ЧАС ВПРОВАДЖУВАТИ УКРАЇНСЬКУ МОВУ!

Президентові України Віктору Януковичу

Шановний Вікторе Федоровичу!
Звертаюсь до Вас від імені 56,9 % українців Донеччини.
Ваша політична сила, яка спочатку декларувала, а сьогодні хоче втілити ці гасла в життя, довершить знищення української мови на Донеччині. Йдеться про введення російської як другої державної чи про консервування донбаської реґіональної, яка утворилась внаслідок насильницької асиміляції українців і інших етносів. Хіба російській мові щось загрожує на Донеччині?
Пропоную Вам особисто ознайомитися з проблемою та довести цю інформацію до Вашої команди, особливо до мовних спекулянтів із Партії реґіонів, більшість з яких або ігнорують чинний закон про мови, або ж свідомо його перекручують, як Вадим Колісниченко чи Ніколай Лєвченко — секретар Донецької міської ради.
Отже, відповідно до ст. 10 Конституції України: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.
Норми статті 10 Основного Закону стали об’єктом безпосередньої і результативної уваги Конституційного Суду України лише одного разу, що викладено в Рішенні № 10-рп/99 від 14.12.99:
“1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким “державною мовою в Україні є українська мова”, треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.
2. Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.
Отже, українська мова в офіційному вжитку є обов’язковою, тоді як “російська та інші мови національних меншин” — “поряд” з українською.
А тепер опустімось на грішну землю Донеччини і проаналізуймо стан з “повальною насильницькою українізацією”, виконанням Конституції України та чинного мовного законодавства.
На Донеччині за переписом:
1926 року було українців — 61,61 %, росіян — 24,67 %, інших національних меншин 13,72 %; і далі за наступними переписами відповідно:
1959 року — 55,6 %, — 37,6 %, — 7,8 %;
1979 року — 51,9 %, — 43,2 % — 5,9 %;
1989 року — 50,75 %, — 43,65 % — 5,6 %;
2001року — 56,9 %, — 38,2 % — 4,9 %.
Як бачите, кількість українців і національних меншин за часів СРСР на Донеччині зменшувалась, а кількість росіян за їхній рахунок збільшувалась. Ось так окупанти, примусовим зросійщенням, яке в СРСР називалося злиттям націй, продовжуючи практику омосковлення України царями, ламали хребет українству та національним меншинам на Донеччині, зокрема під час Голодомору, який Ваші “фахівці” тепер заперечують.
Паралельно з винищенням українців, знищували українську мову в усіх сферах суспільного життя, бо, як відомо, нації самі по собі не вмирають — спочатку в них відбирають мову.
Ось як, наприклад, знищувалось навчання українською мовою на Донеччині. У 1932/1933 навчальному році 79 % школярів навчались українською мовою, в 1945/1946 кількість українських шкіл уже становила 66 %. У Донецьку на початок 1970-х закрили останню школу з українською мовою навчання. Не зупинила цей процес і перебудова: школи з українською мовою навчання продовжували переводити на російську. Ось так злочинно, безкарно асимілювали населення Донеччини.
Процес русифікації дещо припинився з прийняттям 1989 року Закону УРСР “Про мови в УРСР”. На цей час із 1217 шкіл Донеччини з українською мовою навчання залишилось тільки 105, або 8,7 %. Це були сільські малокомплектні школи, де навчалось 2,3 % учнів. Крім того, більше половини школярів Донеччини були звільнені від вивчення української мови за бажанням батьків.
Ось так кувалось “русскоязичноє насєленіє” у нас, в козацькій Донеччині. Дата заснування Донецька (козацька Олександрівка) — 1779 рік. Саме козаки після зруйнування 1775 року Катериною II Запорозької Січі заснували Олександрівку — майбутній Донецьк та інші поселення, а не Джон Хьюз, який приїхав сюди аж 1869 року.
Російська мова нинішньому “насєлєнію” не є рідною! Воно послуговується донбаським суржиком, в якому є залишки української мови.
На виконання Закону УРСР “Про мови в УРСР”, 1990 року була прийнята Державна програма розвитку української та інших мов до 2000 року. А на виконання її Донецький облвиконком 10 квітня 1991 року прийняв обласну Програму для запровадження української мови в усі сфери життя на Донеччині на 10 років. Наприклад, згідно зі ст. 18 цієї Програми, необхідно було привести навчально-виховні заклади області відповідно до національного складу населення (нагадаю, на той час це 51 % українців, 43 % росіян). Законодавче забезпечення цього процесу згодом підсилилося ст. 10 Конституції України, згаданим Рішенням Конституційного Суду України.
Однак ця Програма була практично провалена окупаційною владою Донеччини: 2000 року тільки 14,0 % учнів області навчались українською мовою, замість передбачених 51 % . Зокрема в Донецьку, цей відсоток складав 7,6 замість 50.
Провалено було Програму саме органами державної влади та місцевого самоврядування. В області активно продовжується політика зросійщення: майже всі рай-, міськради ухвалюють на сесіях антиконституційні рішення про “державність” на своїх територіях російської мови.
Уже навіть після прийняття Конституції України Донецькою обласною радою тричі ухвалювалися подібні рішення.
21.03.1997 року було прийняте рішення про державність російської мови на території області (в цей час Ви, Вікторе Федоровичу, були першим заступником голови Донецької облдержадміністрації). Це рішення потім за позовом прокурора Донецької області було скасоване судом.
Під час виборів Президента України 2004 року, після збіговиська в Сіверськодонецьку, було ухвалено таке саме рішення (головою облради на той час був Борис Колесніков, головою облдержадміністрації — Анатолій Близнюк). Це рішення згодом скасувала сама рада.
Останнє антиконституційне рішення було ухвалено Донецькою обласною радою (голова — Анатолій Близнюк) 18 травня 2006 р.: “О свободном развитии и использовании русского языка в Донецкой области” в порушення законів України “Про мови в Українській РСР” та “Про місцеве самоврядування в Україні”, Конституції України.
Новообраному на першій сесії голові Донецької обласної ради Анатолію Близнюку так закортіло мати “язик” старшого брата, що він, усупереч чинному законодавству, на цій самій сесії поставив це питання на порядок денний, та ще й в “Разное”, за вимогою лише трьох депутатів-україножерів: Каєткіної з блоку Наталії Вітренко, комуніста Ільїна та реґіонала Напраснікова.
Тобто таємно, як колись видавались царські “укази”, без опублікування в пресі, без обговорення в комісіях, новообрані депутати-українофоби, духовні кастрати, в яких ампутовано все українське, винесли черговий вирок українській мові. Мабуть, за це в грудні 2009 року експертна рада Російського біографічного інституту назвала Анатолія Близнюка “Людиною року-2009” в номінації “Міжнаціональні відносини” — за зміцнення духовних, культурних і економічних зв’язків з Росією та нагородила дипломом і Срібним хрестом.
Порушення законодавства при ухваленні рішення надало можливість Донецькій обласній організації Всеукраїнського Комітету оборони прав людини (голова Євгенія Ратнікова) оскаржити це рішення в суді. Члени організації Марія Олійник і Тетяна Куренна подали позов до Анатолія Близнюка — голови Донецької обласної ради (сьогодні він уже знову пересів у крісло голови державної адміністрації) та Донецької обласної ради щодо неправомірних дій посадової особи та органу місцевого самоврядування. Судовий спектакль розтягнувся більш як на чотири роки — з 23 травня 2006 року до 16 липня 2010 року. Постанову за цією адміністративною справою винесено суддею Ворошиловського районного суду Донецька Геннадієм Міщенком тільки 26 січня 2010 року. Суд визнав незаконними та нечинними пункти 1, 2 Рішення Донецької обласної ради V скликання від 18 травня 2006 року № 5/1-15 “О создании условий для развития русского языка в Донецкой области”. Звичайно, представники Донецької обласної ради оскаржили цю Постанову в апеляційному суді. Та Ухвалою від 16 липня 2010 року суддівська колегія (С. Білак — головуючий, М. Сухарьок, Т. Гаврищук) Постанову Ворошиловського суду м. Донецька залишили без змін. Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення. Судовий спектакль зі скасування незаконного рішення Донецької обласної ради нарешті закінчився!
Отак, переборюючи й досі перешкоди донецької влади, просуваються нелегкі процеси національного відродження на Донеччині: йде відродження українських шкіл, української культури, дитячих садочків, храмів. Утворились національно-культурні товариства. Зроблено перші кроки у справі увічнення пам’яті жертв політичних репресій та Голодомору на Донеччині.
У 2009/2010 навчальному році кількість школярів області, що навчалися українською мовою, становила 43,3 %, російською — 56,7 %. За переписом 2001 року, вперше збільшився відсоток українців, який становить 56,9 % від загальної чисельності населення, тобто розпочалася деасиміляція українців! Друге місце за чисельністю — 1844399 осіб, або 38,2 % становлять росіяни.
Третє місце (1,6 %) складають греки. На решту 130 національних меншин припадає 3,3 %, кожна з національностей складає менше 1 % . Але в області, завдяки позиції керівників органів державної влади та місцевого самоврядування, єдиною державною мовою де-факто залишається російська мова. Ось підтвердження.
Усі сільські, міські, районні та обласні ради послуговуються винятково російською мовою!
Вивіски, таблички з назвами вулиць, майданів, крамниць, офісів виготовлені російською, оголошення в транспорті — теж російською.
Є деякі зрушення в судах, однак працівники міліції, прокуратури навіть примушують людей спілкуватися російською мовою!
Із майже двох тисяч ЗМІ області українською виходять чотири, решта російською. Навіть ті ЗМІ, які в СРСР виходили українською мовою, нині постокупаційна влада перевела на російську! ЗМІ, засновниками яких органи місцевого самоврядування та державні адміністрації, друкують винятково російською, хоча декларують двомовність. ЗМІ національних меншин, кошти на які виділяє влада, теж російськомовні.
У театрах російська мова переважає, за винятком Донецького українського національного академічного музично-драматичного театру.
Палаци культури працюють переважно російською. Художні, музичні, спортивні школи, ПТУ, технікуми в основному російськомовні.
У церкві теж панує російська, за винятком кількох десятків парафій УПЦ КП та УГКЦ.
У кількох тисячах кіосків “Укрпошти” і приватних немає жодної газети чи журналу українською мовою.
У побуті, спорті, бізнесі, сфері обслуговування, рекламі, громадських організаціях панує російська мова.
Враховуючи стан з державною українською мовою на Донеччині, до якого примусово довела спочатку царська, а потім комуністична Росія, а тепер їхню політику продовжує Партія реґіонів, яка розпорядженнями, рішеннями, спрямованими проти української мови, ігнорує Конституцію України, треба запроваджувати на Донеччині українську, а не російську мову.
Якщо мовна дискримінація на Донеччині існує, то вона стосується насамперед української мови, а не російської, яка, як бачите, є тут єдиною державною мовою.
І Ви, Вікторе Федоровичу, як ґарант Конституції, маєте захистити українську мову, а не російську, якій нічого на Донеччині не загрожує!
Не припиняйте процес національного відродження, бо національне почуття живе в душі кожної людини, навіть тієї, яка, здавалося б, давно померла духовно.
Не намагайтеся здійснити наступ новітньої валуєвщини на українську мову в нашому колишньому козацькому краї, який, на жаль, перебуває в мовній “окупації”.
Президент Росії Медведєв прокидається і засинає з думкою про Україну.
Президент України повинен прокидатись і засинати також із думкою про Україну. Тільки думки президентів мають бути діаметрально протилежні.
Слава Україні!