Related posts

2 Thoughts to ““Слово Просвіти”, ч. 35 (568), 2–8 вересня 2010 р.”

  1. Леонід

    Згадав і до попереднього коментаря додаю ще декілька красномовних свідчень із числа 35 тижневика про духовну “присутність” А.Погрібного сьогодні. Той же В. Романченко пише “,,: станом на червень 2010 р. їх(україномовних шкіл у Криму) “аж” 7,(на одне місце в українській школі претендує сім учнів). Загалом, лише 7,3% учнів Криму навчаються українською мовою, тоді як українці,згідно з переписом 2001 року, становлять 24,;% населення АР Крим…” Таке ж положення в Донецьку,Луганську і в інших “російськомовних” містах, а М.Левченко,В.Колесніченко і інші наглядачі за російськомовними українцями, щоб не розбіглися,запевняють Україну, що в цих регіонах українці не бажають навчатися в україномовних школах.А націонал-патріотичні сили,демократи слухають, не спростовують,навіть маючи перед очима листи дописувачів А.Погрібного “Жива душа Донбасівського краю”,оці цифри В.Романченка про кількість учнів на одне місце, не поспішають гукати меценатів, спонсорів, діаспору,вкладати свої кошти в будівництво сучасних шкіл з українською мовою викладання, насамперд,в Криму,в Донецьку,Луганську і інших “російськомовних” містах. І не тільки – в цих регіонах, а і в багатьох інших, в сільській місцевості, де за даними ЗМІ існуючі україномовні школи занедбані чи працюють в старих приміщеннях. Бодай,одна українська школа новенька в кожній області в один рік!.Це ж скільки шкіл було б збудовано за 19 років незалежності,скільки б кроків вперед зробила програма українізації українців за національністю, до чого кликав А.Погрібний із своїми дописувачами! Натомість, б,ємо себе в груди і повторюємо вкотре про українську як єдину державну і статтю 10 Конституції України, пишемо відкриті листи В.Януковичу про стан справ і з намаганнями виховати його команду, і- розказуємо на кладовищі, що А.Погрібний присутній серед нас духовно.То ж будьмо щирими і-почнемо будувати українські школи, щоб на одне місце претендував лише один учень,будемо робити силами української громадськості конкретні кроки по українізації українців за національністю, насамперд,в Криму, на сході і півдні, чуючи дзвони А.Погрібного, залучаючи до цієї справи і Народний комітет захисту України,або, краще,Український комітет порятунку України,Громадську раду НКЗУ. То ,може,щось і змінимо на краще, не будемо червоніти перед Т.Шевченко і А.Погрібним.

  2. Леонід

    « РАЗ МИ Є, ТО ДЕ?…»
    Саме оці перші слова із назви однієї із статтей Анатолія Погрібного мають стати коротким коментарем до числа 35 тижневика «Слово просвіти», насамперед до того, що написано в тижневику про проблеми української мови в Україні і про добру пам,ять того, хто нагадав українцям за національністю, більшості населення, 78%, приставивши , як свого часу Т.Шевченко, дзеркало і запросивши українців за національністю глянути в нього, щоб відповісти на оте запитання «раз ми є, то де?», де ж українці за національністю, коли маємо таку халепу з українською мовою в Україні і чому не б,ємо у дзвони на сполох.
    І дійсно. Раз ми, українці за національністю поки-що є в Україні і навіть за кордоном, то «Мовні норми мають бути законом», насамперед, для політиків-українців за національністю, зокрема, народних депутатів, на чому чомусь не наполягає І.Магрицька в цікавому долідженні і рекомендаціях. Як і багато інших,зокрема,із «Просвіти», чомусь згадує лише про статтю 10 Конституції, забуваючи про статтю 11 і її вимоги про забезпечення розвитку мовної самобутності, зокрема, розвиток української нації, недостатня увага до яких і зумовлює оте вільне обходження з українською мовою українців за національністю в коридорах влади та ще й публічне, на очах у всієї України і «Просвіти».
    Згадаймо, як в зазначеній статті А.Погрібний наполягав на єдності статтей 10 і 11 Конституції, бо без забезпечення розвитку мовної самобутності української нації, без того, щоб українська мова стала рідною для більщості українців за національністю, чого не маємо сьогодні, і широко використовувалася саме українцями за національністю в спілкуванні, затвердити де-факто, а не тільки де-юре українську мову як державну, зусиллями влади чи політиків НЕМОЖЛИВО.Бо мова повинна мати підтримку і захист з боку носіїв цієї мови, українська – з боку українців за національністю.
    Чомусь саме про оце головне у А.Погрібного(де ми, українці?) і забувають ті, хто як воду в ступі товчуть вимоги про українську як державну та ще й згадують А.Погрібного і лицемірно кажуть, як П.Мовчан, що А.Погрібний і сьогодні присутній духовно і що він не забутий.
    В чому ж присутній духовно А.Погрібний,в яких діях, зокрема, ВУТ «Просвіта», коли нагадування І.Магрицької про мовні норми не стали публічними вимогами з боку української громадськості до народних депутатів-українців, насамперед, до тих, хто взагалі зневажає українську. Вимогами, про які б чула вся Україна, ті ж депутати та червоніли разом з українцями. Будемо сподіватися,що за допомогою І.Магрицької і інших філологів така робота стане нормою для ВУТ «Просвіта», тижневика, Правління, щоб нагадування про норми не залишилися, як це ми робимо частенько,лише закликами.
    І якщо дійсно при сутній духовно і сьогодні А.Погрібний та.щоб ми були щирими в останньому, бо не присутній А.Погрібний, коли В.Романченко бідкається «Із рідним словом криєшся, як злодій»і не згадує про оте А. Погрібного» де ми», де ж при цьому українці за національністю,більшість?! Не присутній А.Погрібний,коли планують розпочати програму на радіо «Культура»,яку майже ніхто не слухає із пересічних українців, та ще й із закликом «Спілкуймося українською», а не «Українці за національністю,спілкуймося українською,шануймо рідну мову!» і без того, щоб ця програма працювала на загальнонаціональний рух українців за національністю під цим же гаслом, на чому наполягав забутий, будемо щирими,А Погрібний.
    ТО ж будьмо щирими і відродимо добре ім,я А.Погрібного,його слово і його поради,пам,ять про нього не в хрестах на кладовищі і не влицемірних речах декого , а в активній роботі по оздоровленню української нації, у вимогах про виконання статті 11 Конституції України, привівши для такої роботи і для такого шанування А.Погрібного інших,щирих провідників української справи.
    І щира подяка Л.Голоті, що очима щирих українців, очима А.Погрібного, зокрема, оціни ла роботу Л.Скорик по перебудові Музею в Каневі і встигла зберегти та донести до нас думки відвідувачів-українців,щирих.
    ї

Leave a Comment