм вдалося завдяки щоденній праці побудувати перші хати й колиби. І лише через кілька десятиліть на чужині схили горбів, цілинні землі було перетворено на родючі ниви, квітучі сади. Українською толокою будували школи, церкви. І в усьому допомагала нашим землякам рідна пісня. Вона надавала сил, надихала на працю, сприяла збереженню і розвитку традицій.
Із юнацькою закоханістю в народні перлини І. Хланта зібрав величезний і цінний пісенний масив, багатий і розмаїтий із жанрового, тематичного і художньо-естетичного погляду. У книжці пісні розподілені за розділами “Рідний край”, “Пісні про кохання”, “Весільні пісні”, “Балади”, “Колискові пісні”, “Антипияцькі пісні”, “Рекрутські та вояцькі пісні” та ін.
Пісенна творчість українців Банату — важливе культурне надбання, духовний скарб. Автор записав багато текстів, варіанти яких побутують нині в Закарпатті. Зафіксовано й чимало повніших, художньо довершеніших варіантів.
Важливо, що І. Хланта записав раніше не публіковані пісні, зокрема “На високій горі два дзвони дзвонили”, “Наказала мила”, “Коли пані вінчали”, “Постелився горошок по полю”, “Аж кілько я світа сходив” та ін.
Особливість текстів пісень (мелодії розшифрував Іван Лібер, композитор, фольклорист, керівник хорів українців Банату) — те, що розмаїття тем, мотивів, ритмів поєднується з багатим внутрішнім світом ліричних героїв, які сприймають світ і мислять українськими образами.
Загальнонаціональне значення мають історичні пісні, зокрема на теми боротьби з чужоземними ворогами. У цих піснях уславлено національних героїв. У них високих регістрів сягають любов до людей праці й ненависть до загарбників, іскриться лицарська звитяга. Вічно живі героїчні мотиви у високопоетичній формі звучать у піснях “Довбуш”, “Сидить Пинтя у темниці”, “Попід гайок зелененький”, “Попід чорні полонини” та ін.
У процесі дослідницької роботи І. Хланта виявив прикрі факти. Серед українців Банату є випадки, коли батьки і себе, й дітей записують румунами. Це зумовлено насамперед низькою національною самосвідомістю. Однак, зазначає І. Хланта, “цього не скажеш про такі національні меншини Румунії, як угорці та німці, в яких навіть у змішаних сім’ях діти володіють рідною мовою”. Отже, ми, українці, повинні допомагати землякам Банату, щоб вони відчули українськість серед чужого етносу. Слід частіше зустрічатися, проводити спільні наукові конференції, мистецькі фестивалі, забезпечувати земляків українськими книжками.
