Марія ОЛІЙНИК,
заступник голови Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.
Союз помер 19 років тому, проте совок і його ментальна спадщина не просто збереглися, а старанно культивуються сучасною владою. Тож брутальний тиск на керівників ВНЗ України щодо вступу ректорів у керівну Партію реґіонів або заміна позапартійних на своїх, підконтрольних, як у Союзі, особливо напередодні виборчої кампанії це прояв крайного цинізму. І ось Табачник довів, що вміє знищувати українську освіту.
28 липня закінчився семирічний строк дії контракту з ректором Донецького національного університету Володимиром Шевченком. У контракті чітко виписані обов’язки ректора, зокрема звіт про діяльність перед загальними зборами (конференцією) колективу. У червні 2010 року конференція трудового колективу ДонНУ в присутності представників МОН України та Донецької облдержадміністрації заслухала звіт ректора В. Шевченка про роботу за сім років. Цей звіт оприлюднено на сайті www.donnu.edu.ua. З ним можна ознайомитися й зараз. Працівники університету, схвально оцінивши багаторічну діяльність свого керівника та оприлюднену ним стратегію розвитку ДонНУ, звернулися до Міністерства освіти і науки України з пропозицією розглянути кандидатуру В. Шевченка на посаду ректора ДонНУ на новий термін. 20-тисячний колектив одностайно виявив бажання працювати зі своїм ректором і надалі.
У визначений строк Володимир Павлович подав до комісії Міністерства освіти і науки необхідні документи та звіт про свою роботу, що була оцінена комісією позитивно. МОН України чомусь вчасно конкурс не оголосило. У такому випадку, як правило, на період до обрання за конкурсом на новий строк, людину, яка до цього обіймала посаду ректора, призначають в. о. ректора, якщо відсутні суттєві зауваження щодо роботи. На момент виходу наказу на адресу В. Шевченка не надійшло жодного зауваження з приводу його діяльності. Очолюваний ним багато років університет став одним із провідних вищих навчальних закладів України. Та на здивування колективу університету, громадськості Донеччини, Д. Табачник не тільки не призначив Шевченка виконуючим обов’язки ректора, а став вимагати написати заяву про звільнення. Коли В. П. Шевченко категорично відмовився, Табачник спробував призначити на посаду в. о. ректора ДонНУ ректора Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського Олександра Шубіна, який відмовився від цієї пропозиції. Тоді Табачник призначив на посаду в.о. ректора (до оголошення конкурсу) першого заступника В. Шевченка Андрія Кучка.
Звернення колективу не було враховано при цій кадровій розправі. На питання ректора, що це все означає, Д. В. Табачник сказав, що це вказівка згори. Тобто обставини звільнення ректора не відповідали ні належній законній процедурі, ні духу пошанування гідності самоврядної університетської громади. Причини цього ні колективу, ні громадськості, ні профспілковим організаціям викладацького складу та студентів не зрозумілі, бо всі знають В. Шевченка як лідера у освітянському й науковому середовищі.
Тому й з’явилися численні протести-звернення до президента, прем’єр-міністра, голови парламенту. Наведу тільки звернення наших відомих науковців від 5 серпня 2010 року:
Вельмишановні
Вікторе Федоровичу,
Миколо Яновичу,
Володимире Михайловичу!
До вас звертаються заслужені працівники науки і техніки України, заслужені працівники освіти України, лауреати Державної премії, почесні професори Донецького національного університету. Більшість із нас працює в Донецькому національному університеті не один десяток років, багато хто пройшов шлях від студента до доктора наук, завідувача кафедри, декана, професора, академіка. За нашої участі відбувалося становлення одного з найвідоміших класичних університетів держави, який користується авторитетом і в Україні, і за її межами. Багато випускників Донецького національного університету гідно представляють його як видатні науковці, державні діячі, народні депутати, керівники органів місцевого самоврядування, високопосадовці, політики, підприємці.
Величезна заслуга у становленні університету належить ректору Володимиру Павловичу Шевченку, завідувачу кафедри прикладної механіки і комп’ютерних технологій, професору, доктору фізико-математичних наук, академіку Національної академії наук України, заслуженому діячу науки і техніки, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки, Герою України. Володимир Павлович — кавалер орденів “Ярослава Мудрого” IV і V ступенів, ордена “Святий князь Володимир” IV ступеня, нагороджений почесним знаком “Шахтарська слава” III, II і І ступенів, медаллю Готфрида Вільгельма фон Лейбніца (Німеччина), орденом “Шевальє академічних пальм” (Франція), орденом “М. Ломоносова” (Росія), Почесною грамотою Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Почесний громадянин міста Донецька. Понад 17 років головує в Раді ректорів вищих навчальних закладів Донецької області, очолює Донецький науковий центр (ДНЦ) НАН і МОН України.
За роки керівництва університетом він створив потужний науково-педагогічний колектив, здатний на високому рівні розв’язувати численні проблеми науково-дослідного, навчального, виховного, господарського характеру. Особливо багато ним було зроблено за останні роки у напрямі інтеграції університету в Європейський освітній простір та в реформуванні вищої освіти. Університет один із перших в Україні став членом асоціації Європейських університетів і підписав Болонську декларацію.
Весь колектив добре пам’ятає, що саме під керівництвом В. Шевченка ми пережили найскладніший період в історії університету — 90-ті роки, коли вища школа була покинута напризволяще. Завдяки організаторському таланту нашого ректора, в університеті були збережені найцінніші науково-педагогічні кадри, не була втрачена жодна наукова школа, плідно працювала аспірантура і докторантура, попри багатомісячні затримки виплати стипендій і зарплатні. Воля ректора В. Шевченка, віра в нього допомогла тоді багатьом теперішнім відомим науковцям і викладачам не опинитися на узбіччі життя або за межами України в пошуках кращої долі.
Варто зазначити, що серед заслужених штатних науково-педагогічних працівників один академік і три члени-кореспонденти НАН України, 35 академіків і членів-кореспондентів галузевих академій наук, 18 працівників мають почесні звання, 27 професорів удостоєні звання заслужений професор Донецького національного університету. Тільки за 2003—2009 pp. лауреатами Державної премії України серед штатних наукових і науково-педагогічних працівників стало шість осіб.
Студенти ДонНУ за кількістю призових місць на Всеукраїнських студентських олімпіадах упродовж семи років посідли друге місце серед класичних університетів, а за кількістю дипломів МОН України, отриманих студентами на Всеукраїнських конкурсах студентських науково-дослідних робіт із природничих, технічних і гуманітарних наук упродовж чотирьох останніх років є лідерами. Щороку за кращі наукові роботи студенти отримують 2—3 премії, які присуджуються Президією НАН України.
Результативні останніми роками й підсумки наукової роботи молодих учених і студентів. Зокрема 2007 року сім студентів математичного факультету одержали нагороди Всеукраїнських конкурсів студентських наукових робіт у галузі математичних наук і в галузі інформатики та кібернетики. Слід відзначити студента А. Луньова, який посів перші місця на Всеукраїнській студентській олімпіаді з математики у Львові та на Міжнародній студентській олімпіаді з математики в Болгарії, виборов золоту медаль на ХIII Міжнародній студентській олімпіаді з математики в Ірані й увійшов до еліти кращих студентів-математиків світу.
Державне мислення, талант адміністратора, шанобливе ставлення до колег і в попередні роки мало високу оцінку керівництва держави. Йому неодноразово пропонували обійняти посаду міністра освіти України. Але він завжди залишався відданим своєму університету, якому присвятив більшу частину життя.
Несподівано для колективу і, за нашим переконанням, абсолютно несправедливо наказом міністра освіти і науки Володимир Павлович Шевченко був відсторонений від виконання своїх обов’язків на посаді ректора у зв’язку з закінченням контракту. На превеликий жаль, усе це відбулося у розпал вступної кампанії, що завдало удару по іміджу і авторитету Донецького національного університету. Ми звертаємося до вас з клопотанням про скасування цього наказу і призначення у вересні 2010 року виборів ректора Донецького національного університету, яких очікує весь трудовий і студентський колектив.
Валентин Алфімов, заслужений працівник освіти України;
Юрій Буравльов, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор ДонНУ;
В’ячеслав Волков, заслужений юрист України, заслужений професор ДонНУ;
Петро Добров, заслужений працівник освіти України, лауреат премії Національної академії наук України;
Анатолій Загнітко, заслужений працівник освіти України;
Володимир Каліущенко, заслужений працівник освіти України, заслужений професор ДонНУ;
Юрій Лисенко, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України;
Олександр Ступін, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, заслужений професор ДонНУ;
Євген Отін, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор ДонНУ;
Геннадій Черніченко, заслужений працівник освіти України;
Анатолій Бажин, заслужений професор ДонНУ;
Микола Беспалов, заслужений професор ДонНУ;
Василь Близнюк, заслужений професор ДонНУ;
Михайло Гіршман, заслужений професор ДонНУ;
Валерій Соболев, заслужений професор ДонНУ;
Валерій Сторожев, заслужений професор ДонНУ;
Володимир Андрієнко, лауреат Державної премії України;
Стефан Калоєров, лауреат Державної премії України;
Тетяна Лев, лауреат Державної премії України
х х х
На захист ректора виступила і громадськість Донеччини. Керівництву держави надіслано відкритого листа, який закінчується так: “Висловлюючи думку громадських сил Донеччини та враховуючи важливість зміцнення позицій найкращих осередків вищої школи, вимагаємо поновити законний хід проведення процедури переобрання на новий термін ректора ДонНУ — академіка НАН України, Героя України, доктора фізико-математичних наук, безпартійного, активного патріота Донбасу й України В. П. Шевченка, а саме — в найкоротші строки (кінець серпня — початок вересня 2010 р.) оголосити конкурс на заміщення посади ректора. Ми впевнені, що найближчим часом справедливість буде відновлено, будуть враховані законні інтереси та позиція колективу університету, які зараз розтоптані Д. Табачником. Переконані, що Володимир Павлович успішно пройде оголошений МОН України конкурс і продовжуватиме множити славу Донецького національного університету на освітянській ниві України та за її межами.
Крім цього, просимо встановити тих вищих посадових осіб, які відрядили сюди 29 липня 2010 року безвідповідальну посадову особу для розправи над колективом університету, його ректором та усім українством Донеччини”.
Цей лист ухвалили Донецькі обласні організації: Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, НРУ, Європейської партії, Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, Всеукраїнського товариства ім. Олени Теліги, УРП “Собор”, “ Партії захисників Вітчизни” , “Громадянської позиції”, Всеукраїнського об’єднання ветеранів, Української Народної Партії, Союзу Українок, Товариства ім. Олекси Тихого, Молодіжної організації ВМГО “Батьківщина молода”, громадської організації “Громадський рух “Край”, Всеукраїнського комітету оборони прав людини, Конґресу Українських Націоналістів.
Цей лист підтримали:
Осип Зінкевич — голова видаваництва “Смолоскип”, лауреат премії ім. В. Стуса, кавалер ордена “Ярослава Мудрого” V ступеня;
Володимир Ковтунець — доцент Національної академії управління, народний депутат України;
Василь Овсієнко — правозахисник, лауреат премії ім. В. Стуса;
Борис Гудзяк — ректор (від імені колективу Українського католицького університету, Львів).
Цей віідкритий лист громадськості Донеччин розміщено на сайті . Всі, хто згоден підтримати ректора, можуть підписатися.
Партію влади учергове підставив “дешевий клоун”: плюнув у серце й душу еліти Донецька. Це виклик. На такий крок навряд чи пішли б “донецькі”, поважаючи себе і свою малу батьківщину. Хоча саме газета Донецької обласної державної адміністрації (головою якої, як і в часи ПІСУАРу, є той самий Анатолій Близнюк) “Жизнь” щойно видрукувала статтю, в якій просторікує, що В. Шевченку Д. Табачник не продовжив контракт законно. Хоча б заглянули в Закон України “Про вищу освіту”, де в ст. 39 “Обрання, затвердження та звільнення з посади керівника ВНЗ” чітко розписано процедуру обрання претендентів на посаду ректора вищим колегіальним органом громадського самоврядування. А далі, як сказано в коментарях до статті в Інтернеті, жодного факта — самі міркування. І ще хотілося б довідатись, де ця газета була, коли ректор університету роками в прокуратурах і судах відстоював право на землю університету, що її Донецький міськвиконком всупереч чинному законодавству роздає бізнесовим структурам, яких “кришують” нардепи ПР?
Місто Сталіно 1961 року перейменували в Донецьк, знесли пам’ятники Сталіну, але сталінська гвардія на місці, увічнена в пам’ятниках залізному Феліксу Дзержинському та іншим; в назвах вулиць, бібліотек, майданів: Артема, Леніна, Постишева, Косіора, Кірова, Абакумова, Петровського, Мехліса тощо. На місці і вірні послідовники Сталіна. Тепер вони називаються Партією реґіонів і продовжують нищити все людське! Сталінські часи повертаються в міністерські коридори і в найцинічніший спосіб принижують людську та професійну гідність ректорів, трудові колективи та студентів.
Отже, наявний факт незаконної розправи над ректором. Перша причина — це політична розправа за відмову стати членом ПР. Друга — бізнесова, прибрати до рук землю, що перебуває в користуванні ВНЗ, за яку ректорат роками судиться. Однак хоч суди виграні, незаконно побудовані комерційними структурами майбутні магазини ніхто не зносить. Чекають! На “свого” реґіонального ректора, щоб продовжити дерибан державної землі, споювання студентів, ґвалтування студенток. Головне для них: дати своїм бізнес-структурам заробити, а не доля студентів. І третя причина — це те, що з 1992 року Володимир Павлович Шевченко очолює обласну “Просвіту”.
З отриманням незалежності розпочалися процеси національного відродження і на Донеччині. Щоправда, нелегко. Усі ще боялися, тому й установча конференція Донецького обласного товариства української мови (січень 1989 року), і установча конференція Народного руху України за перебудову (серпень 1989 року) , і лекційно-дискусійні клуби “Просвіти”, і перша Стусівська конференція 1990 року, і перше вшанування Олекси Тихого 1990-го, і перша конференція “Просвіти” до 60-річчя Голодомору 1932—1933 років проходили в приміщеннях університету.
1989 року більше 300 батьків, які хотіли, щоб їхні діти отримували освіту українською мовою, змушені були проходити через відвідування недільної школи з українською мовою навчання. Мабуть, світ такого не бачив і не побачить, щоб діти в державі Україна змушені навчатись державною мовою лише в недільній школі, бо на той час в усіх 170 школах Донецька навчання проводили мовою окупанта. Недільна школа працювала з січня до червня 1990-го в Донецькому державному університеті. В ній викладали: українську мову і літературу — тодішній завідувач кафедри української мови, кандидат філологічних наук Віра Познанська; фізику — Кирило Толпиго, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор фізико-математичних наук; математику — Марія Олійник, кандидат фізико-математичних наук, на той час науковий співробітник Інституту прикладної математики і механіки Національної академії наук України. Саме завдяки цій недільній школі з 1 вересня 1990 року в Донецьку відкрито перші два навчальні заклади з українською мовою навчання: ліцей при Донецькому державному університеті та школу № 65. Але діяльність Володимира Павловича на посаді голови обласної “Просвіти” — тема окремої публікації.
Принагідно хочу внести уточнення до публікації на цю тему в попередньому числі “СП”: Володимир Шевченко не був на президентських виборах довіреною особою когось із кандидатів, бо дотримується принципу позапартійності вищої школи.
Закінчити хочу невмирущими словами українського поета Василя Симоненка:
Народ мій є, народ мій завжди буде,
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
і орди завойовників-заброд!
Вірю, що деякі реґіонали мають об’єднатися навколо ідеї української державності, справедливість щодо Володимира Павловича Шевченка і його 20-тисячного колективу буде відновлена, а українофоба Д. Табачника негайно знімуть з посади.
