ГОРИ З КРЕМЕНЯ

Володимир ГЕТЬМАН,
Державна служба заповідної справи, м. Київ

1990 року найцінніші ділянки Кременецьких гір площею 1000 га було визначено філією створеного на Тернопільщині природного заповідника “Медобори”.

На тлі Подільської височини (плато), що простягається уздовж течії з північного заходу на південний схід річок Дністер і Південний Буг, виступає вузький кряж — Кременецькі гори.
В основі Кременецького кряжа залягає товща білої крейди (з включенням чорного кремнію), перекрита шаром пісків. Останні відклалися 15—20 млн років тому в водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що було на місці нинішніх Українських Карпат. Вершини Кременецьких гір вінчають вапнякові обривисті скелі.
Кременецькі гори — це рідкісні ерозійні гори, розчленована гряда. Ерозійні (зумовлені розмивом водою) процеси надали місцевому ландшафту надзвичайної мальовничості, особливо в долині річки Іква, що відділяє Кременецькі гори від сусідніх.
Унікальні гори-останці: Маслятин, Страхова, Гостра, Дівочі скелі, Замкова (Бона), Черча, які відокремлені відкритими долинами одна від одної, а гора Божа (265 м н.р.м.) — від основного масиву височини. В урочищі Дівочі скелі (Дівочі гори), яке розташоване на околиці Кременця, бачимо фантастичні виходи вапняків у вигляді різних химер, урвистих скель з нішами, обвалами тощо.
Природний рослинний покрив Кременецьких гір утворений переважно хвойно-широколистяними та широколистяними лісами, а також чагарниковими заростями. Флора судинних рослин налічує 917 видів, з яких 21 вид занесено до Червоної книги України. Особливу цінність становлять ділянки букових лісів на горах Маслятин та Черча. Власне, по горі Черчі проходить північно-східна межа поширення бука лісового, по Божій — східна межа поширення дуба скельного.
Самобутності та своєрідності рослинному світу Кременецьких гір надають ділянки степової і наскельно-степової рослинності, які є місцем зростання низки волино-подільських ендеміків, реліктових видів: молочай волинський, змієголовник австрійський, лещиця дністровська, самосил гірський, жовтозілля Бессера.
Вузьколокальним ендеміком і реліктовим деревним видом є береза Клокова, що росте на вапнякових вершинах гір Страхова і Маслятин. І досі не зрозуміло, як вона, через тисячі кілометрів з’являється аж у Середній Азії! Це може свідчити про глибоку давнину цього дерева.
Сонцецвіт сивий зустрічається в Україні тільки на вапнякових скелях Дівочих гір. Дивно, що ця буйно квітуча рослинка не росте навіть на сусідніх горах, де цілком аналогічні умови. Шавлія кременецька поширена тільки на степовій ділянці гори Страхової. Уперше її описав близько 200 років тому відомий вчений-ботанік (творець ботанічного саду і доктор Вищої Волинської гімназії у Кременці), австрієць Віллібальд Готліб Бессер.
Цікава фауна Кременецьких гір — на скелях гніздяться кам’яні дрозди, серпокрильці, у лісі можна зустріти сиворакш, а в фортечних мурах — сипух.
Кременецькі гори відомі історико-культурним спадком, пам’ятками, що залишили по собі історичні події. Так, на вершині Замкової гори, розташованої у центрі Кременця, руїни фортеці. За всю свою історію вона не піддавалася нікому. Її не зміг узяти штурмом Батий. Замок перебував в облозі поляків, литовців. Одному лише герою, славному українському лицарю, скорилася кременецька фортеця — гордому і непокірному Максимові Кривоносу!
Неподалік Замкової гори — на горі Черчі — козацьке кладовище, з мальтійськими хрестами на старих могилах. Вічність і спокій, мирний сон знайшли неспокійні козацькі душі у місті з Кременя!
Цікаво, що на козацькому кладовищі, в єдиному в Україні місці, збереглися могили кобзарів з надгробками, витесаними у формі бандур.
Неподалік Кременця, посеред широкої долини, в лісах між селами Лішня, Стіжок, Антонівці відбулася найбільша в роки героїчних змагань Української Повстанської Армії битва з “рубахами” (енкеведистами). То не були бої “місцевого значення”. Кілька днів і ночей тисячі людей в нерівній борні проливали кров. Одні — за істину, за державу, інші — через страх бути розстріляними за невиконання військового обов’язку.
Одностайні з повстанцями були й жителі довколишніх сіл. Носили харчі, перев’язували і переховували поранених. Село Стіжок згоріло. У полум’ї серед стрілянини гинули діти, відходили у вічність людські душі. Згодом тих, хто вижив, селами вивозили у Сибір. Совєти розправились з переможеними…
Німими свідками подій з історії УПА залишилися повстанські криївки. В них ще витає дух повстання.

* * *
На території Кременецьких гір організовано три еколого-освітні стежки: Бона, Гора Божа, Дівочі скелі.
Гора Бона (Замкова гора) — цінна геологічна та історико-археологічна пам’ятка. Заввишки 397 метрів. З неї добре видно гору Черчу, майже до вершини вкриту лісом. На схилах Бони відслонення порід, на яких можна розгледіти геологічну будову гір — чітко виражені нижньосарматські вапнякові пісковики.
На вершині гори руїни старовинної фортеці-замку, однієї з найдавніших на Поділлі. Замок відомий ще з XІІ ст. Спочатку він був дерев’яним, у XІІІ ст. — з вапняку. Збереглася башта з готичною аркою для проїзду та оборонними мурами завтовшки 2—3 м і заввишки 8—12 м.
Із ХVІ ст. місто належало Польщі. За наказом королеви Бони, неаполітанської принцеси Бони Сфорци д’Арагони, дружини польського короля Сигізмунда I, замок було укріплено — мури стали вищі та товщі.
Із гори Бони відкривається неповторний краєвид, а в сонячну погоду добре видно золоті бані Почаєва. На одній з найдавніших вулиць Кременця — Медовій — розташовано унікальну споруду XVIII ст. — кременецькі будинки-близнюки, зведені у стилі бароко. Під самою горою — Миколаївський собор (XVI—XVII ст.). Далі — комплекс будівель колишнього колегіуму (1731—1743 рр.), споруди братського Богоявленського монастиря (ХVII ст.), монастир реформаторів (XVIII ст.), родинний будинок Словацьких (XVIII ст.), старі цвинтарі (польський, єврейський, козацький). Кожна вулиця міста — своєрідний музей. Більшість міських житлових будинків побудовано у ХVІІ—ХVIII ст.
Гора Божа за сім кілометрів від Кременця. Вона нагадує трапецію з пологими, а місцями досить крутими схилами. Вкрита типовими для Північного Поділля лісами з цінними степовими ділянками, в яких зустрічаються рідкісні види рослин і тварин.
Гора має дві вершини. Під однією з них б’є Святе джерело, з яким пов’язане явлення Божої Матері. На другій скелі колись стояла невеличка каплиця з відбитком стопи Божої Матері. На початку 1960-х рр. капличку підірвали. У гожу днину з цього місця видно золоті бані церков Свято-Успенської Почаївської Лаври. Щороку на Божу гору приходять тисячі паломників.
За християнською легендою, в часи татаро-монгольської навали на цій горі з’явилася Діва Марія і гірко заплакала над долею сплюндрованої Київської Русі. Відбиток її ноги, подібний до того, який є в Почаєві, залишився на вершині, а з місця, де капали на землю сльози Богородиці, забило джерело.
На схилах гори серед молодих насаджень — залишки унікального дубово-соснового лісу віком понад 170 років. Серед трав’янистих рослин багато рідкісних та реліктових видів.
По дорозі на Божу гору можна відвідати Почаїв — всесвітньо відомий духовний центр православ’я. Саме тут розташована Свято-Успенська Почаївська Лавра (XVI—XX ст.), джерело Святої Анни у старовинному селі Онишківці.
Стрімко підносяться в небо Кременця сірі громаддя Дівочих скель — одного з найцікавіших урочищ північно-східної околиці міста. Дівочі скелі — цінна ботаніко-геологічна та палеонтологічна пам’ятка природи.

P. S. Указом президента України від 11.12.2009 № 1036 “Про створення національного природного парку “Кременецькі гори” оголошено про організацію на території Кременецького і Шумського районів Тернопільської області однойменного національного парку площею 6951,2 га.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment