СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ПЕТРА СІЧКА

Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ,
голова Івано-Франківського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, співголова обласного Народного комітету захисту України

Сорок днів тому відійшов у вічність наш славний земляк. У церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що у “старій” Долині, де він найчастіше молився, а недалеко від неї й жив, відбулася панахида. Ніби все як звичайно для душі християнської: народився, жив, відійшов… Та не покидає думка, що не все, як звичайно. Бо був Петро Січко неординарною особистістю. Таких людей оцінюють по-справжньому, коли їх вже нема. Чи багато серед нашого багатомільйонного народу так безкомпромісно, так безстрашно і жертовно (жертвуючи сім’єю) боролися за нашу українську правду в часи радянського режиму? Петро Січко більшу частину свого життя провів у тюрмах і таборах із тавром “врага народа” і “націоналіста — бєндєровца-бандіта”, розуміючи, що в будь-який момент його можуть знищити фізично. Синьо-жовтий прапор, який він один із перших в Україні підіймав на мітингах у нашому краю, був його прапором упродовж всього життя, яке він не мислив без боротьби. Ми всі пам’ятаємо його слова: “борба ще не скінчилася”, “борба продовжується” (так він казав). Чи не актуально вони звучать сьогодні? Петро Січко, як і інший мій славний земляк з Витвиці, поет-дисидент Зіновій Красівський, ніколи не вірив, що з проголошенням Незалежності автоматично настане свобода. Не настала, бо за неї ще треба боротися. Тому — “борба продовжується!”. Боротьба з антиукраїнством зовнішнім та внутрішнім, холуйством, продажництвом, пристосуванством, а часто з власними вадами.
Але ж і сумно, бо відчуваєш, що разом із Петром Січком відходить в кращі світи ціле покоління таких борців, як він. Ці люди з честю виконали життєву місію, передаючи естафету тим, хто живе. Кому? Задумаймося, зробім собі іспит сумління і дійдемо висновку, що кожному з нас. Як не ми, то хто?
Уперше, побачивши Петра Січка 1989 року, помітив його шляхетні, вольові риси обличчя. Ще тоді подумав: такі люди не здаються і не продаються. Таким і залишиться він у нашій пам’яті: незламним і вічним борцем, який присвятив життя Україні, який страждав і втрачав багато, ризикував усім найдорожчим, але здобув більше — вічну пам’ять, бо жив для народу.
Варто подумати про увічнення пам’яті Петра Січка — з такою пропозицією виступає обласний Комітет захисту України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment