ЦЕ БУДУТЬ СКЛАДНІ МІСЦЕВІ ВИБОРИ

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

Про майбутні місцеві вибори можна говорити лише зараз, коли є новий виборчий закон, а головні зацікавлені сили видали першу порцію інформаційної істерики. Охочі можуть уважно вивчати шанси політичних партій і говорити, як партія влади з допомогою зміни законодавства, адмінресурсу і грошей буде намагатися підпорядкувати собі ще й місцеве самоврядування. Політологи ламатимуть голову над тим, які технології мобілізації електорату випробувати на полігоні місцевих виборів, щоб не марнувати зайві мільйони на виборах парламентських. Одне зрозуміло — провести нормальні місцеві вибори не дадуть. Така вже традиція — говорити про народне самоврядування і цинічно його руйнувати.
Справжнє самоврядування потенційно загрожує монополізмові багатої політичної верхівки, бо тільки в середовищі народовладдя може зародитися політичний конкурент, здатний перемогти ніби й непереможного, грошовитого чи харизматичного лідера великої політики. Народові набридли чинні київські політичні персонажі свої й чужі. Ми відчуваємо, що вони не дуже дбають про інтереси нації й потреби людей. На місцевих виборах це стане особливо відчутно, тож на цих негативних настроях провінційного електорату можуть поламатись райдужні плани і партії влади, і декого з хваленої опозиції.
Ті, хто вважає себе новою силою, на жаль, не набагато кращі. Воно й не дивно, бо партії в Україні діють ніби за єдиним стандартом. Партій нового типу так і не створено. Напевно це данина світовій моді на партії домінантної бізнесової верхівки. Європейські партії теж такі, але в них є традиція відчувати межу пристойності, інстинкт сприяти національним інтересам і гідність тримати високий рівень життя населення. У нас таких традицій ще немає, тому мусимо вимагати від наших партій пройти ценз народності, починати з громадських організацій і будуватись знизу вгору, від українського села і міста. Якщо політик не пройшов школу громадської роботи, тобто не зробив щось для людей безплатно і без сподівання на віддяку призом влади, то мало надії, що у владі він буде інакшим. Навіть націоналістичні партії повинні щодня робити щось конкретне для народу, окрім загальної любові до нації. На жаль, цього ще немає. Можуть будувати монумент відомому націоналістові, але ніхто не організує ремонт вулиці, якою давно неможливо проїхати. Без агітації конкретними справами місцеві вибори не виграти. Селяни дотепер чекають на обіцяні Юлією Тимошенко вільні від зажерливих перекупників сільські ринки, заготівельні пункти та переробні міні-підприємства. Без сумніву, підуть в обласні депутати саме ті, хто вже там був і допустив варварське розформування колгоспів, чимало з яких так і не стали аграрними кооперативами. Селяни з безвиході поповнюють трудову еміграцію, а ми ж мали бути взірцем для непатріотичних реґіонів!
Люди не хочуть більше чути обіцянок політиків-рятівників. Вони хочуть власноруч за зароблені гроші будувати свій добробут як реальний самозахист. Без певного рівня заможності українці не матимуть мінімуму політичної відваги і справжньої національної політики не буде. Про все це політикам треба дбати на рівні місцевого самоврядування завжди.
Натомість місцева влада більше нагадує туге сплетіння грошових, ділових і корпоративних інтересів замкнутої обойми особистостей. Простих незаможних патріотів туди не запросять. Незабаром вибори, тож для того, щоб стати депутатом міської, районної чи обласної ради згодиться все, навіть піар на ідеї порятунку України. Решту робитимуть зелені купюри.
Єдине, що зможемо ми, виборці — це не дати столичними політичним мастодонтам остаточно затоптати паростки місцевого самоврядування. Ми не зобов’язані голосувати на місцевих виборах так, як голосували б на виборах парламентських чи президентських. Обираємо для себе конкретну владу, до якої нам доведеться звертатись не один рік. Важливо, щоб ми обрали порядних і совісних людей, спроможних зробити для простої людини щось задарма, з людського співчуття. Якщо схибимо, не варто списувати все на підступи чинної влади і роз’єднаність опозиції. Нас ніхто не зможе примусити голосувати за тих кандидатів, яких ми не знаємо чи вважаємо недостойними. Щоб здобути нашу прихильність, партії мусять оприлюднити свої закриті списки. Які так не вчинять, вочевидь нас не поважають. За таких голосувати не варто. Ми маємо гіркий досвід, коли за вказівками з Києва міські й обласні ради блокували засідання як міні-парламенти. Боятися тиску головних політичних гравців не варто. Ми обираємо самоврядування.
Хтось наївно радить націонал-демократам об’єднуватися, що те саме як пропонувати конкурентам-бігунам бігти зв’язаними мотузкою. Політичним силам, які хочуть добра нації, доведеться об’єднуватися не стільки для боротьби з партією влади, як для того, щоб запропонувати кандидатами чесних людей. У цьому ключ до нашої перемоги, хоч про неї на цих виборах говорити важко, бо на електоральному полі толочитимуться владні й грошовиті столичні гравці. Однак ми повинні обрати у місцеву владу чесних патріотів-професіоналів, здатних змінювати життя людей на краще. Якщо цього не станеться, то винні будемо самі, бо на виборах хтось із нас покривив душею й голосував не за власним вибором честі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment