ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ В АМЕРИЦІ

Ангеліна ЛАХТАДИР,
директор Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення, м. Боярка

35 представників різних областей України завдяки програмі “Відкритий світ” відвідали США, де протягом десяти днів знайомилися з життям американців, їхньою політикою, економікою, освітою, культурою, щоб відчути клімат “змін”, який формував цю націю впродовж 200 років.
У Вашингтоні в Бібліотеці Конґресу Посол Джон О’Кіф, виконавчий директор Центру лідерства “Відкритий світ” і Люіс Маданик, керівник програм Центру привітали делегатів. Перед нами виступив Семюел Потоліккіо, докторант Джорджтаунського університету, заступник директора приймальної комісії школи “Лендон”, неодноразово відзначений як “викладач року” за курс “Релігія та політика”. 2010 року він виступатиме з програмними лекціями в Польщі й Україні. Пощастить тим студентам, що слухатимуть його курс, Сем — прекрасний оратор.
Він сказав, що американське кредо — це рівність усіх перед законом. Політики звертають дуже велику увагу на думку громадян. Конституція — це святий документ в Америці. За всю історію зміни в нього вносили лише 27 разів. Конституція створює систему правосуддя, забезпечує спокій в країні, спільну оборону, сприяє загальному добробутові, гарантує свободи.
У сенаті по два представники від кожного штату. Кожен штат має власні інтереси, але коли йдеться про державні справи, всі об’єднуються. У національній єдності — велика сила Америки.
На мою думку, саме цього бракує нам, українцям: стабільної Конституції, дотримання законів, рівності перед законом, більшої автономії реґіонів, щоб в управлінні державою брали участь представники різних областей.
Колишній посол в Україні (2006 — 2009), нині віце-президент Центру постконфліктного миру та стабільності Інституту миру США Вільям Б. Тейлор-молодший, який часто спілкувався з українцями і симпатизує нам, хотів почути думку делегатів щодо політики нового президента. Делегати відповіли, що ще важко судити, якою вона буде, але українці очікують, що в країні буде системність у виборчому процесі, чітка система законів, вільна торгівля з Європейським Союзом, українська мова буде єдиною державною.
Відбулася зустріч із Мирославою Ґонґадзе, ведучою програми “Час” української служби “Голос Америки”. Мирослава, знаний захисник свободи преси й безпеки журналістів в Україні, продовжує боротися за чесне розслідування й покарання винних у вбивстві її чоловіка. 2001 року Мирослава стала лауреатом стипендії Рейган-Фассел, що була їй надана для вивчення ролі ЗМІ у становленні демократії в Україні. 2009 року український часопис “Фокус” вивів Мирославу на 91-ше місце в рейтингу “100 найвпливовіших жінок в Україні”.
Мирослава Ґонґадзе — прекрасний модератор дискусії. Її та гостей програми цікавило питання “Україна після президентських виборів”. Члени делегації висловили думки, що українці налаштовані на сумлінну працю, консолідацію, щоб стати сильною нацією; треба посилити роль місцевого самоврядування, громадських організацій, ЗМІ; надавати більше можливості жінкам виявляти здібності в усіх сферах діяльності. Хоч деякі із нас голосували за іншого кандидата, якщо політика Януковича буде державницькою, якщо його команда працюватиме на благо народу, ми допомагатимемо.
Хоч вашингтонська Бібліотека Конґресу призначена для обслуговування потреб конґресменів, однак туди може потрапити кожний, кому виповнилося 18 років. Вразили членів делегації величний Капітолій, Верховний Суд США, Білий Дім. Побували ми в затишному й гостинному домі українки Надії Комарницької-МакКоннел, президента Фундації “Україна — США”. Фундація — некомерційна недержавна організація, заснована 1991 року для сприяння демократичному розвиткові, підтримки ринкових реформ і підвищення рівня обізнаності з правами людини в Україні.
Щира усмішка пані Надії, її гостинність, вишиті українські рушники, ікона Божої Матері, червоні маки та сині волошки на картинах — ось воно, рідне, наше. Відчувалося, що в цьому домі є частинка далекої, але рідної на все життя країни. У кожного з нас защеміло серце — і полилась мелодійна українська пісня, яка розчулила пані Надію і викликала щирі сльози.
Перед від’їздом із Вашингтона ми відвідали пам’ятник Тарасові Шевченку. Його було відкрито 27 червня 1964 року в присутності президента США Двайта Д. Айзенгауера за участю близько ста тисяч людей, які з’їхалися з усіх кінців Америки й Канади. Закінчуючи промову на відкритті пам’ятника, президент сказав: “Це не тільки на сьогодні, але й на всі грядущі часи ми нині презентуємо світові цю статую Тараса Шевченка, Кобзаря України та борця за волю, щоб увічнити віру людини в кінцеву перемогу волі. Безупинною працею та при Божій допомозі одного дня настане нова доба, доба всесвітнього миру з волею і справедливістю для всіх”. Пам’ятник збудували за кошти американців українського походження та їхніх приятелів. Захотілося прочитати “Заповіт”, процитувати слова з поеми “Кавказ”: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля…”
Після відвідання Вашингтона членів делегації поділили на групи, і ми вирушили знайомитися з неурядовими громадськими організаціями різних штатів. Я потрапила в Коламбус, штат Огайо.
Громадські організації в Америці використовують різні форми й методи. Вони контролюють владу, вносять пропозиції. Громадські організації у своїй сфері можуть зробити більше, ніж влада. Часто влада підписує контракт про співпрацю з громадськими організаціями. Люди їм довіряють, а влада дослухається, йде назустріч. Оскільки є загальна довіра, багато спонсорів вкладають кошти в проекти громадських організацій, а ті звітують про використання коштів через ЗМІ або на сайтах. Кожна людина має можливість прослідкувати, як були використані гроші. До роботи в організаціях залучають численну армію волонтерів. Порив американців допомагати іншим просто шокує. Особливо хочуть бути корисними пенсіонери. Коли ми запитували, навіщо це їм, то чули у відповідь: “Якщо в цьому житті я чогось досяг, якщо Бог дав мені роботу, сім’ю, капітал, я повинен віддячити за це, допомагаючи народу, своїй державі, Церкві, чим зможу”.
Армія Спасіння — це неурядова громадська організація. Її мотто — любов до людей, бути завжди поруч із людьми. Представники цієї структури роздають продукти харчування, які їм надають магазини, за що сплачують менші податки, гарячу їжу. Надають житло, одяг, меблі, допомагають дітям закінчити школу. “Не можна працювати на телекамеру, — стверджує майор Армії Спасіння, — телекамера поїде, а люди залишаться зі своїми проблемами. Їм потрібна стабільна підтримка, доки вони стануть на ноги”.
Вразив інтернат для сліпих дітей. У них є всі умови для навчання й відпочинку: величезна територія, просторий спортивний зал, музичні інструменти, зручні класи. Діти з особливими потребами беруть участь у маршах, спортивних змаганнях, співають, працюють на комп’ютерах, мають бібліотеки. Про них дбають, щоб вони не почувалися непотрібними суспільству. Пільг під час вступу до ВНЗ вони не мають, що свідчить про рівність. Нас здивувало, що здорові діти ставляться до них як до рівних, дружать із ними, підтримують. Серед нас була вчителька фізики з Одеси, яка теж працює в інтернаті для сліпих дітей. Як би їй хотілося мати такі умови для своїх вихованців! Руслана привезла багато подарунків від своїх учнів і передала вчителям і дітям. Вони з радістю обмінювались досвідом, розповідали про методи роботи. За дорослими захоплено спостерігали діти, які вже мріяли подружитися з одеськими хлопчиками й дівчатками.
У Центрі допомоги дітям і сім’ям, які потрапили в кризові ситуації. Мені сподобалось те, що дитина розказує свою історію тільки раз психологові, який невимушено розмовляє, дозволяючи дитині малювати, клеїти тощо. А всі інші спеціалісти в цей час сидять у сусідній кімнаті перед телевізором і спостерігають за розмовою, обговорюють, яку допомогу треба надати дитині. Так зайвий раз не травмують поранене серце. У штаті Центру є психологи, соціальні працівники, вчителі, лікарі, юристи, поліцейські, волонтери. За законом, кожен громадянин США зобов’язаний повідомити певні органи, якщо бачить, що над дитиною чинять насильство.
Неурядова організація “Maryhaven” — один із найбільших медичних закладів центрального Огайо, який спеціалізується на лікуванні від алкогольної й наркотичної залежності. Фінансують будівництво й утримують заклад за рахунок податків. Допомогу в Центрі надають усім, хто потрапив у залежність, не дивлячись на те, чи може заплатити людина за лікування.
Наша делегація зустрічалася з багатьма українцями, росіянами, білорусами, які тривалий час живуть в Америці. Серед них були такі, що з жахом згадують часи, коли жили на Батьківщині, ті, що мають теплі спомини про рідні місця, але впевнені, що ніколи вже не повернуться додому, бо тут краще, тут їхні родини, робота. Є й ті, що мріють повернутися в Україну, але тільки тоді, коли там налагодиться життя, щоб можна було забезпечити майбутнє дітям. Усі були раді нас бачити, ловили кожне наше слово, розпитували про Київ, про новини, вибори, мову. Їх цікавило все.
В Америці ми побували вперше, тому спочатку були в захваті від усього, що побачили, потім почали порівнювати, аналізувати. Врешті дійшли думки, що нам треба ще багато працювати над собою, над своєю свідомістю; дуже важливо зрозуміти, що ми один народ, одна нація. Варто задуматися над тим, що залишимо дітям. Треба щирістю і добротою наповнити наші серця, повернутися обличчям до тих, хто потребує нашої допомоги. Зробити все, щоб наші міста були чистими, бо це наша країна. Як її можна не любити?
Американці довго йшли до свободи. За цей час їхня мрія натрапляла на суворі випробування, але принцип урядування, керованого народом, через народ і для народу, сформував цю демократичну державу. Ми ще зовсім молоді. Вірю, що в нас усе попереду.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One Thought to “ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ В АМЕРИЦІ”

  1. […] матеріалами газети “Слово просвіти” — "Відкритий світ", — Наші публікації […]

Leave a Comment