ПЕРЕКОНЛИВЕ СВІДЧЕННЯ…

Ігор КОПОТІЄНКО,
кандидат історичних наук, екс-голова “Асоціації Дніпропетровської обласної організації дослідників Голодомору-геноциду 1932—1933 рр.”

Українці в 30-х роках минулого століття зазнали підступного, зарані спланованого (судячи із системного виконання) удару: до нас було застосовано найстрашнішу зброю — геноцид. Деякі заангажовані політики (навіть вище керівництво нашої держави) визнає тільки факт Голодомору, не визнаючи геноциду. Посилання на те, що голод був і в Росії, тільки підтверджує факт геноциду українців, бо в Росії голод 1932—1933 років відбувався саме у місцях компактного мешкання українців — у Поволжі, на Кубані.
Нашим історикам (попри спротив сучасної влади) потрібно дослідити, чи був Голодомор в Україні в місцях компактного проживанння представників інших національностей.
Я розмовляв зі своєю однокашницею Юлією Бінько, з якою ми навчалися у 1947—1952 роках на історичному факультеті Дніпропетровського університету. Батько Юлії — українець, а мати — німкеня. Наводжу слова Юлії так, як їх почув (під час голоду їй було п’ять років): “Мы шли украинскими селами и мне было очень страшно — не было слышно ни людских голосов, ни лая собак, а ведь в это время в немецких колониях голода не было…”
Для тодішньої влади слова “українець”, “куркуль” були тотожні слову “юден” (єврей) в Німеччині за часів Гітлера. До геноциду українців у СРСР було понад 80 мільйонів, тож до катастрофічного зменшення “українців-хохлів” тодішня влада доклала надзусиль, за що повинна постати перед судом історії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment