ЩОБ МОВНА ЗІРКА НЕ ЗІРВАЛАСЬ У ПРОВАЛЛЯ

Тетяна ГРИБІНИЧЕНКО,
м. Київ

Нині все частіше українців непокоїть питання запровадження двох державних мов і мовчазна реакція з цього приводу більшості очільників держави, керівників авторитетних установ та організацій, партій, врешті великої частини народних депутатів.
Я філолог і дотримуюся всіх статей “Закону Української РСР про мови в УРСР”, де зазначено: “Українська РСР забезпечує українській мові статус державної”, адже це мова корінного населення держави. Але ж закон має в назві слова “про мови”! Отже, зрозуміло: йдеться не тільки про українську, але й про право на розвиток і використання мов інших народів, громадян нашої держави, а їх аж 130!
І кожен з нас, вважаючи себе представником суверенної незалежної держави, повинен щоразу послуговуватися державною мовою, як це намагається робити президент України, дбати про її престиж, чистоту, дотримання мовних норм та утверджувати у повсякденні, пам’ятаючи про те, що вона належить до трьох наймилозвучніших, високорозвинених мов світу і має чималу кількість користувачів (за даними мовознавця М. П. Кочергана — 51 мільйон, а нині, очевидно, ще більше). Недаремно в ХІХ столітті жінки Франції, що готувалися стати мамами, за спогадами Гната Хоткевича, вчилися співати українських колискових пісень майбутнім дітям, які слухали ці пісні у материнському лоні. Мами дбали про те, щоб душі їхніх майбутніх дітей стали такими ніжними, як наші мелодії.
Жодним чином, шановні співвітчизники, не можу розгадати душі багатьох своїх співрозмовників-українців: зі мною розмовляють українською (так буває і в аудиторії, і в школі), а щойно відійшли — послуговуються російською. Чому в нас зникла гордість за свою, батьківську і материнську, мову й обов’язок перед нашими предками — берегти її, дбати про її красу, чистоту, виполюючи словесний бур’ян: покручі-кальки, сленг, ненормативну лексику? Чому в багатьох письменників на чолі з Юрієм Андруховичем так багато новоствореної суфіксально-префіксальним способом ненормативної лексики? Деяких слів у житті ніколи й не чула.
Буває, телефонуєш до якоїсь установи й чуєш: “Вас слушают”, а коли звертаєшся українською, й самі переходять на таку чисту літературну мову, що серце радіє: батьки й учителі навчили державної мови! Чому ж не завжди нею послуговуються?
Запитую свого слухача, капітана, чому він на заняттях з української мови говорить російською, і чую у відповідь: “Я учился в русской школе”. — “Де?” — “В Полтаве”. — “Що, — запитую, — Полтава стала центром Росії?”
Професор Іван Пилипович Ющук розповідає у книжці “Вступ до мовознавства” (К.: Рута, 2000. — С. 5), як деякі індіанські племена Америки дбають про чистоту рідної мови: “Наші матері витрачають щодня по дві години, навчаючи дітей правильно говорити мовою племені. Дорослий індіанець, який не володіє своєю мовою з абсолютною правильністю, фактично стає безправним: йому не дозволяють говорити при людях, щоб його мовні хиби не передалися слухачам, особливо дітям”.
Расул Гамзатов колись писав, що на Кавказі стільки мов, стільки зірок на небі, але жоден народ не хоче, щоб його мовна зірка зірвалась у провалля.
Не зіллються всі ріки в одне море — не зіллються всі мови (їх до 7000!) в єдину, не постане на планеті Земля одна нація!
Шановні керівники України! Шановні колеги-педагоги, просвітяни! Шановні керівники державних і недержавних установ, засобів масової інформації, депутати різних рангів! Вельмишановні батьки! Закликаю всіх: власним прикладом щоденно доводьте на роботі і в сім’ї свою повагу до держаної української мови, привчайте співробітників і дітей, студентів і слухачів послуговуватися українською мовою, дбайте про культуру мовлення і культуру мовного виховання!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment