ГАРЯЧІ ТЕМИ

УКРАЇНСЬКИХ ДИСИДЕНТІВ У РОСІЇ ПРИЙМАЮТЬ ЛИШЕ ЗА ҐРАТИ
Росія відмовила у в’їзді координаторові програм Харківської правозахисної групи, колишньому в’язню сумління радянських таборів Василеві Овсієнку. Коментуючи це, правозахисник Євген Захаров заявив: “Уночі з 22 на 23 липня в Брянську з потяга № 42, який прямував до Москви, російські прикордонники зняли і спровадили назад в Україну Василя Овсієнка, який відсидів у радянських таборах і тюрмах 14 років. Його прізвище виявилося у списку осіб, яким заборонено в’їзд у Російську Федерацію”.
Овсієнко їхав у село Кучино Пермської області, у Музей історії політичних репресій і тоталітаризму, який з 1995 року діє в приміщенні колонії особливо суворого режиму ВС-389/36. Там він перебував у 1981—87 рр., там загинув Василь Стус, там каралися Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Іван Кандиба, Іван Сокульський, Іван Гель та інші українські правозахисники. Овсієнко — член ради Музею, його запросили на Міжнародний громадянський форум. Віз для Музею книжки колишніх в’язнів Кучино, рушник, щоб пов’язати його на хресті, який стоїть на могилах в’язнів. “Імовірно, що російські спецслужби відстежують публікації українських правозахисників і знаходять у них небажані для путінської “демократії” речі, наприклад, у статті “Актуальні цитати”. Про музей “Пермь-36” дивіться статтю Василя Овсієнка “Музей у Кучино — совість Росії”, — зазначив Євген Захаров.
Раніше російський президент Дмитро Медведєв відмовився від практики “чорних списків”. Тому зостається здогадуватися, чи то влада у Росії не така вже монолітна, якщо там не прислухаються до вказівок президента, чи Медведєв говорив нещиро.
Натомість нинішня українська влада виявляє небачену гостинність до недругів держави. Вона знову дозволила в’їзд на територію України таким одіозним політикам, як Костянтин Затулін і Юрій Лужков, які відверто виявляють ненависть до нашої держави. Лужков, який цими днями знову приїхав до Севастополя, відкрито проповідував ідею приєднання до Росії не лише цього міста, а й усього Криму.

ГРУЗІЯ ПРОГОЛОСИЛА 25 ЛЮТОГО ДНЕМ РАДЯНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
Парламент Грузії ухвалив рішення оголосити 25 лютого Днем радянської окупації. Тепер у Грузії щороку цього дня будуть приспущені державні прапори, оголошена хвилина мовчання у всіх держустановах, а також проходитимуть заходи в пам’ять жертв радянської окупації. Дату встановлено з приводу того, що 25 лютого 1921 р. у Тбілісі увійшли частини Червоної армії й окупували відроджену Грузинську державу.
З нового навчального року в грузинських школах на додачу до звичайних підручників з історії з’явиться посібник “200 років російської окупації”. 1801-го було оголошено царський маніфест про приєднання царства Картлі-Кахеті до Російської імперії, що потім царський і комуністичний режими трактували як “добровільне” приєднання Грузії до Росії.
Нинішнє рішення Грузії може слугувати прикладом і для України. До речі, як і приклад країн Балтії. Нагадаємо, що два десятиліття тому, вийшовши зі складу Радянського Союзу, Литва, Латвія й Естонія проголосили, що вони саме відновлюють свою незалежність, бо ніколи не визнавали так званого входження наприкінці 30-х років своїх держав до складу СРСР, а розцінювали це як радянську окупацію. Тож, може, й Україні теж проголосити, що вона відновила свою незалежність після того, як у ході громадянської війни Українську Народну Республіку окупувала більшовицька Росія? Таким днем окупації можна було б вважати, наприклад, 9 лютого 1918 року. Тоді, невдовзі після бою під Крутами, російські більшовицькі війська зайняли Київ, столицю проголошеної всього за кілька днів до цього незалежної держави УНР.

НА БАТЬКІВЩИНІ ЯНУКОВИЧА — ПРОТЕСТИ ШАХТАРІВ
Протести українських шахтарів, які тривають уже не один тиждень і викликані великою заборгованістю із зарплат, можуть завершитися страйком. Про це йдеться в повідомленні прес-служби Центрального комітету профспілки працівників вугільної промисловості України.
За словами профспілкових лідерів єнакіївських шахт “Червоний Профінтерн” і “Юний комунар”, обіцяні Мінвуглепромом кошти для погашення тримісячних боргів із заробітної плати трудовим колективам шахт, які ліквідують, так і не надійшли на підприємства (станом на 15:30 23 липня). Також продовжують сидіти без грошей і гірники шахти “Новогродівська № 2”          (м. Новогродівка Донецької обл.).
Гірники “Червоного Профінтерну” і “Юнкому” надіслали телеграми до Генеральної прокуратури України з вимогою порушити кримінальні справи проти чиновників, винних у невчасних виплатах заробітної плати.
Раніше працівники двох шахт у Донецькій області через борги із зарплат хотіли зупинити роботу водовідливів, що могло призвести до підтоплення Єнакієвого, Селидова та Новогродівки.

ФІНІШ ПОЛІТИКА МОРОЗА
У суботу на з’їзді соціалістичної партії України завершилася 20-річна епопея головування в партії Олександра Мороза. Важко сказати, наскільки добровільною була ця відставка, а наскільки продиктованою обставинами. Принаймні сам Мороз всі останні місяці чітко заявляв про нагальну потребу оновлення керівництва партії й свій намір подати у відставку. Новим головою СПУ обрано нинішнього міністра економіки Василя Цушка.
Отже, один із ветеранів українського політикуму — поза грою, хоч і пообіцяв з нього не йти. Коротка політична біографія Мороза така. Типовий компартійний номенклатурник, на початку 90-х він очолив новостворену соцпартію, що стала тимчасовим прихистком комуністів на час нетривалої заборони компартії України, як і всієї КПРС, за участь у серпневому путчі в СРСР. Пізніше соцпартія постійно плелася в обозі відновленої компартії, то тісно зближуючись, то трохи дистанціюючись. Сам Мороз був незмінним депутатом Верховної Ради п’яти перших скликань. Двічі ставав головою парламенту, зокрема був ним 1996 року, коли Верховна Рада ухвалила Конституцію.
Після весняних виборів парламенту 2006 року, коли політичні сили Майдану — “Наша Україна” і БЮТ — у результаті взаємних чвар бездарно програли ці перегони, не набравши більшості, у соцпартії виявилася “золота акція” для формування коаліції. Фракція увійшла в цю коаліцію. Втім, уже за кілька місяців він продемонстрував звичайнісіньку зраду — вийшов з коаліції й перейшов до реґіоналів і комуністів. У результаті цього вчорашня опозиція стала вже правлячою коаліцією, яка й призначила Януковича прем’єр-міністром. Мороз зберіг крісло спікера. Та ненадовго. Після розпуску парламенту й позачергових виборів вересня 2007 року соцпартія вперше не пройшла до парламенту — зради люди не забувають. Мороз вкотре спробував балотуватися на президентських виборах 2010 року, але результат був мізерним. Залишалося тихо піти з політики.
А ще треба нагадати, що саме через Мороза восени 2000 року було озвучено скандальні плівки майора Мельниченка, що стосувалися зникнення Георгія Ґонґадзе. Тож Мороз — один з учасників великої політичної гри з назвою “Справа Ґонґадзе”, справжня суть якої суспільству стане відома нескоро.
А щодо соцпартії, то зміна керівництва означає, вочевидь, спробу замінити саме цією партією комуністів у парламентській коаліції на наступних виборах, звичайно. Принаймні Цушко вже заявив про вірність режимові Януковича. Характерно, що на чолі партії стали такі скандальні політичні постаті, як Цушко і Микола Рудьковський, перший секретар політради СПУ. Втім, яка партія, яка коаліція, такі й політики.

Підготував
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment