ЗА 360 РОКІВ НА КОЗАЦЬКІЙ ШАБЛІ — ЖОДНОЇ ЩЕРБИНКИ

У багатьох українських родинах є давні реліквії, які переходять із покоління у покоління, нагадуючи про минувшину. У сім’ї Юрія та Лариси Коханців із міста Дубна таким родовим спадком стала козацька шабля, викувана 1650 року.

Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

— На жаль, не залишилося жодних документальних підтверджень, кому первісно належала ця шабля, — розповідає Юрко Коханець, син Миколи, як сам себе називає, — однак є дві речі, на яких базується наша родовідна пам’ять.
Перша — це переказ, за яким шабля належала нашому далекому предкові, який брав участь у битві під Берестечком, прорвав оточення у складі загону Івана Богуна, потім воював ще у кількох баталіях, а коли повернувся додому, то заповів передавати завше нагострену шаблю від батька синові, щоб постійно тримати в обороні рідну землю. Отже, друга наша священна родова річ — заповіт. Йому не зрадили ні прапрадід, ні прадід, ні дід, ні батько. Був навіть випадок (під час Голодомору), що хтось порадив продати шаблю, аби не вмерти з голоду. Але, на щастя, і родина вижила, і реліквія збереглася.
Тепер ми, хоч би на яких національних святах бували, беремо шаблю із собою. Не заради того, щоб похизуватися сталевим раритетом, а щоб через шаблю (гостру, як бритва) засвідчити пошану до тих, хто здобував і боронив волю. Недавно з такою місією побували на Козацьких Могилах. Там, до речі, відбувалися показові виступи учасників клубу козацького гопака, і на прохання ініціаторів цього дійства, нашу шаблю задіяли під час реконструкції козацького бою. Цікаво, що хоч шаблею було нанесено до півсотні ударів по різних металевих предметах, вона у жодному місці не надщербилася. А це ознака сили козацької зброї.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment