Валентина СЕМЕНЯК,
м. Тернопіль
Чи замислювалися ви колись над тим, чому українську мову називають калиновою? Калина — це цілющий згусток енергій, які несуть у собі інформацію про Всесвіт. Не дивно, що колись вона росла біля кожної хати. Це той давній час, коли аптек не було. Власну живу рослинну аптеку люди мали в себе на городі, в садку або в квітнику. Жовте зернятко калини має форму серця. Чи не містика? Зовсім ні. І секрет порівняння нашої мови з калиною криється саме в цьому крихітному зерняті. Невеличке за розміром, воно знає, яка буде структура майбутнього дерева, якого кольору і форми листочки, цвіт і ягоди, скільки часу житиме. Кажуть, що дерево калини чує, бачить, підказує.
Коли дитя перебуває в лоні матері (під серцем), воно так само чує, бачить, підказує, говорить (мовою рухів), зчитує інформацію через Світло, щоб народитися зі знаннями, які пробуджуватимуться впродовж усього життя.
Перший голос, який чує дитина — материн, єдиний і неповторний. Це невидима енергетична нитка родоводу, яка тягнеться з покоління в покоління. Відповідно мова, якою розмовляє мати дитини, — це символ не лише ніжності й любові, а сили й захисту. Дитина ще в утробі отримує код мови, якою має говорити впродовж життя. Тому вона легко копіює материні слова і вчиться розмовляти.
Але коли дитина з певних причин втрачає зв’язок із рідною мовою, в дитячому організмі відбувається стрес на клітинному рівні. Діти, примусово відлучені від батьківської мови, відрізняються від ровесників, у яких таких проблем нема. Вони частіше хворіють, у них знижений імунітет.
Пригадую середину 70-х років. Наш класний керівник оголосив тиждень російської мови у школі. Не знаю, як сприйняли цю подію мої однокласники, але для мене це був стрес. Це означало, що впродовж тижня ми, учні Мошурівської середньої школи (Черкащина), повинні були на всіх уроках і на перервах спілкуватися винятково російською. Можете уявити, що то був за “язик” у “виконанні” сільських дітей, які зроду-віку ним не послуговувалися! Це було знущання і над мовою “старшого брата”, і, передусім, над особистостями. Класний керівник, який викладав у нас фізику, у понеділок і справді… заговорив російською. А там — калейдоскоп термінів! Однокласники вставали і… відповідали. Але як?! Це було щось на кшталт “сєрєпєнь, вєрєсєнь, жовтєнь”. Коли черга дійшла до мене, мені немов заціпило. Не повертається язик — і квит. Домашнє завдання підготувала, але ж рідною мовою! Вчитель поставив мені двійку. Це був шок, бо я завжди готувалася до уроків. Можете уявити, що відбувалося тоді в моїй душі…
Головний інструмент, з допомогою якого людина “творить” мову, — це язик. Цікавий факт: лікар-кардіолог, до якого приходить на прийом пацієнт, передусім просить показати язик… Ще давні китайці стверджували, що язик і серце — це органи, які мають спільну свідомість. Отож неважко здогадатися, що коли людина “викручує” свій язик суржиком, то вона вивертає своє серце. Нині в Україні величезна кількість хворих на діабет. За твердженням давньої тибетської медицини, одна з основних причин цієї хвороби — проблема мовного покручу. До речі, академік Київської академії нетрадиційної медицини Олександр Харченко стверджує, що під’язикова кістка відчуває всі вібрації планети. Вона вібрує в унісон з корою Землі, і потім керує всіма м’язовими системами організму. Тобто на території, наприклад Франції “вібрують” по-французьки, в Китаї — по-китайськи тощо. А на території України вібрації й не українські, й не російські. Якщо хтось вважає, що розмовляє російською, то помиляється. Мовні вібрації цієї території не збігаються із вібраціями планети. Звідси — зростання серцево-судинних і онкологічних захворювань. Виняток — іноземці, які живуть на нерідній території, але “думають” рідною мовою. А тепер згадаймо багатьох росіян, які живуть по 20—30 років у нас і вперто розмовляють рідною мовою. Ось у кого сильний мовний імунітет. А ми?
Саме мова сприяє гармонії й Божественній любові, яка живе у душі кожної людини. Ось тільки не кожен здатен її збудити. А природа не забула потурбуватись про нас і відтворила у калиновому зерняті сокровенну форму всього сущого — форму серця, аби пам’ятали, звідки ми і якого кореня-роду…
