СТАБІЛЬНИЙ РУХ НОВОЇ ВЛАДИ РЕҐІОНАЛІВ ДО МОСКВИ

Фотоколаж Олеся Дмитренка

Василь НОВОРИНСЬКИЙ,
м. Краматорськ, Донецька область

Відзначаємо 19-ту річницю Незалежності. В будь-якій цивілізованій країні світу — це загальнонаціональне свято, яке об’єднує і підносить свою державу, рідну мову та культуру, національну ідентичність, духовну свободу і єдність, пам’ять про власну історичну спадщину, духовну міць і невичерпний потенціал народу.
Чи хоч раз за дев’ятнадцять років державності українська влада зуміла зібрати всі політичні сили і все українське суспільство для спільного святкування Дня Незалежності чи Дня Конституції України 28 червня?
Чи хоч раз, хоч на мить ми, українці, об’єдналися, аби створити для себе новий національний плацдарм? Бо справжня демократія — то справедливість, право й обов’язок кожного захищати інтереси всіх, а, передусім, інтереси своєї держави. Задля неї варто об’єднуватися, наступивши на горло власних амбіцій.
Ми ж живемо в пострадянській, посткомуністичній державі, густо заселеній штучно витвореним “єдіним совєтскім народом”. Це з нашої вини не відбулося політичної санації суспільства. Ми власними руками викохали сваволю наших поневолювачів. І хоч по праву вважаємо себе європейським народом у центрі Європи, живемо за законами азійщини, бо за два десятиліття державної незалежності не навчилися сповна любити й цінувати свободу — і власну, і державну.
Не розібравшись, куди поділося наше національне багатство (була ж так звана УРСР чи не найбагатшою республікою в колишній “колисці народів-братів” — СРСР у період його розпаду!), ми, волаючи про підвищення зарплати чи пенсії на пару десятків гривень, голопузі й продажні, голосуємо за того, хто більше обіцяє, та менше дає; покірливо просимо залізного порядку у державі, бо свобода нам чужа і ненависна. То що ж ми за народ, брати мої Українці? Хто вони, наші пани-гетьмани, яким ненависна сама думка про зростання державницької свідомості українського суспільства?!
Мої “невольничі плачі”, адресовані не так великому загалу українців у своїй і не своїй державі, як моїм землякам, східноукраїнцям. Тож розглянемо цю проблему на рівні донецького реґіону.
Як відомо, в нашій демократичній державі при органах місцевого самоврядування створені Громадські ради з представників різних громадських організацій з правом дорадчого голосу.
У практиці Громадської ради при міськвиконкомі Краматорська, яка має представництво від 20 різних громадських організацій, майже не було випадку, щоб влада взяла до виконання те чи інше рішення Ради, яке не збігається з реґіональними намірами, та інколи виникають ситуації, що виходять з-під її контролю.
На квітневому засіданні Громадської ради представником Ради Михайлом Коваленком було поставлено на голосування “Звернення до Президента України В. Януковича, голови Верховної Ради України        В. Литвина з приводу прийнятої угоди про Чорноморський флот Російської Федерації” такого змісту:
“Ми, члени Громадської ради при виконкомі Краматорської міської ради (Донецька область), глибоко обурені фактом ратифікації 27 квітня Верховною Радою України угоди про продовження перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на військово-морській базі в Севастополі на 25 років. Більш того, багаточисельні повідомлення як вітчизняних, так і зарубіжних засобів масової інформації свідчать про те, що сам процес ратифікації договору про Чорноморський флот був сфальсифікований та проведений з процедурними порушеннями.
Ми вважаємо, що ратифікація вказаної угоди грубо суперечить чинній Конституції України та завдає непоправної шкоди іміджу країни. Ратифікація угоди викликала глибокий розкол в українському суспільстві і загрожує нашій країні катастрофічними наслідками, аж до внутрішнього збройного громадянського протистояння.
Тому ми, члени Громадської ради Краматорська, вимагаємо відмінити ганебну для України ратифікацію і відновити статус-кво у відносинах із Російською Федерацією з питання перебування на території нашої країни збройних сил іншої держави. Ми вважаємо, що подібні питання повинні вирішуватися з врахуванням думки більшості громадян України, і вимагаємо провести в країні загальнодержавний референдум”.
За прийняття “Звернення” проголосувала більшість членів ради.
Згодом це “Звернення” під промовистим заголовком: “А Краматорськ — проти?” з’явилося на сторінках газети “ОбщеЖитие”. Публікація починалася такими словами: “На засіданні Громадської ради 30 квітня більшістю голосів було прийнято рішення, яке в черговий раз стверджує: Краматорськ — місто, якщо не перше і не друге, то вже точно оригінальне. У самому центрі Донецької області, за підписом співголови Громадської ради Олексія Луценка вирішено відправити на адресу вищих посадових осіб країни звернення…” (текст тут подано).
У відповідь на це, можна сказати “революційне” рішення Громадської ради при міськвиконкомі Краматорська, в офіційному друкованому органі Краматорської міської ради — газеті “Краматорская правда” з’явилось грізно попереджувальне для всіх “деструктивних сил міста і країни” анти “Звернення депутатів міськради до президента В. Януковича” за підписом міського голови Костюкова. Де, зокрема, є й таке: “…знакові події в історії незалежної України викликали широкий громадський резонанс, неоднозначне тлумачення і протести зі сторони деструктивних політичних сил. (курсив тут і далі мій. — Авт.).
Враховуючи визнання Конституційним Судом України рішення про продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ в Криму таким, що відповідає Основному Закону нашої держави (? — В. Н.), ми — депутати Краматорської міської ради — заявляємо про підтримку міждержавної угоди і вважаємо за необхідне відзначити наступне.
Досягнута угода між главами наших держав має величезне значення для забезпечення стратегічної безпеки і стабілізації не тільки в Чорноморському реґіоні, але й у всій Європі.
Позитивним наслідком договору є зниження ціни на російський газ, що поставляється в Україну. Ця принципово важлива обставина дозволить відвернути крах житлово-комунального господарства нашої країни, створить умови для завершення його реформування.
Виражаючи тверде переконання у своїй правоті, ми осуджуємо всякого роду інсинуації і звинувачення зі сторони опозиції на адресу Президента України В. Ф. Януковича.
Ми закликаємо краматорців і всіх тверезо мислячих громадян України не реагувати на провокаційні заяви недалекоглядних політиків, об’єднати свої зусилля та направити їх на творення для досягнення високих соціальних стандартів у житті кожної української родини”.
Як бачимо, у свідомості панівної екс-радянської, екс-комуністичної, тепер ще й капіталістичної еліти за 19 років державної незалежності України елементарно нічого не змінилося. І вже ніколи не зміниться. Та, поважаючи державних чиновників місцевого рівня і своїх ідеологічних супротивників, ми, представники національно-демократичного табору міста і Донецького реґіону (автор цих рядків після наведеного вище рішення ГР Краматорська, очевидно, має право на таке політичне узагальнення), не будемо ятрити політичне самолюбство місцевих реґіоналів. Їм можна тільки щиро поспівчувати. Бо то тільки за національного демократа президента Віктора Ющенка можна було казна-що верзти. Новий президент і нове проросійське “губернаторство в Україні” в особі Партії реґіонів “почують кожного”! І зроблять “відповідні оргвисновки”.
А втім, читач сам розбереться, хто ближчий до народу — місцеві партійні депутати чи місцеві громадсько-радівці. А нашим місцевим “далекоглядним політикам” не “від деструктивних сил” не залишається нічого, як співати старі компартійно-радянські “романси-одобрямси” на користь справді монолітної авторитарної державної вертикалі.
Як і слід було чекати, засідання Громадської ради при краматорському міськвиконкомі 30 квітня, очевидно, було останнім у “практиці місцевого самоврядування”. Зараз місцева влада шукає “проколи” у різних постановах уряду Юлії Тимошенко, щоб припинити подальшу діяльність Громадської ради. Тож немає сумніву, що це було останнє засідання нашого єдиного, дійсно народно-демократичного органу, можливо, не тільки у патріотичному Краматорську, а й у всій Донецькій області. Поживемо — побачимо.
Водночас новий — четвертий президент України, за якого проголосувала певна частина виборців, від імені всього народу України на догоду кремлівському керівництву встиг задекларувати фактичну зраду національних інтересів і майбутнього України. Бо, якщо наші “слов’янські брати-росіяни” так сильно нас люблять і не можуть без нас жити, могли б і газ до часу, коли ми оговтаємося від тяжкої економічної кризи, продавати за прийнятнішою ціною, і за транзит газу платити нам за європейськими цінами. Адже ми в минулому з багатих українських родовищ ділилися дешевим газом та й нафтою зі “старшим братом” та багатьма країнами із “соцтабору”. Свого газу для населення країни в нас і сьогодні вистачає, а для металургійних та хімічних підприємств, які перебувають у руках олігархів-реґіоналів, що протягом півтора десятка літ пальцем об палець не вдарили для модернізації виробництва, а тільки прибутки тасували, купують у “братньої Росії”. Згорить він у доменних печах рідних олігархів, а решта сизим клубком покотиться через Україну на Захід.
Скріплюючи державними печатками “Великий договір віку” між Україною та Росією про передання Україною Росії Севастополя і частини акваторії Чорного моря для військово-морського флоту Російської Федерації фактично на довічне користування — 21 квітня 2010 року у Харкові, російський президент незабаром підписав угоду із європейськими державами про будівництво газогону “Південний потік” в обхід України. Такий собі дружній ляпас.
Відомо, що старий, зношений Чорноморський флот РФ в Криму щорічно викидає в море тисячі тонн відходів нафтопродуктів і отруює не тільки місцеве населення — українців та кримських татар, а й переселених з матірної Московії так званих “російськомовних росіян-кримчаків” Севастополя, в основному відставних військовиків та гебешників, які не від отрути страждають, а від “насильницької українізації”, не має для Росії великого стратегічного значення. Хіба що для тиску на українську владу у зміні зовнішньополітичного курсу держави і для дестабілізації політичного життя в Україні, коли до влади повернуться патріоти і знов постане питання національно-духовного відродження української нації з витоків нашої справжньої тисячолітньої історії. Та ще для агресії та залякування незалежних країн чорноморського басейну, передусім — суверенної Грузії.
Для Росії — найбільша небезпека у самому існуванні Української незалежної держави, а не НАТО. “Здають” нас російському ведмедю прагматичні американці. Добре відомо, яку реакційну роль відіграла Стара Європа в долі України як в Першій, так і Другій світовій війнах! Українці не тільки через власну “соціалістично-комуністичну” заразу і набуту за 350-літню неволю непослідовність, але й з великої вини західних країн упродовж ХХ століття не змогли утримати шість разів проголошувану державність. Аж 1991 року Всевишній змилувався над нами — за нашу жертовну кров і муки подарував нам Українську державу. Та чи надовго? Бо не варті ми ні Божої ласки, ні Небесного благословення за свій розбрат, за братовбивчу ненависть, за невігластво очільників і нелюбов до України.
Америці та Європі Україна потрібна як захисна, буферна зона у стримуванні споконвічної і вродженої агресивності Росії. В нашому, українському розумінні — “собіратєльніци земель русскіх”.
Та й боїться сита Європа, щоб Україна зі своїми підземними багатствами, родючими чорноземами, розвинутою індустрією та передовою наукою, при працелюбній вдачі терплячих і добрих до всіх народів світу українців, не стала вагомим конкурентом на світовому ринку праці, промислового виробництва, виробництва продуктів. Очевидно, стара теорія Мальтуса “про перенаселення світу” — так і залишається рушійною силою політичного регресу у сучасному, по-американськи глобалізованому світі.
Підсумовуючи наші глобальні втрати як у внутрішній, так і зовнішній політиці з приходом до влади ставлеників Москви на чолі з президентом Віктором Януковичем, не біймося запитати: “А чи “господа”-реґіонали не збираються безкарно здати Російській Федерації в оренду не тільки Севастополь і Крим, а й вільну незалежну Україну — тепер уже на довічне користування? Таємно приймаючи від Росії кредит у 4 мільярди доларів, — 2 млрд — для покриття дефіциту бюджету, 2 млрд — для добудови двох атомних блоків на Хмельницькій АЕС (Росія сама потерпає від нестачі валютних коштів у час економічної кризи, а дивись, таки “ділиться” з “хохлами”!), чи не намагається наша “газова еліта” приплюсувати до розробок нафтогазових родовищ на півночі Росії ще й багатий на газ український шельф Чорного моря? Відтак Росія повністю позбавить Україну енергетичної незалежності.
Створюючи умови для спільних проектів в літакобудівній та космічній галузях за участю і під контролем російського капіталу, чинна влада в Україні виконує стратегічні плани Кремля — повністю позбавляє Україну політичної та економічної незалежності від Росії на багато десятків років наперед.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment