НЕПЕРСПЕКТИВНА СІЛЬСЬКА?

Учні першого класу Ясногородського НВО. 1 вересня 2010 р. Фото Євгена Букета

Лише за 28 кілометрів на захід від Києва розташовано мальовниче село з прадавньою назвою — Ясногородка. Його історія сягає корінням часів Київської Русі, а сьогодні тут діє найбільша в столичному реґіоні страусова ферма, що приваблює щодня десятки туристів. У Ясногородці — дачні ділянки депутатів і письменників, столичних підприємців і військових. Але місцева школа, на жаль, переживає далеко не найкращі часи.

Євген БУКЕТ

1862 року настоятель місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці священик Іоан Комаровський відкрив у містечку Ясногородці церковно-приходську школу, в якій сам і викладав. Уже до 1900 року її відвідувало майже 70 учнів. 1912 року земством було побудовано нову п’ятикласну школу та чотириквартирний будинок для вчителів. Біля школи тоді посадили тополі, частина з яких ще й досі красується.
За радянської влади організовано семирічку. 1934 року школу було реорганізовано на Ясногородську середню (десятирічку), в якій також навчалися діти з навколишніх сіл: Новосілок, Осикового, Мостища, Лишні. 1938 року був перший випуск 10 класу. 1939-го в Ясногородській десятирічній школі було 16 класів, де навчалося 600 учнів…
Плеяда високоосвічених педагогів-науковців, які до війни знайшли порятунок від сталінських репресій в Ясногородській середній школі, виховала учнів, які в другій половині ХХ століття прославили свою малу батьківщину на всю Україну. Це письменники Володимир Сиченко (Малик), Петро Сиченко і Віталій Кулаковський.
Окупанти в 1942—1943 роках використовували шкільну будівлю як зерносховище, яке під час наступу радянських військ спалили разом зі збіжжям. Попри це, навчання відновили в березні-квітні 1944 року. За парти сіли не тільки діти шкільного віку, а й ті, хто змушений був припинити його через війну. Вчителів не вистачало. Дітей навчали випускники, які добре вчилися до війни.
Навчання проводилось в майстерні й у будинку, який раніше був призначений для квартир учителям. У класах взимку було дуже холодно, учні сиділи одягнені, чорнило замерзало, але навчання було передусім. Згадує тодішня учениця Катерина Степанівна Войтенко: “Дітей у класах було багато. Спочатку всі сиділи за довгими столами. Зошити були зшиті з різнокольорового паперу. Чорнильниці носили з дому. Поки до школи чи зі школи дійдеш, то руки, обличчя, куфайка — в чорнилі. Книжок також не було, ходили одне до одного вчити уроки. Освітлювали в школі саморобними лампами, зробленими із гільз великих набоїв”.
1967 року місцевий колгосп розпочав будівництво нового двоповерхового приміщення школи на 320 учнів. Значну частину організаційних питань, а саме оформлення проектної документації, всі дозволи і рознарядки на будівельні матеріали взяв на себе тогочасний директор Ясногородської середньої школи Іван Несторович Служенко, який обіймав цю посаду з 1952 до 1977 року. Поява нової школи — неабияка заслуга голів колгоспу Миколи Петровича Павленка і Григорія Митрофановича Коваленка.
В Ясногородській середній школі в усі часи працювали вчителі, які були справжніми професіоналами. Школа стала осередком культурного життя. Учасники художньої самодіяльності під керівництвом учителя музики Степана Васильовича Червінського неодноразово перемагали в районних оглядах шкільних колективів. Школа пишається випускниками. Серед них є професори і доценти, кандидати наук, військові, інженери. Медалістам Ясногородської десятирічки були присвячені віршовані рядки на шпальтах республіканських газет:
Ясногородка цвіла тоді пінно.
Школа, екзамени, ніжні сади —
Світанки, світанки…
І присмерки сині…
Де ж ту дорогу
в житті віднайти?
Але не все було так безхмарно. Невелика відстань до Києва сприяла масовому від’їзду молодих людей у 1970—1990-ті роки до міста, де вони влаштовувались на роботу, отримували житло. Тому кількість дітей шкільного віку в Ясногородці поступово зменшувалась. Так 1952 року в школі навчалося 478 учнів, було 15 класів, паралельними були: 5, 6, 7, 8, 9 класи; в 1955 — 340 учнів; 1957 — 289; 1965 — 220; 1975 — 146; 1985 — 98; 1995 — 68; 2001 — 45…
У зв’язку зі зменшенням кількості учнів 1995 року школу було реорганізовано із середньої на неповну середню школу. А з 7 лютого 2007 року — це Ясногородське навчально-виховне об’єднання “Школа І — II ступенів — дитячий садок”.
Матеріальна база школи занепадала, приміщення потребувало ремонту. Неодноразово у районному відділі освіти порушували питання про її закриття. Без допомоги місцевого керівництва, спонсорів зберегти школу було неможливо.
32 роки педагогічний колектив очолює вчитель математики Ніна Іванівна Яценко.
— Що є головним у роботі директора сільської школи? — запитую Ніну Іванівну.
— Це — забезпечення належного функціонування навчального закладу. В цей термін включається, зокрема, кадрове забезпечення, харчування дітей, а головне — якісне навчання і виховання учнів, — відповідає вона.
А часто до функціональних обов’язків директора додавалися інші: і кочегара, і технічного працівника, і двірника — залежно від ситуації. Проте, Ніні Іванівні вдалося зберегти колектив однодумців, перетворити холодне обшарпане приміщення школи, до якого не хотіли йти діти, на тепле й затишне, зберегти авторитет навчального закладу.
За ініціативи директора Н. Яценко та за підтримки сільської ради, 2003 року розпочали будівництво нової газової котельні. Роботи виконували за рахунок спонсорських коштів. У листопаді 2005-го газове опалення було запущене.
Після обрання на посаду сільського голови Тетяни Миколаївни Семенової (вона голова піклувальної ради навчального закладу) у школі відремонтовано підлогу, їдальню, замінено вікна в класах, відкрито комп’ютерний клас (п’ять комп’ютерів, музичний центр, телевізор), капітально відремонтовано одне крило школи на першому поверсі для дитячого садочка. Для 15 дошкільнят зроблені прекрасні умови для перебування: чудова ігрова кімната, спальня, їдальня.
Школярі разом з учителями досліджують трагічні сторінки історії села (Голодомор 1932—33 років, Велика вітчизняна війна). Учні беруть активну участь у районних конкурсах, олімпіадах, спортивних змаганнях. Для заохочення до навчання та участі у суспільно-корисних заходах місцевою владою встановлена премія у розмірі 500 гривень, яка уже кілька років поспіль вручається на лінійці в кінці навчального року.
Я завітав до Ясногородки на свято першого дзвоника. Дощило, тож урочиста лінійка проходила в шкільній будівлі. У невеликому фойє без проблем помістилися учні, батьки, педагогічний колектив, гості і, навіть, вихованці дитячого садочка. Ясногородське НВО вітало трьох першокласників. Випускників (учнів 9 класу) цього року теж троє. Три учні й у 8-му класі, в інших — ненабагато більше.
— Для нас це велика проблема, — розповідає завуч Любов Миколаївна Шамота, — адже згідно з недавньою постановою Міністерства освіти, класи, де менше 5 учнів, закривають. Закриття класів — це зменшення і без того невеликої зарплати вчителів. Це перший крок до закриття школи. Досі нам вдавалося уникати цього, адже Ясногородське НВО посідає друге місце в районі серед навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації з якості освіти, завдяки громаді села і спонсорам нам вдалося відновити матеріальну базу школи. Але в цьому навчальному році загроза цілком реальна. І наше питання почали “вирішувати” лише напередодні 1 вересня. Хвилюються всі — і діти, і батьки, і вчителі. Адже якщо класи закриють, дітям потрібно буде їздити в іншу школу, батькам — хвилюватися, чи не трапилося чого дорогою, а нам — скорочувати педагогів.
— Ясногородка — велике і гарне село. Невже тут немає дітей?
— Село старіє. Усі наші діти ходять до нашої школи, але їх замало. Донедавна до нашої школи ходили діти з сусіднього села Осикового Лишнянської сільської ради. Тепер їхня сільська рада потурбувалася, щоб їхні діти відвідували Лишнянську школу І—ІІІ рівня акредитації. З Ясногородки до Бишева курсує “Шкільний автобус”. Тож їздять наші колишні учні, так би мовити, до “конкурентів”. Адже нині кожна дитина на рахунку. Від цього залежить, як я вже говорила, існування школи.
Серед нинішніх педагогів Ясногородського НВО троє нагороджені знаком “Відмінник освіти України”, шестеро — спеціалісти вищої кваліфікаційної категорії. Випускники НВО отримують після закінчення 11 класів у інших школах золоті й срібні медалі, вступають до провідних ВНЗ.
— Любове Миколаївно, а яке Ваше ставлення до цьогорічних змін у освіті? Чи маєте вже нові навчальні програми?
— У нашій школі, як і в більшості шкіл району, немає Інтернету. Ми просимо випускників скачати деякі програми з сайту МОН, але й там ще всього немає. Те, що роздають на нарадах, залишає бажати ліпшого. Хоча ми вже адаптувалися до всього. У нас щороку якісь “зміни”. Наша мета одна — вивчити дітей, ми з цим завданням уже багато років справляємося, а зі змінами нехай у верхах визначаються. Аби в нас була можливість працювати.
Хочеться сподіватися, що справедливий час усе розставить по своїх місцях. Ясногородська школа подолає труднощі й надалі буде славна своїми випускниками. Але ніяк не можу забути цей перший дзвоник — троє первачків і троє випускників…
Так, тут рано чи пізно все буде гаразд. Це ж поруч зі столицею… В уяві мимоволі постають інші села. А там що відбувається, коли закриваються школи? Життя вмирає?..

ОФІЦІЙНО
Згідно з інформацією Міністерства освіти і науки України щодо реалізації стратегії демографічного розвитку до 2015 року, що міститься на веб-сайті МОН, станом на 25.12.2008 року в державі функціонувало понад 20,0 тис. загальноосвітніх навчальних закладів (у сільській місцевості — 13,6 тис., 68 % шкіл держави), в яких навчалося понад 4,4 млн учнів (у сільській місцевості — 1,52 млн учнів, 34,3 % від загальної кількості).
Унаслідок зниження рівня народжуваності щороку відбувається збільшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів з малою чисельністю учнів. Так, на сьогодні понад 3,7 тис. загальноосвітніх навчальних закладів (18,9 %) має малу наповнюваність.
У сільській місцевості цей показник становить понад 27 %. Тобто кожна четверта школа у селі заповнена менш ніж на 50 %.
Окрім цього, 806 шкіл І ступеня (1—4 класи) (33,8 % загальної кількості) мають наповнюваність до 10 учнів. У сільській місцевості їх налічується 792 (40,2 %). Найбільше — у Черкаській (61 %), Херсонській (57 %), Полтавській (57 %), Миколаївській (50 %) та Чернігівській (50 %) областях.
Не набагато краща ситуація зі школами І—ІІ ступенів (1—9 класи). Так, станом на 1 грудня 2008 року понад 1,2 тис. шкіл (22 % загальної кількості) має наповнюваність менш як 40 учнів. З них 1182 школи (97,7 % від загальної кількості шкіл із малою чисельністю учнів) розташовані у сільській місцевості. Найбільше таких шкіл у Чернігівській (63 %), Сумській (54 %), Харківській (48,4 %) та Кіровоградській (43 %) областях.
Кожна четверта загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів (1—11 класи) має наповнюваність менш ніж 100 учнів. Більшість таких шкіл розташовано у Сумській (56 %), Чернігівській (39 %) та Харківській (34 %) областях.
Урядовці в грудні 2008-го зазначали, що найближчим часом щонайменше 2,5 тис. шкіл опиниться перед необхідністю їх реорганізації.
19 грудня 2008 року Верховна Рада України ухвалила Постанову “Про впровадження мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості”, внесену народними депутатами України В. Полохалом, В. Литвином та Л. Оробець.
Мораторій діяв до початку нинішнього року. В липні депутат Верховної Ради, комуніст Євген Волинець зареєстрував проект постанови Верховної Ради про продовження мораторію на закриття шкіл у сільській місцевості до кінця 2011 року. Але доки постанова чекає на розгляд парламентом, Міністерство закриває школи…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment