СОБОР ДУШІ

Василь РЯБИЙ,
м. Коломия

СОБОР ДУШІ

Є люди, яким ніколи сумувати. Вони завжди знаходять заняття, що стає невід’ємною потребою, робить життя змістовним, натхненним і гармонійним.
— Саме таким працелюбом є Федір Федорович Хільчук, — стверджує отець Тарас. — Він прийшов на службу Божу до нашого храму і став активним учасником будівництва кафедрального собору Преображення Господнього. Зібрав однодумців, завдяки яким і виріс наш храм.
Священики поміж собою називають Федора Федоровича то координатором, то виконробом. Ось і бані срібно засяяли, вікна усміхнулися, стіни приваблюють блакитним кольором. Собор дуже добре видно з Воскресінецької гори.
— Мій тато, якого не пам’ятаю, колись був дяком у селі Струпкові, мав духовну наснагу, тягнувся до прекрасного, грав на скрипці. Ось я і вирішив продовжити власною участю традицію, прислужитися спорудженню храму. Відчуваю особливу відповідальність у цій почесній справі. Що може бути вищим від віри в добро під покровом Господнім? Будуймо собори душ наших! — натхненно промовляє людина, якій вдячний за сприяння у виданні багатьох моїх книжок.
І, на приємний подив, керівник Коломийської виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, голова координаційної ради профспілок міста і району цитує вірш, який припав до душі, віддзеркалює його роздуми про шляхетну мету, прагнення зробити життя духовнішим:
Живемо у жорстокому світі,
Не бачим огидного дна.
Очищуймо душу щомиті,
Аби не зчорніла вона.
Очищуймо руки і вічі,
Очищуймо душу свою.
Вдивляймось в заплакані свічі,
Очищуймось в силі вогню.
Антихриста діти нечисті
Ждуть кари — святої грози.
Очищуймо душу щомиті,
Живімо у храмі сльози.
Чую незнищенну силу Духу, наче бентежну мелодію Краси, яку дарує складному світові небайдуже серце скрипки, знаючи глибину мови високих людських почуттів.

НА ВСІХ ВІТРАХ

Хто не квапиться додому? Щоб швидше переступити рідний поріг, нічого не пошкодуєш, готовий віддати все.
Стоїмо на автостанції з поетом Василем Герасим’юком, дочікуємося автобуса на його мальовниче село Прокураву в глибині Карпат. Нема. Нарешті, мов привид, виринає звідкись старий деренчливий совдепівський “пазик”. Водій відчиняє двері й застерігає, що коли не набереться хоч десять пасажирів, то не рушить з місця. Чекаємо далі. Минає півгодини, а охочих їхати лише п’ятеро. Шофер каже, що вирушає в гараж, хіба що… хтось внесе кошти за тих п’ятьох, яких бракує. І промовисто дивиться на Василів крислатий поважний капелюх, даючи пасажирам останню надію.
— Гайда! — приймає без вагання однозначне рішення Шевченківський лауреат, бо вдома його виглядають літні батьки і холоне гуцульська вечеря.

ВІКОНЕЧКО ПІД ЛІСОМ

Щороку голова Коломийської “Просвіти” Василь Глаголюк привозив нас у село Рудники сусіднього Снятинського району на обійстя поета і видавця Василя Клічака. Малесенька дерев’яна хатка, яку Василів тато купив у Карпатах і склав її під самим лісом біля річки Рибниця, що світиться срібною свічею, як завжди, обіймала зворушливо рідним духом дитинства і пробуджувала сховану від усіх сльозу. Зустрічали сяйвом радості ялини над криницею, викладеною камінням. І сині-пресині очі вісімдесятирічної Василевої мами.
І як лише син з’являвся перед мамою, вона приймала від нього хвилю душевного тепла і йшла відпочивати, дослухаючись до присутності довгожданого гостя з Києва.
Із її вуст не чув ні запитань, ні повчань, ні жалів, ні докорів.
…Самотніє рідне гніздо, яке вже неможливо розвеселити нікому. Навіть пташкам і сонечку, що зазирає у віконечко.
Час протікає — втікає,
Наче позбувся пут.
А ти його наздоганяєш
То там, то насправді тут.
Простору метаморфози:
Столиця, село — і ліс
Під брамою, хато, сльози,
Що із собою привіз.
І дзвінко співають птахи
В Рудниках, і вода
В криниці зорею пахне
І дитинством Різдва.
А Рибниця хвилю гонить,
Горить її срібна свіча…
Поглянь на годинник, Василю,
Там стрілки забули про час.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment