Парк У РАЮ — ПЕРЛИНА «ОПІЛЬСЬКОЇ ШВЕЙЦАРІЇ»

До 250-річчя Раївського дендропарку

У другій половині XVII століття серед польських вельмож увійшли в моду “французькі красивості”, якими захоплювався король Людовік XIV. Синявські, звісно, не хотіли бути гіршими за інших. Тому гетьман Адам Синявський надумав спорудити заміську віллу.
За легендою, нареченій гетьмана Єві дуже сподобався казковий краєвид на околицях Бережан. І вона саме тут захотіла розташувати родинний маєток. Синявський не заперечував. Запропонував, аби наречена підібрала назву, і та, не довго думаючи, мовила: “Ти — Адам, я — Єва, тож і мешкатимемо в Раю!”
Документально цього факту не підтверджено. Однак віллу (мисливський замок) звели швидко. І — чи не найрозкішнішу в Центральній Європі. Згодом у цій місцині заклали й великий парк, який вабить туристів із різних куточків України й світу.
Про проблеми функціонування й розвитку Раївського дендропарку говорили на міжнародній науково-практичній конференції “Осередки культурної дендрофлори в Україні та перспективи її використання”, яка відбулася в Національному університеті біоресурсів і природокористування у Києві.
Наша розмова — із завідувачем кафедри садово-паркового господарства Бережанського агротехнічного інституту НУБіПУ, кандидатом сільськогосподарських наук Юрієм ГРИНЮКОМ.

— Юрію Григоровичу, Раївський дендропарк для держави настільки важливий?
— Безперечно, це так. Адже початкові відомості про мисливський будинок і парк, розташований поблизу села Рай, недалеко від міста Бережани, стосуються середини XVII століття і пов’язані з тодішніми власниками Бережан, польськими магнатами Синявськими, до яких з усієї Речі Посполитої з’їжджалися вельможні гості, щоб полювати у багатих на дичину угіддях та забавлятися після ловів на розкішних балах. Місце це отримало назву невипадково.
Захищена з трьох боків од вітрів і негоди густим лісом улоговина здавна приваблювала людей унікальним мікрокліматом. Кришталеві джерела, що живили річку Зарайський Потік, давали достатньо води для створення каскаду ставків.
Із самого початку існування Раївський парк планували на засадах ландшафтної архітектури як цілісний комплекс. 1707 року останній спадкоємець роду Синявських Адам-Микола, який став разом із королем Польщі Августом ІІ на бік Росії у боротьбі проти шведського короля Карла ХІІ, приймав у Раю царя Петра І й гетьмана України Івана Мазепу. Військово-політичні мотиви виявилися сильнішими за красу й велич природи: 1709 року палац зруйнували під час військових дій. На щастя, згодом споруду відбудували.
Окрім Петра І й Івана Мазепи, у Раївському парку в різні часи побували польські королі Август ІІ, Ян ІІІ Собеський. Під одним із дубів, який, до речі, зберігся, відпочивав під час визвольної війни 1648—1654 років гетьман Богдан Хмельницький.
Про розкіш маєтку та, зокрема, мисливського палацу свідчать не тільки відзначені в тогочасних описах гобелени на стінах, японська й китайська порцеляна на камінах, а й, скажімо, така екзотика, як підвішені в бальній залі “страусові яйця на червоних шнурах, переплетених золотими нитками”.
Кажуть навіть, що тоді на царя Петра І в Раю намагалися напасти супротивники дружби з Росією, й Синявському довелося вивести високого гостя підземним ходом. Про нього, до речі, також ходять легенди. Розповідають, що він був настільки широким, що коли наставала неділя, пани Синявські їхали ним бричкою на Службу Божу до церкви у Бережани.
— Про Раївський парк ходить чимало легенд, які полюбляють слухати туристи. Одне з особливих, “магічних” місць — цілюще джерело й стежка біля нього. Кажуть, якщо пара поцілується над криницею, на місці, де колись стояли закохані Адам і Єва Синявські, то кохання триватиме все життя.
Та повернімось до серйозного. Розкажіть, коли було закладено Раївський дендропарк і якою була його доля?
— Наприкінці ХVIIІ ст. нова господиня Ізабела Любомирська реставрувала будинок. Під час перебудови довкола вирубали ліс і почали закладати парк. Роком заснування парку як об’єкта садово-паркового мистецтва вважають 1760-й. Тобто цього року дендропарк відзначатиме чверть тисячоліття існування! Погодьтеся, що це — дуже поважна дата.
Ізабела Любомирська після смерті чоловіка залишила Бережани й оселилася у Раю з доньками Олександрою й Констанцією. Олександра вийшла заміж за графа Олександра Потоцького, і з 1816 року землі, парк, мисливський палац перейшли до рук цієї магнатської родини (до речі, аж до 1936 року, коли помер останній із Потоцьких Якуб). Наслідуючи батька, Олександр Потоцький наказав перетворити парк, узявши за зразок Уманську “Софіївку” і збудувати палац в італійському стилі.
Чергових реконструкцій Раївський парк зазнав наприкінці ХІХ століття. 1879 року зрубано старі дерева в північній частині, які почали гинути. На цьому місці посадили сад. В іншій частині парку до 1888 року існувала ділянка у вигляді стрижених так званих французьких садів. Однак упродовж десятиліть їх не доглядали, й вони повністю занепали.
1892-го парк, який займав 16,8 га, реконструював відомий у Європі паркобудівник Валеріан Кронненберг. На площі 11,2 га створено два ставки зі штучним острівцем, водоспад, фонтани, встановлено скульптури античних героїв. У ставах плавали лебеді, а у воді юрмились декоративні риби. До речі, в часи Потоцького один із двох ставків завдяки чистоті води служив природним акваріумом. Пізніше тут розводили форель для потреб знаті. Одночасно закладено й зимовий сад: у теплицях вирощували апельсини, лимони, камелії. Діжки з цими рослинами на літо виносили надвір, і вони дивували народ екзотичними плодами.
Але ідилія тривала недовго: почалася Перша світова війна. Декоративні насадження парку зазнали великих втрат. Після війни наші території, й Рай зокрема, опинилися “під Польщею”. Маєток потроху набував попереднього вигляду. Відремонтували палац, реставрували гідротехнічні споруди, посадили нові дерева й кущі, зокрема, тисячі троянд. Масово залучали до роботи в саду місцевих мешканців: вони стригли кущі, викладали доріжки цеглою, посипали піском тощо. Чергового удару по раївській перлині завдала Друга світова війна.
— Після цієї війни парком опікувався місцевий лісгосп?
— Доля маєтку була непередбачуваною: під час війни тут розміщувалася лісова адміністрація, потім — фонд боротьби з раком, донедавна — дитячий садок, а нині — сиротинець (Дім Світла Христового).
Із повоєнною відбудовою пов’язаний черговий етап відродження парку. Зорганізований Бережанський лісгоспзаг почав планомірне впорядкування пошкоджених насаджень. 1952 року відремонтували палац. Правда, тоді внаслідок “ремонту” будівля втратила залишки первинної краси. 1966-го парк нарешті набув юридичного статусу й офіційно перейшов під охорону держави як об’єкт природно-заповідного фонду. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 105 від 29 січня 1969 року його внесли до списків парків — пам’яток садово-паркової архітектури України. Відтоді почалося його інтенсивне відновлення і реконструкція. На жаль, за період двох воєн парк, як і палац, був пошкодженим, тому первинне історичне його планування не збереглося. У 70-х роках відновлено посадки, відремонтовано водойми, збудовано греблі верхнього озера. Для того, щоб парк щодня доглядали фахівці, на його території збудували лісничівку. Основними роботами зазвичай опікувався лісгоспзаг, який тоді очолював М. Грицюк. А у відновлювальних роботах й облаштуванні серед інших брали активну участь і студенти нашого навчального закладу, тоді — сільськогосподарського технікуму.
Тоді закладено новий дендропарк на площі 5 га. У старому й новому дендропарках висаджено понад 4 тисячі дерев, кущів, ліан, усього майже дві сотні видів і сортів. Через деякий час офіційне визнання отримала й новозакладена ділянка: рішенням № 131 виконкому Тернопільської обласної ради від 14 березня 1977 року їй надано статус “Парк — пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення”.
— Яка ситуація з парком сьогодні? Що змінилося тут за останні роки?
— Нині загальна площа природно-заповідного фонду в околицях села Рай становить 25 га. Складається він із двох ділянок: зі “старого” дендропарку “Раївський” площею 20 га, який з 1996 року має статус “Парку — пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення”, і з дендрологічного парку місцевого значення “Бережанський” площею 5 га. Обидві ділянки перебувають у віданні Бережанського лісгоспу. 1994 року мисливський палац із частиною території парку рішенням місцевої влади передано в користування Зборівській єпархії УГКЦ, що, на жаль, розірвало просторову цілісність природно-історичного об’єкта.
Тепер у Раю до ста видів, форм і відмін дерев і чагарників. Із них 42 види завезено з інших країн і континентів, близько 30 — хвойні. На жаль, останню дендрологічну інвентаризацію насаджень проводили ще у радянські часи, тому питання ретельного обстеження дендрофлори з картографуванням і формо-видовим визначенням надзвичайно актуальне.
— Дуже приваблюють туристів вікові дерева в парку.
— Вікові дерева, що збереглися і поодиноко, і у групових й алейних посадках, заслуговують на особливу увагу. Це велетенські екземпляри сосон — звичайної, чорної (австрійської) та Веймутова, модрини європейської, кедра сибірського, дубів і ясенів звичайних, п’яти видів кленів, різноманітні форми бука лісового (зокрема пірамідального та пурпурнолистого), різні види тополі, гіркокаштана, горіхів та інших. Широко представлені й декоративні хвойні — численні туї, ялівці, тиси вдало компонуються з великорослими насадженнями й будівлями.
Є й унікальні дерева, що особливо охороняються. Це, зокрема, 850-річний (вже всохлий, на жаль) дуб Богдана Хмельницького 214 см у діаметрі та 25 м заввишки. Неподалік зростає 450-річний дуб “Богатир” (160 см в діаметрі), інші велетні.
Колекція дендрофлори Раївського дендропарку має не лише велике екологічне, естетичне та пізнавальне значення. Ці дерева, особливо вікові, переконливо довели свою адаптованість до місцевих природно-кліматичних умов, і їх треба використати як насіннєву й маточну базу. Зокрема це стосується сосни Веймутова. Слід врятувати і зберегти генотип наших ветеранів — дубів, бо ми їх втрачаємо. Та й інші породи, наприклад горіхи, заслуговують на більшу увагу.
— Тож можна сподіватися на те, що парк отримає нове “дихання”?
— Раївський парк — велика культурно-історична, естетична й дендрологічна цінність. Але навіть поверхове дослідження показує незадовільність його стану через брак догляду.
Варто відзначити й особливу красу мальовничого каскаду ставків, які живляться природними джерелами і становили колись ландшафтну оздобу парку. На жаль, нині вони навіть не виокремлені в таксаційному описі Бережанського лісництва і поступово занепадають.
Від 2006 року з ініціативи науковців Бережанського агротехнічного інституту й Національного університету біоресурсів та природокористування України тривають роботи з підготовки передачі обох парків нашому інститутові для їхнього впорядкування й використання як навчально-дослідної бази відділення екології й садово-паркового господарства.
Активне залучення студентів не тільки до впорядкувально-санітарних заходів, а й до наукової роботи, перетворення дендропарку на базу практик надасть нового дихання старовинному об’єкту. І тоді 250-річний Раївський дендропарк і надалі приваблюватиме людей чарівними пейзажами.