ПЕРЕРОДЖЕННЯ ОЛЕСІ МУДРАК

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”

Олеся Мудрак — це особливе явище в українській поезії. Звичайно, явища бувають неоднозначні: комусь занадто припікає сонце, хтось боїться виходити надвір під час зорепаду, хтось погано спить, коли місяць уповні. Так і поезія цієї талановитої юнки — когось бентежить, а когось дратує. Багато в чому можна дорікнути поетесі, а проте неможливо заперечити, що її поезія — справжня. Бунтівна і ніжна, відверта і вишукана… Та головне — це Поезія. Не впадатиму в пафосні бравади, натомість хочу донести одну важливу і просту думку: Олеся Мудрак — самобутня і неповторна. Як неповторна сама поезія.
Олеся розпочинала з непростої ролі — жінки-спокусниці, жінки-вамп, жінки, яка значно сильніша за чоловіка, бо здатна його звабити. Це жінка-куртизанка і жриця кохання. Зрештою, часто йшлося навіть і не про кохання, а про щось іще таємничіше. Але поезія Олесі Мудрак ніколи не падала занадто низько. Завжди була гра нюансів, значень, відтінків. Безперечно, кожен домислював ці нюанси і перетворював поезію еротики на відверті сцени порнографії… Можливо, до цього й були поштовхи…
Міксером лютого
перемелені промені ранку.
Цю суміш на очі кладу
прохолодним експресом.
Пам’ять тіла вовтузиться в жилах:
за годинника стрілкою — я —
Коханка!
А без нього я — пауза —
кава “еспресо”.

Моя залізниця
не така вже прощальна
й виклична,
бо в купе сконцентровані
кінцеві спогади й станції.
Упиваються шпали
у чорнозем нічний
бетонними іклами.
Хтось із зорями
дикі танці
витанцьовує так,
що розламує траєкторії…
“Дещо про все”
Проте нині Олеся Мудрак змінила амплуа. На літературному вечорі в Музеї літератури вона згадала китайську Книгу змін: якщо протягом семи років поет не змінюється, то це мертвий поет. Олеся — жива. Вона змінилася зовні й усередині, хоч певною мірою залишилась такою самою дитинною, ніжною юнкою. Просто свого часу, увійшовши у вир столичного культурного життя, всіх тусівок і неписаних правил літературної богеми, вона мала бути шаленою, щоб вижити. Щоб вижити, потрібно епатувати. Ми ж не помічаємо Геніїв, які мовчки роблять свою справу, — “майстри держать небо на плечах”, щоб була висота. Олеся має цю висоту, але вона потребувала поштовху для злету.
Часто буває так, що за пишною формою ховається дуже полохливий звір. Олеся Мудрак для мене від нашого знайомства — це тонка душа, “гола душа”, яка має виживати в цьому непростому світі. Бог дав їй талант — але сьогодні з талантом важко пробитися. Натомість Олеся вирішила посісти ніким не зайняту нішу. Вона стала принцесою еротичної поезії. Хтось вчасно допоміг їй, підтримавши. Проте шлях принцеси еротичної поезії — складний і підступний. Сьогодні ти потрібна мільйонам голодних сердець, а завтра на тебе вже й не подивляться, і не згадають. Таке жорстоке життя щодо акторок, зокрема, в Голівуді: доки ти молода, ти потрібна. А далі про тебе забувають, тебе викидають на смітник, бо ж публіка шукає нові розваги.
Еротика змушує щось приховувати, а в чомусь відкриватися. Поезія за природою “еротична”, бо існує на межі недомовленостей, нюансів і подвійних значень. Але за будь-яку подвійність потрібно гірко розплачуватися. Видатний Поет розплачується самотністю.
Олеся Мудрак десь усередині також самотня. Вона мовить до Бога. Коли Олеся читала вірші на своєму “ювілейному” вечорі (їй виповнилося 25 — справді визначна дата!), то помітив, наскільки часто в її віршах лунало слово “Бог” і похідні від нього. Попри еротичний “флер”, позірну “оголеність”, Олеся — містично-вакхічна й релігійна. А тому її поезія — це не гра на горизонтальній площині, а спроба вибудувати власну шкалу цінностей, систему естетичних і моральних вартостей. Свого часу поетеса видала збірку “Оголена самотність”. Певною мірою ця збірка стала знаковою й символічною. Хоч самотність оголена, від цього вона не стала не-самотністю.
Крім усього, Олеся Мудрак — акторка. Її манера читання — не просто відтворення власних віршів, а перетворення читання на символічну гру. Звичайно, еротичні сцени неможливі лише для себе. Так само й поезія не замикається у вежі. Про це сказав професор Юрій Ковалів: “Поезія завжди діалогічна”. І хоч із цим твердженням можна дискутувати (згадаймо поезію Лесьмяна чи Кручених), слово за природою справді не монологічне. Якщо Слово було Бог, то, як відомо, Бог створив собі Адама, щоб той оцінив роботу Всевишнього. Навіть Бог не може бути весь час усамітненим. Ця біблійна притча про Адама та Єву була своєрідним мотто на вечорі в Музеї літератури. У різний спосіб легенду обігравала Олеся. Але навіть у цій грі легенда не втрачала глибинного значення: Бог і людина мають існувати разом, а поезія — це спроба наблизитись до Бога. За всією оргіастичністю представленого на суд дійства прочитувалося, що перед нами — поетеса, яка знає ціну тиші. Тиша промовляє часом найпотужніше.
Безперечно, відчувалося, що ті, хто прийшли на вечір, жадали передовсім “оголеної поезії”. Олеся, мудра, як Клеопатра, дозволила глядачеві здобути бажане. Проте вона підготувала щось значно більше. І не кожен із присутніх мав змогу це осягнути. Юрій Ковалів, який сказав напрочуд мудро і тонко, був своєрідним янголом-охоронцем Олесі. Він зазначив, що Олеся Мудрак потребує змін, що не потрібно змушувати її бути такою, як нам цього хотілося б. Звичайно, чоловікам легше сприймати поезію з еротичним підтекстом, ніж із підтекстом філософським. Було відчутно, що далеко не всі розуміють ці слова навчителя, який знає ціну “оголеності”. Згадалася історія Ніки Турбіної, якій її “янгол-охоронець” Євгеній Євтушенко не допоміг стати собою, а хотів лише створити з молодої поетеси товарну марку — поетичний бренд, що приносив би дивіденди. Юрій Іванович наголошував, що найважливіше — бачити зміни, бачити становлення і Поета, й Особистості.
Можливо, нині Олесі значно важливіше опанувати мистецтво сцени, бо мистецтво поезії вона вже осягла. І це не дифірамби: часто поезія обирає улюбленців юного віку. А тут людині аж 25! Відчувається, що за цей час Олеся змінилася: вона значно тонша у переживаннях, проте може бути і дерзновенною, епатажною, як і колись на вечорах у Спілці письменників. Час дозволив їй бути собою вже в 25: ніжною і примхливою, як сама природа, як справжня жінка. Вона випромінює флюїди агапе, еротичного шалу. Мабуть, у її віці це природно. Найкраща поезія обов’язково наслідуватиме природу: але це наслідування, звичайно, не механічне, не буквальне. Поезія наслідує природу в русі, бо саме у природі найбільше реалізується ця запліднювальна сила. Природа — ось джерело еротики. Тому й не дивно, що в народнопісенній традиції маємо стільки сороміцьких прикладів. До речі, саме про природу еротичної поезії Олеся Мудрак пише кандидатську дисертацію, яку восени, зі слів Юрія Коваліва, планує захищати.
Олеся Мудрак природна у своїх одкровеннях, як сама Природа. Її епатаж може не подобатися, але в ньому немає штучності й манірності. Можливо, не варто часом аж так одчайдушно впадати у вир оргіастичного духу. Проте сама оргія — явище давнє, в ньому віддзеркалюється природний потяг людини до єднання з макрокосмом. В Олесі, як у кожної грекині, є власне “кейфі”, власна родзинка, магія. Звичайно, колись їй доведеться робити вибір. Можливо, за кілька “семирічок” вона стане поетесою болю, трагедії. Уже сьогодні ці трагічні вібрації помітні. Олеся в поезії відкриває для себе тему материнства. Вона — вже не просто коханка, а й жінка в усіх іпостасях. Творчість Олесі Мудрак змушує нас повертатися після постмодерну до модерну з його розмаїттям масок. Можливо, модерн ніколи й не завершувався, що в кожну епоху був модерн.
Принаймні модерн визнає категорію “якості”. Поезія Олесі якісна, бо виростає з народного мелосу, містить складну метафоричність, блискучу імажиністську образність. У цій поезії вибагливий читач зможе віднайти параболічність мислення — круті піке й неймовірні падіння. Це поезія злету і зиґзаґів, віражів і нестримного шалу, в якому, що найважливіше, Олеся поки що так і не знайшла себе. Якщо хтось думає, що вона все життя буде поетесою оголених емоцій і тіл, глибоко помиляється. “Оголеність” Олесі — лише одна з безлічі масок, мистецьких іпостасей.
Олеся Мудрак — ще у процесі шукання і становлення. Вона має смак. Її поетичні вечори перетворюються на синестезійні дійства — в них маємо і музику, і танці, й колір, і пластику. Це мистецтво сценічного ґатунку, яке колись здобуде повноту в трагедії. Тому для мене Олеся — втілення античного мистецтва, в якому людина поставала Людиною. Це непросто — передати світ людини таким, який він насправді. Невипадково часті в поезії Олесі алюзії на античні претексти. Водночас у центрі цього дійства — образ пісочного годинника.
Здається, що цей годинник найтонше і найміцніше пов’язаний із назвою літературного вечора Олесі Мудрак: “Перше переродження”. Ця тема одвічна, вона має коріння в народній культурі, оприявнена і в поезії Шевченка. В європейській літературній традиції теми “палінгенесії”, “апокатастасису” мали особливе місце — від Війона до Бодлера, від Рабле до Кафки й Сартра. Усе це підштовхує до простого висновку: поезія природна тоді, коли вона не вічна у своєму емоційному вираженні, коли вона змінюється разом із плином часу і людської думки. Тому в усі епохи шануватимуть Шекспіра й Данте. Олеся Мудрак підсвідомо вловила цей найважливіший принцип. А тому і її поезія змогла досягти найціннішого — неповторності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment