САМОВИДЕЦЬ-ЛІТОПИСЕЦЬ

Вадим МИЦИК

Онисим Ракушка жив у містечку Романівці Брацлавського воєводства (нині Тальнівського району на Вінниччині). Тут він був посадовцем, вів господарство, брав участь у військових справах. Тут у нього між роками 1622—1623 народився син Роман. Мати, вочевидь, була родом із Романівки, оскільки навчила сина мови Уманщини.
1624 року Онисим Ракушка залишив козацьку фортецю і в пошуках кращої долі подався на Лівий берег Дніпра. На ту пору Лівобережжя обживало українське козацтво, розбудовувався Ніжин. Тут Онисим, “прийшовши на слободу”, “лозу рубав і березя, і там ся будовал”. Тут до родини Ракушків і причепилося прізвисько за місцем походження — Романівський. Це означає, що ніжинці не сприйняли Ракушків за своїх, вказавши на їхнє походження — Романівські. У самому місті Уманського полку залишилися рідні Ракушків.
У списку Романівської сотні за 1649 рік записано козака Данила Ракушу. Ракушки, очевидно, були людьми посадовими, бо мали власну печатку. Так, у Романа, сина Онисимового, на ній було зображено хрест на щиті. За десять років його було замінено на символ рака. Ця емблема в роду Ракушків і стала гербовою.
Уже 1649 року Роман Ракушка записаний козаком Ніжинської полкової сотні. Був він освіченим, з гострим розумом, дуже гарно писав. Це й визначило його подальшу долю. Спочатку Роман обіймав посаду ревізора, згодом дозорця “скарбу військового в полку Ніжинськім”. Відав млинарством як дуже прибутковою галуззю для скарбу. Полковником на той час був Василь Золотаренко, шуряк Богдана Хмельницького. Тож Ракушка-Романівський наблизився до вищих політичних кіл. Згодом він став полковим суддею, наказним полковником.
На Чорній раді 1663 року гетьманство захопив Іван Брюховецький. Тоді, як пише Самовидець, “барзо велика притуга на людей значних була”, але Роман Ракушка з Романівки став першим генеральним підскарбієм Лівобережної України. Сучасною мовою — міністром фінансів і директором банку водночас. 1667 року гетьмануванню Брюховецького настав край, і з цим закінчується політична кар’єра Р. Ракушки.
Із кінця 1668 року він протопоп у Брацлаві, а через вісім років одержав парафію у Стародубі на Чернігівщині, де й спочив у Бозі року 1703. Додамо, що Роман Ракушка-Романівський був хорошим дипломатом і їздив із місіями до кримського хана, в Москву, Польщу, Цареград до патріарха Методія. Обставини його життя збігаються з описуваними подіями у “Літописі Самовидця”. Деякі науковці вважають, що автором першого козацького літопису є Роман Ракушка-Романівський, хоч він сам в описі подій Хмельниччини назвався Самовидцем, тобто учасником подій.
Дослідник і видавець повного тексту літопису 1874 року З. Левицький, до речі, рід Левицьких походить з Уманщини, у своєму ґрунтовному дослідженні “Опыт исследования о летописи Самовидца” вперше висловив міркування щодо авторства цієї цінної пам’ятки українського письменства. Порівнюючи мову твору, він довів, що місцем народження автора було Правобережжя, звідки він переселився на Лівобережжя.
Член-кореспондент АН УРСР М. Петровський у “Нарисах історії України XVII початку XVIII століть” (1930 р.) за текстом пам’ятки і подіями, в ній описаними, визначив таку схему: автор до 1688 року жив у Ніжині, в 1669—1675 роках — у Брацлаві на Поділлі, а з 1676 до 1702 року — в Стародубі на Лівобережжі. Він був добре знайомий із політичними діячами України і сам брав участь у деяких з описуваних подій.
У статті про третього президента Всеукраїнської академії наук О. Левицького сучасний дослідник і науковий редактор “Літопису Самовидця” (1971 р.) Ярослав Дзира авторство твору підтверджує ще й історією рукопису. Літопис написано у Стародубі Р. Ракушкою-Романівським. Тут від нього або ж його сина козацького сотника Івана рукопис переписав полковий писар Григорій Скорупа. Від дочки Олени літопис дістався її чоловікові Петрові Іскрицькому, який також його переписав. Далі по родинній лінії літопис залишається у його дочки Ольги. Її чоловік Іван Кулябко-Корецький передав рукопис Оресту Левицькому, і той його надрукував. “Тепер можна вважати доведеною гіпотезу низки вчених, — підсумовує Ярослав Дзира, — що автором літопису є сучасник Богдана Хмельницького, самовидець і учасник національно-вивольної війни українського народу проти польської шляхти, генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романівський”.
Відомий діяч козацької України був першим із уродженців нашого краю письменником, твір якого — яскраве явище і в письменстві, і в історії українського народу. Талановитий автор достовірно і художньо описав всенародну боротьбу в період Хмельниччини, будування української державності й своє врядування в містах і селах. Про всенародний характер боротьби автор пише лаконічно, але достоту художньо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment