ПРО НАЙНІЖНІШІ ПОЧУТТЯ НАЙНІЖНІШИМИ СЛОВАМИ

Іван ПАВЛІХА,
член НСПУ,
м. Калуш, Івано-Франківськa обл.

Ярославові Ткачівському, добре знаному на Прикарпатті авторові, треба було побувати аж у Чикаґо, аби звідти привезти назву для збірки інтимної лірики “Сяєво сьомого неба”, яка побачила світ в Івано-Франківському видавництві “Типовіт”.
Вдала назва книжки — своєрідний ключ до розкриття ідейного задуму: оспівати душевні (й не тільки) втіхи, що їх приносить кожній людині щасливе кохання, яке на рідній землі — й більш ніде! — стає не просто “сьомим небом”, а й “сяєвом” його.
Хто сьогодні “в риму” не говорить про найніжніші почуття? Не десятки, не сотні, а тисячі книжечок і добірочок любовної віршованої продукції фіксує наше звільнене від усяких аскетичних догм і моральних обмежень літературне сьогодення. У поезії Ярослава Ткачівського можна легко відшукати не один десяток віршів, які так і просяться на музику. І місцеві композитори не обходять його увагою, бо він, як слушно зауважує Євген Баран у післямові до його книжки, “вміє вивільнити почуття, вміє надати їм індивідуального звучання і тембру, використовуючи фольклорне орнаментування з його образністю, метафорикою і наспівністю”:
Леґінь нічки не ночує…
Бо як місяць брів за хмари,
Шепотів: “Любаско, чуєш,
Відчини…” — лиш нею марив.

Плаєм біг до водограю,
Начерпав зірок відерце.
…Полонина стала раєм,
Засвітив дівоче серце.
Про кохання поет говорить найніжнішими словами, не орієнтуючись ні на раннього Євгенія Євтушенка, який ще в радянські часи дозволяв собі еротичні пасажі, ні на пізнього Дмитра Павличка, автора знаменитої збірки “Золоте ябко”, від якої збурювало не одну читачку-пуританку, а на романтично-піднесений стиль любовної народно-пісенної творчості, чи, скажімо, на раннього Володимира Сосюру.
Справді, інтимні стосунки між ним і нею у “Сяєві…” здебільшого безхмарні, до безмежності щасливі, бо він і вона вірно кохають одне одного. Краса вірності двох сердець і творить оте “сяєво” рідного сьомого неба.
Просто й водночас винахідливо скомпоновано книжку. Ліричний герой, звідавши “Смак забороненого плоду” (так називається перший розділ) через “Чар-зілля пристрасті” (так названо другий) потрапляє в третій розділ “Земний Едем”. До кожного розділу підібрано епіграф. Наприклад, “Земний Едем” прикрашають слова Софокла: “Від кохання народжується кохання”. Тут інтимний струмінь почуттів сягає апогею, позаяк єднання двох закоханих сердець народжує нову любов: плід їхніх пристрастей — “кароока доця”:
Хотілося кохати й жити.
Що полинові нам нестатки…
Мені червоним маком в житі
Горіло перше слово “татку”.
Іван Драч стверджує: “Кохати — нові землі відкривати”, а ліричний герой Ярослава Ткачівського, звертаючись до коханої, проголошує стару, як світ, істину, звичайно, у власній інтерпретації:
Все залишиться тут: наше тіло,
скарби і машини.
Зникне все водночас, як
прийде невблаганна пора,
Лиш не згасне любов, бо то
щастя людського вершина,
Бо то воля Творця і мірило
людського добра.
Чи багатьох здивують сьогодні ці рядки? Ліричний герой кохає, і йому відповідають взаємністю. Цю найбільшу цінність автор намагається передати традиційно, і робить це талановито.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment