Леся ШАНЮКЕВИЧ,
член ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, м. Луцьк
До 20-річчя діяльності осередку “Світець” Луцького міського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка.
Слово — не абстракція, не просто звук. Це сутність, що несе в собі енергетику любові, світла, життя. Недарма в народі кажуть: “Слово лікує і слово калічить”. Світле слово породжує добро, надію, довіру, впевненість. Зле слово руйнує. І не лише того, на кого спрямоване, але й того, хто його вимовив.
Одна із незаперечних істин світобудови каже: що побажаєш, те до тебе й повернеться.
Кожному народові Господь в уста вклав ту мову, яка є його душею, його кодом, його програмою. Та невблаганний час вносить корективи. І покоління, що передували нам і були істинними носіями того коду, відходять, забираючи з собою цілий пласт дуже точного, запашного і барвистого народного мовлення, яким жили і дихали, були органічно зіткані з нього.
Ось таке, наприклад, мовне явище як двоїна. Жителі Вишкова і навколишніх сіл казали: “Смачні пироги вдалися, вбила штири яйці в тісто”. А вже мої діти, на жаль, не вживають такої барвистої мови, бо виросли в іншому середовищі, в центрі Луцька.
Ми намагаємось розмовляти літературною мовою, а отже, до певної міри позбавленою колориту, властивого певній місцевості. А загал, особливо молодь, послуговується суржиком. Заполонила бридка мода на чужинські матюки. Про чистоту дбаємо, про одяг — також. А про мову — ні! Але ж це — одна з найвагоміших складових особистості! Хтось з давніх мудреців казав: “Заговори — і тебе впізнаю”.
Знищено відчуття мови. Звідси й карикатурні наголоси, нерозуміння значення. Ріже вухо: зібралися, пасти, брала, граблі, конопля. Якби ж то теперішне бездумне мавпування всього чужого не витравлювало з життя фольклор, дитячі народні пісеньки: “Я лисичка, я сестричка не сиджу без діла, я гусяток пасла, полювать ходила”; “Унадився журавель до бабиних конопель”.
Бабуся грається з одинадцятимісячним онучком і вчить його: “тосі-тосі-лапці, поїдем до бабці”, невістка невдоволено зауважує: “Ладушки-ладушки! Які ще там “тосі”? Так і перетворюються бабці на бабушок. Ось так і заміняємо дітям рідне на чуже.
Волинське телебачення проводило акцію “Читати має кожен”. Опитували людей на вулиці про їхнє ставлення до книжки. Один зі студентів (назвався Максимом Максимчуком) на питання, що читає, відповів з натиском: “Я фанатію від Булгакова!” — “А ще що читаєте?” — “Нічого!” Видно, йому, як і київським учням, також не пощастило з учителями української мови і літератури. Але перед ним ще довге життя, може, ще когось для себе відкриє.
Тож хочу нагадати слова з “Резолюції Установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка І989 р.”: “Українська мова — найбільше надбання, багатство і неоціненний скарб українського народу, основа його духовності і культури. Боротьба за збереження й розвиток української мови — це захист самого буття українського народу, його національної самобутності, його національного суверенітету”.
На сторожі слова сьогодні має твердо стояти “Просвіта” і кожна українська душа!
