Микола ПУГОВИЦЯ,
журналіст, лауреат літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького
Продовження.
Початок див. у ч. 34 за 2010 р.
2.
Жайворонок між полями,
Соловейко між садами, —
Той угорі дзвенить,
інший на гіллі свистить.
А коли зійшла денниця,
То співа під той час птиця.
Музика тут навкруг —
у повітрі шум і рух.
Григорій Сковорода,
“Сад божественних пісень”
— У вас уже не продукти, а ліки! — захоплено вигукнув один з іноземних дипломатів після виступу керівника приватного підприємства “Агроекологія” Шишацького району Семена Антонця на міжнародній конференції “Глобальна продовольча проблема”.
— У нас, коли дощик побризкає, така отруйна пара йде від землі… Ми хімією дихаємо, а ваші поля пахнуть, — зітхали дніпропетровські колеги, коли знайомилися з Михайликами.
Тут справді земля пахне. Варто взяти лише грудочку і понюхати… Вона жива. Вона невтомлена від пестицидного пресу.
— Треба відчувати ґрунт душею, щоб так обробляти його, як пан Семен, — зробив висновок, детально вивчивши досвід господарства, відомий німецький учений, виробник сільгосптехніки і водночас фермер у третьому поколінні Майкл Хорш, який орендує землю по всій Європі і, до речі, теж не оре її тридцять років.
Семен Свиридонович стільки часу при обробітку сільгоспугідь ще й не вдається до послуг хімії. Сумнівних послуг.
— До органічного землеробства, — каже, — звернулися не заради прибутків (хоч воно і дає прибутки), а заради ідеї, щоб не отруювати людей і природу. Скільки літ минуло, а в мене й досі перед очима те видовище: у колгоспниці, яка готувала гербіциди до внесення, руки мовби хтось обпік кропивою. Це саме в другої, третьої… Скільки пам’ятаю себе як хлібороба, у нас завжди панувало гасло: що вищі врожаї, то краще. Ніби й правильно: більше хліба — більше достатку. А якою ціною здобувається цей достаток? Що містять у собі зерно, овочі, фрукти? І сьогодні не замислюємося над тим, скільки в харчах шкідливих речовин, які потрапили спершу в рослини, а потім у продукти через бездумне користування хімією, передусім гербіцидами, що спричиняє різні захворювання, вкорочує людям віку. Та й саму природу нищить. От візьмімо земляних черв’яків. Вони разом із відмерлим корінням рослин створюють у нижніх шарах ґрунту капілярну систему, без якої земля ані дихати, ані зволожуватися не може. Пестициди ж змушують черв’яків переселятися на півтораметрову глибину, заганяють в абсолютно інший, згубний для них шар… Або поміркуймо над таким: чому у державі дешева пшениця? Тому, що її багато? Чудово. Та чому, якщо її багато, уся вона з хімією? Нехай буде менше, але то буде органічний, здоровий хліб. Чи візьмімо свинину, молоко. У Європі (та й у нас дехто вже йде тим шляхом) із трьох кілограмів комбікорму “вирощують” кілограм м’яса. Однак назвати це м’ясом язик не повернеться — такий собі наповнювач. Так само з молоком, якого надоюють по 10—11 тисяч літрів від корови. Скільки ж то стимуляторів треба додати до кормів, аби мати такі надої! Наука давно довела: якщо корова дає більше 7 тисяч літрів — молоко вже не таке природне…
В “Агроекології” щоденно продають понад 20 тонн молока — усе воно екологічно чисте, без найменших слідів пестицидів, бо їх не застосовують у процесі виробництва кормів. Стабільно вирощують на круг від 40 до 50 ц зернових, понад 300 ц цукрового буряку — теж без гербіцидів (у тракторних таборах жодного обприскувача не знайти), без мінеральних добрив. Раніше досягали вищої врожайності, але кілька років тому приєднали два господарства — колишні КСП “Куйбишеве” та імені Жовтневої революції, що дихали на ладан. Культура землеробства там і не ночувала, тому доведеться докласти ще чимало зусиль, аби наблизити її до рівня центрального підрозділу… Плекають у Михайликах і добру сою, а її, утвердилася думка, без хімії не “викохати”. “Викохують”: 2005 року (тоді вперше посіяли) — по 24 ц з гектара, наступного року — по 11. 2006-го несприятливі умови склалися для культури, але ж і в цілому по країні середній урожай бобів (нашпигованих отрутами) становив 11 ц. Звісно, могли б мати значно кращі показники, одержувати надприбутки — варто лише скинути капелюха перед хімією, перепросити інтенсивні технології. Та Антонець свідомо не йде на це. І не піде:
— Часом виникне проблема на якомусь із полів — попруть бур’яни, мов несамовиті. Але навіть думка не з’явиться попросити сусіда, щоб обприскав. Моя ідеологія в іншому: аби люди їли нормальну природну продукцію. Страмовисько — жити на чорноземах і вживати хліб, цукор з отрутами.
А й справді. “Що з того, — писав Григорій Сковорода, — коли листок зовсім зелений, та корінь позбавлений життєвого соку”.
Агрономи, механізатори протиставляють хімії агротехніку. Добре вивчивши біологію бур’янів, знають, як їх перехитрити. Не допустять, аби небажана рослина випередила у своєму розвитку посівну культуру. Знищують бур’яни перевіреною багаторічним досвідом системою агротехнічних заходів. Поля боронують, культивують. На деяких, відведених під “зелені” пари, бур’яни спеціально вирощують. Підростуть — прилущать, знову підростуть — знову прилущать. Разів п’ять за сезон. У такий спосіб нагромаджують поживу. Цим полям уже не треба гною. Працює природна органіка. Ґрунт пухкий, легкий, вологий.
З бур’янами борються і… самі бур’яни. Це ще академік Володимир Вернадський помітив, коли проводив досліди на так званому Полтавському полі. Унікальному полі, де понад 110 років поспіль вирощують жито по житу й де без застосування будь-яких пестицидів, добрив стабільно отримують 20-центнерний урожай з гектара. Допитливий учений-натураліст поставив собі за мету зрозуміти, чому на тому полі час від часу з’являються рослини, про які ботаніки давно забули. На основі експериментів з’явилася теорія алелопатії — наука про вплив і взаємодію рослин. Алелопатична взаємодія відбувається переважно у кореневій сфері, через кореневі відділення та продукти деструкції рослинних залишків. Академік Вернадський на практиці реалізував ідею “чистої землі”, яку нині й використовують в “Агроекології”.
— Приклад Полтавського поля наочно переконує, що земля на біологічному фундаменті зберігає та нарощує природну силу. А уявімо на хвилину, — говорить керівник підприємства, — що господар, який пішов шляхом інтенсивного землеробства, з якихось причин не зміг влити у ґрунт міндобрив. Ґрунт не вродить, бо основа в нього не природна, не органічна… Лише в чистій землі існують ідеальні умови і для корисних мікроорганізмів, комах, які є надійними помічниками в боротьбі з не менш капосними ворогами, ніж бур’яни, — шкідниками, хворобами рослин. У те важко повірити, але в нас справді майже немає шкідників. Десятою дорогою обходять поля совка, інші небажані гості. Хіба довгоносик про себе нагадає…
Якось у господарстві побував міністр екології Польщі. У полі він оглядав посіви і знайшов жука, якого не сподівався побачити, — жужелицю-вовка. Від радості кинувся обіймати Антонця: “Я далі не поїду, мені досить побаченого, — вигукнув. — Це просто диво. Цей жучок — особлива жужелиця, яка поїдає інших жуків-паразитів. Коли здобичі багато, впадає в азарт і вбиває набагато більше особин, ніж може з’їсти. А головна особливість його в тому, що не піддається штучному розведенню, живе тільки в чистому ґрунті. Де вносили гербіциди, його немає”.
Отже, переконуємося вкотре, у навколишній природі панує екологічний баланс. Кількість шкідників регулюється без усіляких штучних допінгів. Вони самі знищують один одного. Уже й садків у селах ніхто не обприскує — немає потреби.
Людині залишається одне — допомагати друзям своїм меншим. Шкідників вона сама створила, своєю діяльністю — у природі ж бо кожній комашці відведено певну роль у живому ланцюгу. Зникне якийсь вид — ланцюг обірветься. Скажімо, цілком знищимо тлю — залишиться без їжі і пропаде божа корівка, не буде комах — зникнуть птахи і т. д., аж до виродження великих тварин. Водночас тля нікуди не подінеться — у комах стійкість проти зовнішніх впливів виробляється досить швидко, з’являються супервиди, результат боротьби з якими важко передбачити. Вихід — розвивати рослинництво у злагоді з природою, її методами розв’язувати проблеми, що виникають.
Іншими словами, якщо за мету ставити отримання не максимального, а оптимального врожаю, тоді й людина зможе жити, й іншим організмам жити дозволить. Саме такого принципу дотримуються в “Агроекології”. Тому не мають головного болю з бур’янами, шкідниками та хворобами рослин, тому дихають чистим повітрям, п’ють чисту воду, їдять чисті продукти, тому привільно у зелених володіннях пташці й комашці. “Музика тут навкруг — у повітрі шум і рух” — знову аж проситься цитата із “Саду божественних пісень” Григорія Сковороди.
У господарстві, нагадаю, отрутохімікатів не застосовують тридцять років. Але тут ще й від синтетичних добрив відмовилися — майже десятиліття тому. Чим замінили їх? Адже ґрунтове життя, як і всяке інше, потребує живлення…
Далі буде.
