Христина БЕРЕГОВСЬКА,
м. Львів
Перебування в іспанській Мурсії нагадувало кольорову сторінку із книги життя, на яку з нетерпінням чекаєш…
На запрошення Лариси Пономаренко, президента Асоціації українців, у рамках українського фестивалю відбулася презентація виставки живопису “Версії” відомої львівської художниці, завідувача кафедри рисунка Коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша Оксани Роюк-Багринівської.
Виставка відкрилася в галереї Хуана Мігеля Лорки. Вразило чітке соціальне й вікове розмежування публіки. Були школярі, студенти, юристи, колекціонери, відомі в Іспанії художники, ченці, бізнесмени…
Реакція окремих іспанців на творчість пані Оксани вразила всіх. Вони із захопленням десятки разів перепитували: чим вона малює, як це робить, скільки витрачає часу, звідки черпає ідеї? Символізм та етногенетичний український код, закладений у її роботах, “без стуку” просочувався у свідомість іспанських поціновувачів мистецтва. Експозиційний простір галереї й художньо-змістове наповнення картин створили гармонійний образ. Картини промовляли в унісон із глядачем. Присутні рухалися колом, проходячи по кілька разів повз кожен твір. Один іспанець не витримав і сказав: “Я мав іншу думку… А тепер!? Ущипніть мене! Я не можу в це повірити… Невже ви з України?.. У розкішній жінці поєдналися талант і чарівність! У вас талановитий народ!”
У підсумку — іспанці шоковані, а українці — горді.
Ми перші зі Львова, хто представив свою мистецьку творчість у місті Мурсія, на самому півдні Іспанії, на березі Атлантичного океану.
Псевдо-мавританський стиль в архітектурі в поєднанні з європейськими образами людей викликав дивне враження… Пальмові сади, Атлантичний океан, золотаві піски… А білосніжні хатинки-мазанки з теракотовими покрівлями чергувались із розкішними віллами ультрасучасного планування в оточенні лимонних садів… Маяки, скелясті сходи, “кольорові й смачні” ресторани, які чекали на нових гостей… Ми купалися у безмірності вражень!
Підсилили наші рефлексії відвідини місцевих музеїв і галерей у товаристві Пако Хуареса Агілара, колекціонера і представника місцевої влади, та Марка Ляховича — молодого українського юриста, який закінчує Мурсійський університет і яким пишається вся тутешня українська громада.
Основним оповідачем була Лариса Пономаренко. В українській асоціації, де вона повноправна господиня, пані президент розповіла про реалії життя, роботи і проблеми асиміляції українців в іспанський соціум. У процесі розповіді наш настрій змінювався. Усмішка чергувалася зі сльозами.
Проаналізувавши ситуацію українства в Мурсії, з приємністю можна сказати, що в тутешніх українців хороший керівник і команда, яка зв’язує розпорошене українство в цілісну громаду і гордо позиціонує українське на іспанській землі.
Численні фестивалі, конкурси, карнавали, виставки постійно стверджують автономне існування української культури в Мурсії. Неможливо не згадати про українську школу, яка налічує понад сто учнів. Директор цієї школи Мирослава Латюк — талановитий хореограф, палкий речник українського виразотворчого мистецтва. Чоловік Мирослави Хуан Мігель вивчає українську, інвестує чимало в Україну, а діти їхні розмовляють рівноцінно двома мовами. Ця інтегрована родина дала нам надію: “Україні — бути”.
Ще одну феєрію емоцій, забарвлену українським колоритом, ми отримали на вечері в ресторані Хуана Мігеля (чоловіка Мирослави Латюк), де наше захоплення викликала пані Наталя із Чернігова. Вона заспівала “Повертайтесь, діти, з чужини” і “Чорнобривці”. Іспанці із сусіднього залу прийшли послухати, і стоячи аплодували нашій землячці.
Та були тут і моменти з гірким присмаком…
Почнемо, мабуть, із того, що найбільше болить… З бомби, яка розриває епіцентр українських подій, там, на чужині…
Вибухівкою в даному випадку є враження іспанців від поведінки і наших політиків. Як пересічний іспанець сприймає Україну?
Кров у жилах холоне, коли чуєш запитання на свою адресу: “Чому ви віддали свою Україну?” Чи коли у кав’ярнях до кави тобі на блюдечку приносять яйце і просять ним не жбурляти, за прикладом депутатів у Верховній Раді. Чи коли на шпальтах іспанських газет зустрічаєш статтю із назвою “Галичани навчились тільки недавно мити руки” за підписом міністра освіти і науки України Табачника.
Реакція на таке незрозуміла самому собі… Чому?
Не дивуйся… Заслужили… Проте критика інколи стає корисною…
Присмак гіркоти одним звитяжним реченням розвіяла Лариса Пономаренко. Вона сказала: “Все в наших руках. Треба працею змінювати думку іспанців!” Ці слова “золотим правописом” закарбувались у пам’яті…
Що буде далі? У вересні ми (Мистецька фундація “Берег Батьківщини” в особі Христини Береговської й Андрія Роюка) проведемо молодіжний пленер “Іспанські марини” на березі моря у пальмовому саду славної Мурсії та кілька мистецьких українських виставок у центральних галереях міста українських митців Любомира Медведя, Миколи Мовчана, Григорія Смольського, Святослава Владики, Корнелії Кульбовської. А іспанські художники Мігель Віво, Ангель Харо, Енріке Кастанер презентуватимуть свою творчість уже незабаром у львівських музеях та картинних галереях. А найцікавіше буде у липні, коли іспанська мистецька фундація презентуватиме (даруватиме) антропоморфну скульптуру відомого іспанського скульптора Антоніо Кампіліо Львівській національній галереї мистецтв. Ласкаво запрошуємо до Палацу Потоцьких!
