СКІЛЬКИ КОШТУЄ СТАРІСТЬ

Фото Олеся Дмитренка

Володимир ВОЙТЕНКО,
професор

1
Середня пенсія в Україні у березні–квітні 2010-го становила 1033 грн на місяць, у червні — 1097 грн. Водночас 55 % пенсій сьогодні не перевищують 800 грн, лише 12 % пенсіонерів отримують понад 1500 грн і тільки 0,023 % (3,2 тис.) мають понад 10 тис. грн і більше. Середня пенсія українця в 14 разів менша середньої пенсії фіна, в 10 разів — ізраїльтянина, у 9 разів — американця і німця. Якщо порівнювати з країнами, які входили до радянського блоку, то ми програємо полякам учетверо, угорцям утричі, литовцям і росіянам у два рази. Хоч пенсії для більшості людей залишаються мізерними, ці кошти в масштабі країни величезні.
Частка пенсійних видатків у ВВП зростає: 2001-го було лише 9,1 % ВВП, у 2004—2007 роках — 12—14 %, 2008-го — 15,8 %, 2009-го — 18,1 % ВВП. Для порівняння: торік цей показник у Польщі становив 14 %, Німеччині — 12 %, у Швеції — 11 %, Чехії — 9 %, у Великій Британії — 7 %. Видатки ПФ за 2009 рік сягнули 165,7 млрд грн — у 2,5 раза більше, ніж 2005-го, а потреба на виплату пенсії у травні цього року сягнула понад 16,8 млрд грн (для порівняння: Міністерство охорони здоров’я на весь 2010 рік отримало 6,7 млрд грн).
У традиційній системі пенсіонери отримують виплати з внесків тих, хто працює. І доки кількість “годувальників” істотно перевищувала кількість пенсіонерів, система працювала. Сьогодні один платник пенсійного податку фінансує 91 % пенсії одного пенсіонера (на 100 платників припадає 91 пенсіонер). 2015 року це співвідношення сягне 100 до 100, а 2050-го — 100 до 139. Середня пенсія неминуче зменшуватиметься по відношенню до середньої зарплати, не залишаючи шансів на гідну старість тим, хто сьогодні працює.
Відтак, доходи ПФ недостатні для покриття зобов’язань із виплати пенсій. Якщо 2004 року з власних доходів ПФ покривав 82,9 % своїх видатків, то 2009-го — лише 62,3 %. Від’ємне сальдо власних доходів ПФ компенсується з державного бюджету. 2009 року на це було спрямовано 65,9 млрд грн, що на 18,5 млрд більше, ніж в економічно непростому 2008-му. Збільшувати власні доходи ПФ шляхом підвищення пенсійного податку вже неможливо, адже в країні ставка внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (нарахування на зарплату) є чи не найвищою у світі.
Державна (солідарна) пенсійна система України несправедлива для громадян, обтяжлива для суспільства.

2
Що робили і роблять у такій ситуації інші країни?
1. Підвищення пенсійного віку (Німеччина, Греція, Італія, Португалія, Велика Британія).
2. Збільшення мінімального стажу для повної пенсії (Німеччина, Греція, Італія).
3. Жорсткіші умови для раннього виходу на пенсію (Франція, Німеччина).
4. Зменшення періоду, упродовж якого довший стаж передбачав збільшення бази майбутніх пенсійних виплат (Австрія, Фінляндія, Франція, Італія, Голландія, Португалія, Велика Британія).
5. Скорочення пенсійних привілеїв держслужбовцям (Фінляндія, Греція, Італія, Португалія).
Ці заходи тимчасово полегшують ситуацію, але не розв’язують проблему по суті. Порятунком є запровадження накопичувальних пенсійних систем (НПС) на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян.
Поворотним пунктом став 1994 рік, коли Світовий банк опублікував меморандум “Як уникнути кризи поважного віку: політика захисту людей поважного віку і сприяння економічному зростанню”. Було запропоновано нову модель пенсійної системи, побудованої на трьох стовпах:
1. Державна система соціальної безпеки громадян за рахунок загальнодержавних податків або зборів, яка забезпечує мінімальний рівень пенсії (персоніфікації пенсійних внесків немає);
2. Система обов’язкових індивідуальних накопичень (пенсійні внески обов’язково сплачуються працівниками і накопичуються на їхніх рахунках, інвестуються з метою збереження і примноження);
3. Система приватних пенсійних накопичень (внески добровільно сплачуються працівниками (роботодавцями на користь працівників) до недержавних пенсійних фондів, накопичуються на рахунках, інвестуються).
Зараз для розвинених країн світу характерні саме трирівневі пенсійні системи. Пенсійна реформа, що знаменувала собою перехід до трирівневих ПС, розпочалася не так давно, однак за короткий час пенсійні активи приватних фондів найбільших ринків світу зросли до $23,3 трлн (на кінець 2009 року).
Вітчизняна система недержавного пенсійного забезпечення (НПФ) представлена ринком фондів, що почав діяти 2005 року. На початок 2010-го в Україні було зареєстровано 108 НПФ. Активи НПФ зростають: їхній обсяг наприкінці 2009 року становив 858 млн грн, а на 1 квітня 2010 року — 939 млн грн. Ці кошти інвестовані в акції вітчизняних підприємств і банків. Торік система НПФ показала хороші результати за дохідністю активів.
Кількість громадян, які уклали пенсійні контракти з фондами, зростає (на кінець 2009 року близько 500 тис.). Але обсяг пенсійних виплат, які здійснюють сьогодні НПФ, ще невеликий.

3
Ставлення наших громадян до пенсійної реформи не тішить ні дослідників, ні експертів. Загалом її підтримують лише 26 %. Є кілька змін, які принесе реформа в пенсійній системі, і найболючіша — підвищення пенсійного віку. Так, 91 % респондентів вважають, що жінки мають виходити на пенсію у 55 років, і 76 %, що чоловіки мають йти на відпочинок у 60 (“День”, 2010, №129). Неприємно вражає те, що люди не цікавляться, не турбуються, не знають, що відбувається в пенсійній системі; песимістичність і пасивне ставлення межує з острахом. 70 % не вірять у те, що на пенсії матимуть достатній дохід, тобто вони очікують злиднів. 78 % підтримують скасування спеціальних пенсій для державних службовців, народних депутатів, прокурорів, суддів тощо, а також підтримують ідею підвищити розмір пенсійних виплат тим, хто працював у шкідливих умовах (59 %), та запровадження персоніфікованого обліку пенсійних внесків кожного, від загальної суми яких залежить розмір пенсії (55 %). Дві третини опитаних вважають найкращим вирішенням проблеми дефіциту пенсійної системи скорочення державних видатків на інші потреби бюджету. Підвищення платежів підприємств до Пенсійного фонду України пропонують 23 %. 14 % громадян ініціювали б збільшення відрахувань із зарплати працюючих; не виплачувати пенсії пенсіонерам, що працюють, пропонують 9 %. Підвищення пенсійного віку як варіанта скорочення дефіциту підтримали лише 3 % (!) громадян України. Отже, характерна для преси звичка лаяти уряд дає збій, коли заглиблюєшся у реальну ситуацію і не дуже популярні проекти її реформування. Водночас громадяни України в рейтингу довіри організаціям, здатним поліпшити їхнє матеріальне становище на пенсії, поставили на перше місце Пенсійний фонд. Дивно, але високий рейтинг мають також “розмобілізовані” Збройні сили; розколота та геть заполітизована Церква; на тлі конаючої медицини т.зв. народні цілителі; метушлива, неефективна лідерка на прізвисько Тигрюля; малоосвічений авторитарний лідер, який марить стати схожим на Путіна. Здається, народ вірить у все, що не спонукає до суспільної активності. Чому ми такі: цікава, але окрема тема.

4
Чи й справді уряд зрештою робить реальні кроки для реформування пенсійної системи? На думку прем’єр-міністра, робить. Ідеться про проголошене під тиском МВФ підвищення пенсійного віку, але колись, не сьогодні. Реґіоналам такий маневр здається дуже хитрим: електорат перед виборами не дражнимо, кредит (принаймні, перші транші) одержимо, а там буде видно. Звісно, МВФ може ще раз повірити — водила ж його Тигрюля за ніс по всьому Печерську. Правда полягає в тому, що підвищення пенсійного віку є конче потрібне саме Україні, а не міжнародним фінансовим інституціям. При сьогоднішньому співвідношенні кількості тих, хто працює і хто отримує пенсію, уникнути зміни вікового цензу можна або різко підвищивши продуктивність праці (що нереально), або зменшивши розмір пенсій (що неприпустимо). Я знаю, що прочитавши це, можуть подумати про мене співгромадяни передпенсійного віку, але вибору немає: Пенсійний фонд фактично банкрут. Перелік законодавчих посилань (і пов’язаних із ними організаційних і правових основ діяльності Пенсійного фонду займає 1059 сторінок (Б. О. Зайчук та співавт., 2006). Хочеться вірити, що не лише автори, а й усі, хто працює в структурах ПФ, обізнані з тонкощами справи. Але в умовах, коли кількість годувальників (помножена на низьку продуктивність їхньої праці й поділена на тіньові схеми заниження фондів зарплатні) вже недостатня для утримання реальної кількості старших людей, потрібні нові закони — нові не за номером і датою, а за принципами.
Мушу зупинитися на одній байці, за допомогою якої посадовці різного рівня (з Азаровим включно) лякають себе і вас, вельмишановні читачі. Отже, кажуть вони, якщо тривалість життя наших чоловіків менша 63 років, а пенсію вони отримують з 60 років, то гуляти на заслуженому відпочинку їм випадає якихось три роки — хіба за таких обставин можна підвищувати віковий ценз? Це правда, що середня тривалість життя в Україні (за стандартами розвинених країн) гідна жалю, а чоловіків це стосується передусім. Але не треба робити елементарних помилок, коли йдеться про загальнодержавну справу. Пройдемо логічними східцями.
1. Середня тривалість життя — це середня очікувана кількість років, вирахувана для немовлят, народжених живими, у день їх появи на світ (відповідно для хлопчиків 62,90, для дівчаток 74,08 років).
2. Сягнувши пенсійного віку, жінки мають перед собою в середньому 23,35 року, а чоловіки — 14,40 року. Сума років, прожитих до пенсії та після неї (55+23,35=78,35 для жінок, 60+14,40=74,40 для чоловіків), перевищує очікувану тривалість життя немовлят. Що й зрозуміло: до пенсії доживають ті, хто уникнув смерті від дитячих хвороб і спадкових дефектів, хто не загинув у шахті та не отруївся на хімічному виробництві, хто не спився, не “обкурився”, не загинув під колесами автомобіля і не заподіяв собі смерть внаслідок обставин. Усі ці лиха, як правило, не розповсюджуються на пенсіонерів. Відтак діє правило: що більше (вже) прожив, то більше ще проживеш — зрозуміло, в певних межах.
3. Узявши до уваги, що до пенсійного віку доживають в 1,5—2 рази більше жінок, ніж чоловіків, і врахувавши, що пенсіонерка живе (отримує пенсію) в 23,35:14,40=1,6 рази довше, ніж пенсіонер, дійдемо висновку, що підвищення пенсійного віку для жінок є нагальною потребою. Я розумію складний контекст цієї справи (крім роботи, діти і домашнє господарство в молоді роки; внуки “під пенсію”; проблеми зі спиною, яка немилосердно болить практично в кожної старшої пані, що заробляє фізичною працею, тощо). Але мусимо, як мусимо принаймні на 2,5 роки підняти пенсійний вік чоловіків.
Добірне товариство! Найсумнішим у цьому всьому є те, що збільшення пенсійного віку як і деякі інші кількісні маніпуляції, перераховані в п’яти пунктах у фраґменті 2, не реформаторство. Доки пенсійна система лишається державною та солідарною, маємо “великий пенсійний колгосп”, у якому старшим людям продовжують платити за колишні трудодні. Лише перехід до індивідуального накопичення пенсійних внесків гарантує нову якість. Кожний матиме на старість саме те, що поклав у державну чи приватну “ощадкасу”, а тим часом його гроші обертаються в економіці. Це ідеальний збіг: пенсійний внесок з першої (другої, сотої) зарплатні ви можете взяти до рук лише тоді, коли дожили пенсійного віку, відтак гарантії старості водночас є інвестиціями в загальне збагачення. Сьогодні в економіці розвинених країн у середньому кожний шостий долар має пенсійне походження. Сьогодні пенсійні активи не тільки є приватним багатством громадян і головним джерелом їхньої достойної пенсії, а й “фінансовою подушкою”, що не дозволила впасти економікам кризового 2008 року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment