СВЯТКУВАЛИ…

Любов ГОЛОТА

23 серпня прокинулася під жваву дискусію патріотичних слухачів радіо “Культура” про національний прапор — дехто пропонував поміняти синій і жовтий кольори місцями на його полотнищі, хтось наполягав на тому, що варто додати ще й малинову смужку, комусь кортіло обернути народне трактування кольорів: “синє небо — золоте колосся” на користь “вода” — “сонце”. Втім, дяка Богові, дозвонювачі каналу не заперечували тяглість історичної традиції: Галицьке князівство, УНР, УПА, буремні дев’яності, коли шляхетне знамено злітало в тернопільське, львівське, рівненське, київське — українське небо. Тепер уже назавжди.
Перший канал НТКУ цього дня був на висоті: глядачі України мали змогу спостерігати, як символ душі нації, в ідеалі — сутності держави, злітає, знакуючи небесну мапу світу — Страстбург, Брюсель, Будапешт, Софія, Рим, Відень, Ашгабат… Майже дев’яносто країн світу вітали Державний Прапор України, піднятий на території її посольств.
Перед Адміністрацією Президента України, під виконання військовим оркестром Державного Гімну України символ держави піднімався щоглою поважно і знаково — закон про святкування Дня Державного Прапора 23 серпня 2004 року підписав Леонід Кучма.
Як зазначено на офіційному сайті (www.president.gov.ua), нинішній “Президент України віддав шану Державному Прапору уклоном голови” (так в тексті).
Завдяки телебаченню спостерігала за підняттям Державного Прапора в Донецьку і Дніпропетровську, Луганську і Запоріжжі, Одесі і Харкові. Вдивляючись в офіційні обличчя нинішніх керівників областей (чимало з них свого часу затято боролися з національним символом), мимоволі згадувала Івана Шулика, який три тижні голодував під міськрадою в Дніпропетровську, вимагаючи підняття національного прапора, Степана Сапеляка з Харкова, якого радянська влада кинула в табори — юнак наважився підняти “бандерівську фану” в рідному краї, львівських демонстрантів, під синьо-жовтими прапорами, на яких спустили вівчарок наприкінці вісімдесятих; сяючий лик В’ячеслава Чорновола, що вносив прапор у стіни Верховної Ради дев’ятнадцять років тому — під його львівським пам’ятником у розкішній вишиванці стояв Василь Горбаль, колишній нардеп, чиї білборди з написом “Одна вера, один народ, одна страна” до першого візиту Кирила Гундяєва я добре пам’ятаю…
За українську незалежність цього року молилися в Києво-Печерській лаврі, зламавши молоду державну традицію збиратися на спільну молитву з очільниками всіх конфесій у святій Софії. Очевидно, є сподівання у реґіональної влади, що “народ потягнеться” до Московської Церкви слідом за нею.
Бога й віру не обирають разом із президентами. Справжні патріоти і вірні за Україну й її народ моляться щодня. А гасло “Бог і Україна — понад усе!” живе впродовж віків.
Ті, хто як і я, спостерігав за святкуючою Україною впродовж двох днів через вікно телеекрану, мав змогу побачити чи не всі вітчизняні і світові пам’ятники Тарасові Шевченку.
Президент В. Ф. Янукович урочисто розрізав стрічку перед входом у реставрований музей Т. Г. Шевченка в Каневі на Чернечій горі. Йому сподобалися втілення творчих задумів архітектора Л. Скорик. Найближчим часом вирушимо туди й ми і розкажемо про все докладно на сторінках “СП”.
Текст виступу Віктора Януковича на урочистих заходах з нагоди Дня Незалежності України на Майдані Незалежності та Звернення Президента України до народу з нагоди Дня Незалежності — документи етапні і потребують серйозного обговорення, до чого я Вас і закликаю, дорогі читачі “Слова Просвіти”, адже в них Віктор Янукович заявив про побудову нової України.
“…Справді незалежну, справді процвітаючу, в якій люди можуть жити гідно” — хіба не такої ми України прагнемо? Але чому шляхи до цієї мети нам уявляються різними? Дев’ятнадцятиріччя України ставить перед нами, українцями, безліч питань. Очевидно, що не лише точно сформулювати ці питання, але й дати на них чіткі відповіді треба негайно. Краще відповідати і словом, і ділом.
Ополудні, лицем до Тараса, серед учасників мітингу опозиції, під маєвом національних прапорів і квіту вишиванок я на повен голос співала наш Державний Гімн, відчуваючи таке натхнення й рішучість, які бувають лише в дев’ятнадцять, а попереду — шлях, доля, вічність…
Незалежність країни, де ти народився, — це як Різдво і Великдень. У неї обличчя Бога.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment