Одна професія від Бога — всі інші похідні

У переддень 1 вересня ми звернулися до Галини Сазоненко — директора одного з провідних загальноосвітніх навчальних закладів країни — Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка з проханням розповісти про особливості майбутнього навчального року.

— Галино Стефанівно, які “традиційні” клопоти напередодні нового навчального року в ліцеї та у Вас, його директора?
— Традиційно перед початком навчального року багато господарської роботи. На жаль, сьогодні уся вона перекладена на плечі директора, педагогічного колективу і батьківської громади. Вже кілька років жодного фінансування ліцей не отримує, окрім “захищених” статей: заробітної плати й оплати комунальних послуг. Усі інші питання розв’язуємо за участі благодійних фондів, меценатів, батьківської громади. Ця функція не властива для будь-якого навчального закладу в Європі чи Америці, для нашої країни, на жаль, вже стала традицією.
Цього року в нас було оголошено конкурс на заміщення вакантних посад. За час моєї так званої відпустки, я провела співбесіду з 41 претендентом на посаду вчителя. З них взяла п’ятьох. До нашого закладу прийшли два кандидати наук. Це важливо. Але як директор, який займається кадровою стратегією і намагається залучити компетентного фахівця, мушу зазначити, що настає колапс з педагогічними кадрами — рівень професіоналізму знижується, сьогоднішні випускники педуніверситетів не готові працювати з дітьми. Це мене дуже непокоїть, я висловлювала це занепокоєння на колегії Міністерства освіти. На мою думку, сьогодні педагогічні університети, прагнучи залучити додаткові фінанси, взяли на себе невластиві функції. Замість того, щоб готувати вчителів, вони готують юристів, економістів. Інженерні ВНЗ — лінгвістів…
Серед претендентів на заміщення посад не було жодного, який не мав ступеня магістра, більшість дипломів були з відзнакою. Але вони не можуть виконати завдання рівня загальноосвітньої школи! І так з будь-якої дисципліни. Наші діти краще знають іноземну мову, ніж ті, хто хотів їх навчати.
Цього року в мене ювілей — 40 років педагогічної діяльності. І прикро констатувати такі факти. Адже лише одна професія — вчителя — від Бога, всі інші — похідні. Який вчитель, такою буде й держава. Тому виховання вчителя має бути реальним, дієвим. Цю думку поділяють усі колеги.
— Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким повертається 11-річна школа. Які суттєві зміни відбудуться через це в навчальних програмах ліцею?
— Професія вчителя дуже консервативна, тому багато чого залишилося зі старої школи. Це в даному разі добре, але водночас і погано, адже в системі освіти дуже важко запровадити зміни. Я із самого початку виступала проти дванадцятирічної школи в тому варіанті, що був запропонований. По-перше, це було не підготовлено, не забезпечено фінансуванням держави; по-друге, я категорично виступала проти тих підходів, які нам нав’язувало і Міністерство, й Академія педагогічних наук, зокрема, навчальних планів, програм. Реформу переходу на 12-річну школу не було обговорено педагогами, батьками, соціумом.
Ще задовго до рішення Верховної Ради ми провели на цю тему кілька “круглих столів” за участю урядовців. Не раз в інтерв’ю засобам масової інформації я виступала проти дванадцятирічної школи. Після загальної освіти в такій школі має бути профільна. Але реальний, а не декларативний перехід на профільну освіту — складне завдання, для цього потрібен час. Хоча б на те, щоб університети підготували викладачів для профільної школи. Добре, що ми — навчальний заклад у структурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка і ректор розуміє, що спецкурси мають читати викладачі університету. В нас є такі педагоги. А в звичайних школах, сільських? Тож повернення до 11-річної системи цілком слушне.
Ще раніше ми виступали проти 12 балів. Адже це все формальність. 12-бальна система не є органічною, так само, як і 12-річна школа. Акцент має бути спрямований на підготовку дитини в розвивальній системі навчання, починаючи з дошкільного виховання. Дошкільний заклад має забезпечити підготовку до школи, початкова школа — навчальну зрілість, готовність учитися, розвинути навички роботи з інформацією, з додатковою літературою, множинний інтелект. На жаль, вчителі початкових класів такими серйозними психологічними поняттями не володіють. Тому часто до нас на перший курс (а це 9-й клас школи) приходять діти цілком зрілі як особистості, але не навчені вчитися. Адже їхні попередні вчителі не надавали цьому достатньої уваги.
У цьому контексті важливими є інноваційні проекти, зокрема, проект положення про загальноосвітній навчальний заклад. Він враховує існування профільних навчальних закладів при університетах. Уявіть — Український гуманітарний ліцей всі ці роки існує “віртуально”. Тобто ми є, але законодавчо і нормативно нашу діяльність не затверджено. Цю колізію давно вже необхідно розв’язати. Загалом, усі інновації, які відбулися в українській освіті з початку 1990-х років, а це створення гімназій, ліцеїв, колегіумів — йшли від практиків. На рівні державному, на жаль, цього часто не розуміють. Потрібно не створювати черговий інститут в Академії педагогічних наук, щоб розповідати нам, що ще потрібно зробити, а давати “ключики” — як саме правильно підготувати майбутнього громадянина України з динамічним мисленням, з культурою мислення, конкурентоспроможного. Але нам весь час лише декларують…
— Широко обговорюється тема нових шкільних програм, підручників. Чи вони вже впроваджені? Яке Ваше ставлення до цих змін?
— Це питання необхідно ставити фахівцям. Як фахівець з хімії можу прокоментувати нову програму з цієї дисципліни, яку “загнали” в межі однієї години на тиждень. Але ж хімія — це та дисципліна, яка забезпечує якість життя, якість захисту екології. І учні мусять знати багато практичних речей. В школі має бути хімічний практикум, щоб діти розуміли те, що відбувається в навколишньому середовищі, глобальні явища в природі. Для розуміння цього однієї години недостатньо.
— Які сподівання від нових ліцеїстів, випускників цього року? Що побажаєте українським школярам у новому навчальному році?
Цього року День знань пройде під егідою державної незалежності. До нас завітає голова піклувальної ради, перший президент України Леонід Кравчук. Ми готуємося до цього дня, до посвяти в ліцеїсти. Запитувала учнів — ви хочете починати навчання? Мені хором відповідали — так! Діти вступали за конкурсом. Бажаємо, щоб наша ліцейна родина була дружною.
Вітаю всіх з початком навчального року. Вірю в наших дітей, дітей України. Хочу, щоб наші діти досягали успіхів. Наша мета, щоб кожна дитина досягла вершини в розвитку духовності, людяності. Хочу, щоб ми зробили освіту якісною, бо від цього залежить якість життя, наше майбутнє.

НЕ ГОТОВІ ДО РАДИКАЛЬНИХ ЗМІН

Нову концепцію історичної освіти в Україні коментує викладач історії УГЛ Яків Гольденберг:
— У новій концепції історичної освіти, розробленої під керівництвом Наталії Яковенко, є позитивні риси, зокрема акцентується на багатогранності, полікультурності, порозумінні. Ця концепція спрямована на виховання демократично налаштованої особистості, яка виховується на цінностях західного цивілізаційного світу ХХІ століття. Хоча з іншого боку, є певні недоліки.
Вважаю, що так радикально ламати історичну концепцію не можна. Потрібно враховувати той досвід, що склався протягом останніх 20 років у викладанні історії. Проте певні негативні тенденції, які є в нинішній системі освіти, в цій програмі подолані.
Також, на мою думку, концепція спрямована на дорослу людину — студента ВНЗ. Студенти легко опанують цю програму. Не переконаний, що діти 14 років зможуть у тій мірі, в якій хочеться автору, зрозуміти програму. Все ж таки, принцип вікової відповідності мав би дотримуватися. Думаю, що викладачам ВНЗ не завжди легко зорієнтуватися у вікових можливостях дітей. Є не лише гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи, а й звичайні, сільські. Не певен, що навіть усі вчителі таких шкіл зможуть достатньою мірою опанувати цю концепцію, щоб виховувати дітей відповідно до неї.
У червні було розширене засідання профільного комітету Верховної Ради України, де я був присутній. Там зібралися викладачі з різних реґіонів, навчальних закладів. Розпочалася серйозна дискусія. Думки поділилися 50 на 50. В істориків немає єдиної точки зору щодо концепції. На мій погляд, позитивні риси є, але ані громадськість, ані система освіти не готові до запропонованих радикальних змін.

Розмовляв Євген БУКЕТ,
фото автора

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment