Василь ВАСИЛАШКО. ПРИГОРНИ НАЙСПІВУЧІШУ З МОВ!

РОЗПАШІЮ КВІТКОЮ

Розпашію квіткою при твоїй стежині,
Заспіваю пташкою у твоїм саду,
Щоб не розминулися наші очі сині,
Щоб відчув душею ти, як тебе я жду.

Можу навіть рибкою зблиснути на хвилі,
Золотою рибкою — слідом попливи.
Може лихо звіяти в нас усмішки милі,
Але ми не втратимо серця й голови.

Вірю: безголової дружби в нас не буде,
Безсердечні любощі не до честі нам,
Стане святом злагоди
і невтомний будень —
Так мені в це віриться. А тобі? А вам?

НОВОУШИЦЬКИЙ ВАЛЬС*

Зої Слободян, авторові музики вальсу, бардові, художниці, випускниці Калюської СШ,
де навчався й автор тексту

Ми танцюємо вальс — і Дністер,
як у пісню, тече,
Більше зір поміж гір,
і рукою подати до неба.
Вітер голову буйну калині
схилив на плече,
Ти мене пригорнув,
і я вся пригортаюсь до тебе.

Новоушицький вальс зачаровує нас,
Ми запросим його на весілля.
Може, ніжний цей вальс причарує і вас
Cвітлим рястом мелодій Поділля.

Все танцює навкруг —
і поля, і сади на горі,
В танці вишня цвіте,
плине золото верб у тумані.
Плинуть хмар рушники —
вислав місяць сватів до зорі,
Соловейко мені
замість тебе освідчивсь:  “Кохана”.

Новоушицький вальс зачаровує нас,
Ми запросим його на весілля.
Може, ніжний цей вальс причарує і вас,
Подолян за межею Поділля.

Ми танцюємо вальс
під зачаєним зором села,
Під сердець перестук
ми рідніші стаєм щохвилини.
Є, на щастя, любов,
будем жити — крило до крила,
Щоб матусі очей
не втирали краєчком хустини.

Новоушицький вальс зачаровує нас,
Ми запросим його на весілля.
Може, ніжний цей вальс причарує і вас
І запросить до нас на Поділля.

06.04.2000 р.

ТРОЇСТІ МУЗИКИ

СКРИПКА

Я — з горіха й металева,
Симфонічна королева.
— Ті-лі-ті-лі, — я співаю,
Наче голос людський маю.
Маю смичка за язичка:
Струн торкає — серце крає.
Скрипка я, мене всі чують,
До малого всі танцюють.

ЦИМБАЛИ

Ми — цимбали. Там, де грали,
Заодно і танцювали.
Де ми є, там свято буде,
Швидше б’ється серце в грудях.
Люди люблять, як ми граєм,
Всі на “Ви” нас називають.
Ми одні в троїстім колі
Місце вступимо басолі.

БУБОН

Кажуть, добра в мене вдача:
Б’ють мене, а я не плачу.
Я на те лише сміюся:
То я сам з собою б’юся.
Я — не лиш решітце миле,
Друге “я” у мене — било.
На Дніпрі і на Дунаї
Я на втіху людям граю.
ЦВІТЕ МАГНОЛІЯ

Галині

Цвіте магнолія вся білим біла,
У цвіті світить кроною —
Мов друге ясне сонечко,
І день білішає, і світ весь білий,
І не сивенька ти —
Сліпуче сонячна.

25.04.10 Київський ботанічний сад

“ЯК РУЖА, Я ЦВІЛА…”

— Як ружа, я цвіла!
З колиски всі любили,
То на руках мене, то у серцях носили.
Круг мене змалку усмішки не гасли —
Підпасичем була —
за мене хлопці пасли.
Росла з вогню: де йшла, там крига тала.
Казала щось — мов жар пересипала.
Мов ружі цвіт, не мали з ким рівняти.
Охоче Львів до мене йшов на свята…

А вийшла заміж — стала всім кумою.
Просили в гості — милувались мною…
Попри красу, зазнайства я не мала:
Куди ішла, з собою мужа брала…
Казали всі: мав руки золоті він.
Тож я питав, що й чоловік сподіяв.
У гадці мав: дім будував і сад садив.
Та дім і сад її: “Він теж мене любив!..”

БАТЬКИ З ФРОНТІВ…

Батьки з фронтів.
Мов сон. Мов зі сторіч.
Усім селом не знали, як стрічати.
— Як вижили?.. — То зорі-діти пріч
Нас вивели з-під куль, ведуть у хати…

Упізнавав — не впізнавав дітей,
Від горя посивілу геть дружину,
Дівчата-айстри молодили день,
Та впав солдат в обійми жінки, сина.

Жінки! Вдихали дух життя в калік.
Рукав порожній — не порожня хата,
Аби живий рідненький чоловік,
Щоб діти — не сирітки, мали тата…

Нема напівсиріт. Чужу біду
Не половинь — є сирота без батька.
Є гострий біль у батьковім саду,
Є очі, виплакані фотокарткам.

І щира дяка є з тих мужніх літ:
За хліб насущний, теплий усміх отчий,
За вищий на батьківські плечі світ,
За день, ясніший на батьківські очі;

За мамалигу з прикарпатських сіл,
Що в голод ніс нам тато на прожиток,
І — за урок. Не сипмо в рани сіль,
З яких вина давно вже кров’ю змита…

ПРИГОРНИ НАЙСПІВУЧІШУ З МОВ

Пригорни найспівучішу з мов,
Полони юну душу по вінця,
Щоб зі школи плекала любов,
Мелодійне життя в українця!

Все життя усім серцем відчуй —
Йде урок української мови,
Й на перерві чуже не мавпуй,
Не цурайся ти рідного слова.

Бо перерви в любові нема,
Бо на зраду чатує спокуса,
Честь вкраїнська була не німа
У смертельній катівні у Стуса.
Не мавпуй, щоб до зради не звик,
Щоб у мови був лицар завзятий,
Щоб не міг і у силі “язык”
Мови рідної в тебе злизати.

ПРИГОДА
З ПОСЕЙДОНОМ

З давніх літ у Львові

Скульптура викликала гнів у Вови:
— Бандеровец стоит
с тризубом вражим!..
— Це ж Посейдон, — кажу.
А він звів брови:
— Смотри, по имени известен даже…

Тризуб відбили з держака до свята,
“До Первомая” чи “до Октября”.
Та бог при палці іміджу не втратив —
Він став подібний нам на кобзаря…

ПРЯМА Й КРИВА

Дуже світло й радісно Миколі.
Ходить колами довкола Олі.
Як спитали, нащо колом ходить,
Чом прямої стежки не знаходить,
Відповів, що помилки не коїть,
Просто мало шансів у прямої.
Каже жартома: здалось йому:
Ця крива коротша за пряму!..

ДЕЩО ПРО ЩАСТЯ…

Радію, що є киця біля ніг,
Що всеньку нічку спалося онуку,
Що “сонечко” умить приспати зміг,
Що поруч жінці сон у теплу руку.
Христу завдячую, що дім — вже тил,
Що трапився контракт — боргів не мати,
Що тещі-мамі вистачає сил
Подать на стіл, поправить комір зятю…
Радий, що в сина і невістки — сміх,
А не чергове з’ясування: “Любиш?”,
Що за столом зібрало свято всіх
І поглядом Тарасика голублю,
І від Данилка вісточки летять,
І в доньки у сім’ї любов панує,
І знову тещин гумор: “Вредний зять —
Не хоче Богові мене віддать —
Зачасто так бальзам купує —
Живцем на довголіття бальзамує”.

09.01.2000 р.

АМОСОВ

У шістдесят хірургу ломить крижі.
Невже, як у батьків, — короткий вік?
Амосов не хотів би лежма вижить —
Хотів діяльно жити чоловік.

Щоб людям віддавати серце чуле,
Продовжити знеболені літа,
Поклався він на мрії незаснулі,
На силу знань і волю до життя.

Як міг, життя продовжував у русі,
На стадіонах Землю всю оббіг,
І дужчав духом у години струсів,
Живучий сам, ще тисячам поміг.

В манері власній в інтерв’ю Молчанов,
“Секрет” висвітлював з екрана нам:
— Чому чіпляєтесь так ненастанно
Ви за життя? Що, мила старість вам?
— Та де там мила: то кажу “не в тему”,
То не впізнав, про кого б мав знаття.
А я ж для них — й надалі академік.
Та старість, друже, це — також життя…

— Цікаві і тепер вам гроші, слава?.
— Цікаве інше: де життю кордон?..
Цікаво, що по той бік переправи,
Що можна взяти, як везе Харон?..

Учений думав про життя по смерті.
І мовити про це не вперше смів,
Як і в радянський час, коли аж терпли
Чиновники від його смілих слів…

Вересень 2002 року

ЗАЙМЕННИК

Я для займенника —
з відкритими дверми.
Бо з “я” себе не треба називати,
Бо стільки рідних, друзів уміщає “ми”,
Бо “Ви” шановним, рідним можу мати.
Та вірші носіїв усіх добра чи зла
В займенниках не хочуть навіть чути,
Щоб знеосібка в паннах зовсім не була,
Герой з ім’ям у вірші завше має бути.
І навіть, кажуть, “якати” багато зась,
Пиши про Галю, Валю, Любу або Гриця,
Та без займенника незручно, як без “я”,
Без “ми”, як без “тієї”, що у таємниці…

НАРЦИС

Нарцис, що в дзеркало любив дивитися,
Для себе, гордівливий, стільки значив,
Що навіть глянувши в твої зіниці, він
Не душу там твою — себе побачив.
Маленьким чоловічком милувався —
Був дуже задоволений собою,
А ти наївно, вдячно усміхався —
Гадав, що він милується тобою…

МІНІАТЮРИ

НЕ КЛИЧ ДІДЬКА

Казав дід Яків: “Дідька кликати не треба,
Бо вмить примчить,
причепиться до тебе.
А Бога треба дуже і не раз молити,
Бо може тільки Він гріхи простити”.

МОЖНА І НЕ ДУМАТИ…

Замолоду вдається і не думати:
Коли біжиш, не думати є змога.
А як літам сумні думки притлумити,
Коли чужа їм бігова дорога?

ЯК ЗЛИЙ В ОБІЙМИ
БУДЕ ЛІЗТИ

Як злий в обійми буде лізти,
Не піддавайтесь на спокусу,
Бо він наблизиться на відстань
Не лиш цілунку, а й укусу.

“ЕПАТАЖНИЙ”

Обпльовує святині українські
Натура явно хамська і продажна,
Під Україну риє “свинка свійська”,
А з ним ще панькаються: “епатажний”.

ЛЕСІ М.

Облесна Леся — хвиля по воді,
Фонтани рим і усмішка ласкава.
Чоловіки всі з нею — молоді,
А вчений муж —
ще й “серцем кучерявий”.

ЦУРАЮТЬСЯ
ІМЕН ХОРОШИХ

Не всім здаються
рідні імена хорошими –
Сценічний образ
кривить стать і те, якої нації:
Андрій став Вєркою,
Оленочка — Альошею…
Яка співачка Клоуном
ще стане під овації?..

* Цей вальс звучить у районі, під його мелодію наречені стають на килимок щастя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment