ВІД МАЛИНА ДО НОВОЇ ГВІНЕЇ

Надія ОНИЩЕНКО,
м. Ніжин

“Почуватися сином людства
не означає забути рідний дім”.

Микола Миклуха-Маклай

Тривалий час ім’я Миколи Миклухи-Маклая асоціювалося тільки з дикими, людожерними папуасами, які мешкали десь на краю світу. Радянська ж історіографія називала його “выдающимся русским ученым — этнографом и путешественником”. І це було типовим явищем. Росіяни привласнювали всі досягнення народів імперії. Тим часом рукописи й інші матеріали архівних фондів Росії виявляють цікаві подробиці біографії Миколи Миклухи-Маклая. Ці документи зберігаються у Санкт-Петербурзі. На них звернула увагу краєзнавець Марія Влад.
Рідний дядько Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая Григорій Ілліч — старший батьків брат — товаришував із письменником Миколою Васильовичем Гоголем. Тож Гоголь зацікавився родинними переказами Миклух.
Їхній предок Охрім Макуха був курінним отаманом у Війську Запорозькому. Разом з Охрімом за визволення України з-під польської шляхти воювали троє його синів: Омелько, Назар і Хома. Та Назар закохався у шляхетну панночку і перейшов на бік поляків. Сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені Омелько і Хома вирішили викрасти брата-зрадника, аби судити його козацьким судом.
Украсти — вкрали, але виходячи з фортеці, натрапили на варту. Омелькові з бранцем вдалося втекти. А Хома в нерівному бою з польською вартою загинув. Курінний отаман Охрім власноруч стратив сина-зрадника.
Чи не нагадує це славнозвісну історію Тараса Бульби? Гоголь почув цю розповідь від Маклая і поклав її в основу повісті.
Непересічною особистістю був і правнук Охріма козак Степан Макуха, прадід Миколи Миколайовича, на прізвисько Махлай. Це слово означає “капловухий”, “недотепа”. Козаки на прізвиська не скупилися. Під час російсько-турецької війни 1722 року під Очаковом Степан Махлай, що командував кінною сотнею, відзначився. За військову кмітливість і безприкладне геройство йому було присвоєно чин хорунжого і жалувано дворянство. Степана викликали в Петербург. Катерина ІІ особисто піднесла козакові Махлаєві дворянську грамоту й повісила на шию стрічку з бойовим орденом Володимира І ступеня.
Та козак лишився козаком. Поруч із прізвищем на казенних паперах за звичаєм запорожців мусив писати прізвисько Махлай. Кому ж хочеться називати себе недотепою? Тож козак сфабрикував із простецького “Макуха” чудернацьке “Миклуха-Маклай”.
Після батькової смерті Микола Миколайович знайшов документ про дворянство роду з подвійним прізвищем Миклуха-Маклай і навіть фамільним гербом. На ньому зображено козака з піднятою шаблею на тлі фортечної брами.
Видатний вчений — філософ, антрополог, етнограф, анатом, біолог, географ, письменник і художник пишався своєю батьківщиною Україною. Про неї йому нагадувала краса новогвінейської природи, її пейзажі, солов’їні ночі. Він хотів, аби українські поліщуки оселилися колонією в земному раю, який він відкрив і полюбив. І писав до російського царя про дозвіл на переселення. Але його не підтримали, навіть висміяли.
Прочитавши щоденники Маклая, Лев Толстой так відповів йому: “Розчулює і захоплює у вашій діяльності те, що ви перший, безсумнівно, досвідом довели, що людина — скрізь людина, тобто добра товариська істота”.
Маклай покинув світ на 42-му році життя. Його дружина Маргарита Робертсон, донька австралійського прем’єр-міністра, деякий час жила в родинному гнізді Маклаїв у Малині. Передала цінні експонати українському вченому, дослідникові козаччини Дмитрові Яворницькому, з яким Микола Миклуха-Маклай зустрічався 1887 року.
Великий Маклай залишив світові 160 праць. Він довів, що папуаси розумово й духовно розвинені не гірше, ніж європейці. У такому людинолюбстві він близький до Миколи Гоголя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment