Володимир СЄДОВ,
член Національної спілки журналістів України
Скарби на території стародавнього містечка Ананьєва Одеської області знаходили завжди.
Недавно в колекції одного з ананьївських колекціонерів-нумізматів я побачив кілька золотих монет часів римського імператора Трояна (207 рік нашої ери) та одну золоту турецьку монету XVII століття. Згодом мені (тоді я також цікавився нумізматикою) хлопці з місцевого ПТУ принесли кілька напівстертих монет, знайдених в одному із сіл нашого району, які також виявилися часів початку нашої ери. І останнє, що змусило мене звернутися до цієї теми, — залишки величезної старовинної мармурової колони біля одного із сільських джерел. Під колоною я знайшов напівзітлілий ятаган.
Років із 40 тому в Ананьєві ходила легенда (а може, й не легенда) про затонулі на річці Тилігул турецькі галери із золотими монетами й коштовностями. Пам’ятаю, тоді турецькі скарби шукали не тільки ми, хлопчаки, а й професійні скарбошукачі, які виготовляли карти старовинного Тилігулу і робили розкопки вздовж річки. Дещо тоді таки знайшли — монети, зброю, вази, коштовності тощо. Деякі золоті монети потрапили і до мене.
Дещо із знайденого я бачив на власні очі, дещо перебуває у приватних одеських (і не тільки) колекціях. Звернувшись із цього приводу до знавця нашої ананьївської історії, директора історико-художнього музею Г. Цуркіної, я дістав таку інформацію.
Наші землі у XVII столітті називалися Дике поле і фактично були нічийною територією. За часів Катерини II сюди вчиняли набіги турки, а іноді й кримські хани, і тоді Крим-Гірей наводив тут порядки. Стверджувати, що турецькі галери із золотом затонули саме в наших краях, Ганна Олександрівна не береться, але подивившись разом із нею карту, складену в XVII столітті французьким інженером Бопланом, ми дійшли висновку, що теоретично це було можливо. Адже до Ананьєва тоді можна було дістатися Тилігулом від самої Одеси.
Дуже цікаво про історію Ананьєва пише почесний громадянин міста, дослідник (на жаль, нині покійний) Б. Робул. На підставі історичних даних і досліджень він стверджує, що 2007 року виповнилося 1800 років від дня заснування Ананьєва, а не 257, як це вважають. За його версією, наше місто набагато старше за Одесу, Москву і, можливо, Київ. В одній із статей Б. Робул пише, що “відповідно до “Римських хронік” часів імператора Трояна, 207 року н.е. перший італійський легіон після підкорення Дакії й дикої Дакії висунув одну зі своїх когорт до берегів річки Фос (нині Тилігул), де його маніпули заснували постійні табори. Легіонери проводили насильницьку романізацію серед місцевих слов’янських племен тиверців та уличів. Чоловіків вони забирали в рабство, а жінок брали у дружини”.
Як вважає Б. Робул, першим поселенцем на території Ананьєва був один із вихідців з цих таборів. Як доказ наводить те, що досі на території Ананьєва, а особливо на четвертій дільниці та в с. Гандрабурах знаходять багато римських монет, зброї, ритуальних і культових речей.
На початку XX століття міський голова Ананьєва Коняхін зібрав цілу колекцію зброї й воїнських обладунків, які було знайдено на території Ананьєва, а відомий ананьївський купець Краснянський мав цілий набір предметів римського домашнього посуду. Знаходили тоді в місті етруські вази, а 1934 року на четвертій дільниці Ананьєва було знайдено чоловічий скелет у повному римському військовому вбранні.
Нині через бездумне втручання людини річка Тилігул з повноводної та могутньої перетворилась на невеличку і брудну, де майже немає нічого живого…
Прагматичний час зменшив кількість романтиків і шукачів скарбів. Але таємниця стародавнього Тилігулу так до кінця і не розгадана. Його скарби чекають на любителів пригод. Історія продовжується…
