Раїса ХАРИТОНОВА
У день Св. Володимира мокрою, чистою після щедрої зливи шосейкою через “широкі, як душа, лани вітчизни”, заквітчані соняхами, усміхнені чубатими кукурудзами, врунені кучерями сої, запашні від усякого Божого зілля два наші веселі, як бджілки, автобуси прилетіли до Бучака Канівського району Черкаської області на Восьмі літературні читання, присвячені пам’яті визначного українського поета Володимира Затуливітра. Їх відкрив секретар Національної спілки письменників України Петро Засенко. На Козацькому шпилі, високо над Дніпром, біля могили поета пророчо звучала дума на його слова “Нема нам слави із неволі, але і з волі — теж нема” у виконанні кобзаря, заслуженого артиста України Миколи Мошика та вірш, написаний поетові головою Канівського районного об’єднання товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, письменницею Вірою Носенко.
Уперше на читання зі жмутиком пшеничних колосків і вузликом із землею з батьківщини поета, села Яблучного, що на Сумщині, приїхали рідна молодша сестра Ніна Слобідська, двоюрідний брат Микола Коваленко та делегація земляків: учні з учителями Лідією Ковакою, Надією Кобилко та Світланою Білецькою.
Голова благодійного фонду, невтомна сподвижниця і організатор цього чудового свята — літературно-мистецького вшанування пам’яті Володимира Затуливітра — Любов Снісар звітувала про виконану роботу. Упродовж підзвітного року на кількох телеканалах транслювали документальний фільм режисера Галини Михайленко “Озимий клин Володимира Затуливітра”, в якому його вірші прекрасно озвучив народний артист України Олексій Богданович; було видано ошатну, із смаком оформлену в видавничому центрі “Бучак-Ирій” ТОВ “Задруга”, збірку поезій “Чаша жертовна”; на радіо “Культура” в авторській передачі Любові Снісар прозвучали спогади відомих письменників, критиків, професорів, літературо- і мистецтвознавців: Бориса Олійника, Катерини Мотрич, Михайла Слабошпицького, Любові Голоти, Володимира Моринця, Петра Засенка, Миколи Жулинського, Петра Осадчука, Василя Герасим’юка, Петра Перебийноса, Михайла Шевченка, Олександра Шугая, Юрія Коваліва та інших, а також музикантів: Кирила Стеценка, Миколи Мошика, Інни Місько. Ці радіобесіди мають увійти до книги спогадів про поета. Завдяки наполегливості директора музею В. Затуливітра Вадима Бородіна місце поховання поета та його меморіальну садибу визнано пам’яткою культури, що охороняється державою. Проводять роботи з відновлення експозицій та приміщення музею, постраждалого від пожежі. Вийшло кілька великих і цікавих публікацій про творчість Володимира Затуливітра в газетах “Літературна Україна”, “Українська літературна газета”, “Урядовий кур’єр”, “Сумщина”. На честь 65-річчя з дня народження поета відбувся урочистий вечір у музеї Т. Г. Шевченка. У школах Канівщини на уроках рідного краю вивчають його творчість.
Літературні читання продовжились у поетовім саду в затінку, під старими розлогими яблунями, поруч із фундаментом хати, де за кілька днів до загибелі було укладено десяту поетичну збірку “Ненаписані пейзажі”, написані повісті “Діжа”, “Пастухи бджіл” та розпочато кілька прозових творів і прекрасних сонетів. Біля хати, в якій загинув Володимир Затуливітер, спаленої дотла невідомим “розлюддям” вже після його смерті, коли вона стала меморіальним музеєм. Добрі слова прозвучали і від голови Черкаського облоб’єднання товариства “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка Олени Фещенко, і від директора Яблучненської школи Лідії Коваки, і від завуча Бобрицької школи Канівського району, де діє філіал музею В. Затуливітра, Ганни Дерев’янко. Але особливо зворушливо було слухати поезію Володимира Затуливітра із уст його молодих землячок — учениць середніх класів Віки Кобилко, Валентини Цехмістренко та Юлії Говтви, а також дівчаток із с. Бобриці Катрусі Шаповал та Юлі Щербак. Можливо, колись ці чисті юні душі словами Поета “здійсняться ним”, бо в серця їхні вже упало його талановите поетичне слово, бо “хіба для того тільки, щоб сидіти, полоти й підгортати картоплі” “збулося волі й переболіли ламані віки”?! Поет запевняє: “Талановитий світ. Талановитий. Щось має за душею й з українських слів!”
Із спогадами і міркуваннями про життя і творчість поета виступили письменники зі столиці Петро Засенко, Софія Майданська, Наталка Поклад, Микола Сом, Олександр Шугай, а також Василь Стефак зі Львова та Григорій Білоус із Черкас.
Раїса Харитонова та Василь Довжик прочитали улюблені вірші В. Затуливітра, а також власні вірші, присвячені поетові.
Заслужений артист України, відомий скрипаль і композитор Кирило Стеценко вразив учасників Літературних читань глибоким розумінням поезії В. Затуливітра та музичною імпровізацію.
Культуролог Ніла Підпала провела традиційну сторінку Затуливітрівських читань “Незабутні”. Цього року вона розповіла про поета Василя Моругу, який теж кілька років тому трагічно пішов із життя.
На це літературне свято завітали і художники: народний художник Микола Стратілат, Микола Нечвоглод та Людмила Клюєва, яка привезла не тільки власноруч вишиті ікони, а й надзвичайний рушник, присвячений Володимиру Затуливітру, який в одному зі своїх віршів мріяв “…воскрести не з біблійного хреста, а розцвісти в тонкий голчаний хрестик”.
Після поминального обіду учасники Восьмих літературних читань вирушили до Канева, щоб покласти на могилу Тараса Григоровича Шевченка калиновий букет із саду Володимира Затуливітра, особисто вклонитися Великому Українцеві.
По дорозі на Київ, коли вже “ряснотні зорі в зір лились”, ми зупинилися біля улюбленого озерця Володимира Затуливітра, обрамленого густим очеретом і запахощеного м’ятою, деревієм, полином та материнкою, щоб іще раз — чистими високими голосами Тетяни Красюк та Алли Дебелюк і оксамитовим баритоном Миколи Стратілата та Кирила Стеценка — вшанувати і пом’янути талановитого поета невмирущою українською піснею “Ой чий то кінь стоїть, що сива гривонька…”
ДЕНЬ ВИСОКОСНИЙ
Пам’яті Володимира Затуливітра, який народився
29 лютого 1944 р.
Що значить дарунок Твій, Господи?
До життя?
до зими додаток?
День на радість чи на покару?
Заможні і так усе мають,
а бідні —
у пошуках долі і хліба —
чи ж поцінують
таку Твою щедрість:
холодний,
голодний,
самотній
зимовий
іще один день.
І навіщо Поет до нього,
що плетивом чорних літер
проціджує, та не ловить,
не ловить
північний вітер?
День — дарунок тому,
хто чекає на страту?
на смерть в лікарняних палатах?
Тому, хто рахує години,
правдиві слова і знаки,
дякуючи за кожний ранок,
за склянку води, за добридень,
за усмішку санітарки,
за хоробру веселу синицю,
що влетіла на хвильку погрітись
у відчинену в вічність кватирку?..
З копійок настарцьована гривня,
до безжальних пісків пустелі
іще одна порошинка,
зернина маленька жита —
день останній
зимовий,
неприкаяний,
неумитий,
зайвий,
як шостий палець,
як третє око,
як сльоза,
яку ти не сховав,
не витер,
як самотній Поет
в здичавілому Бучаку
Володимир Затуливітер.
