Микола ПУГОВИЦЯ,
журналіст, лауреат літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького
Закінчення.
Початок див. у ч. 34, 35 за 2010 р.
3.
Тільки сонце визирає, —
Вівчар вівці виганяє,
На сопілку свою котить
трелі по гаю.
Пропадайте, думи трудні
І міста багатолюдні
Я й на хлібі сухім житиму
в раю такім.
Григорій Сковорода,
“Сад божественних пісень”
У землеробстві існує принцип повернення елементів, винесених з урожаєм. Спеціалісти знають, що повернення може відбуватися лише за рахунок мінеральних добрив, або ж значною мірою відшкодовуватися за рахунок необхідних елементів, що є в добривах органічних, а також у нетоварній частці урожаю. Володимир Вернадський свого часу довів, що ґрунт є біоносним тілом і населений численною ґрунтовою біотою, яка потребує енергії для свого життя. Така енергія надається у вигляді органічних і пожнивних решток. Коли ж останні спалюють, а добрива не вносять, джерелом енергії для ґрунтової біоти слугує сам гумус — родючість ґрунту тоді різко падає.
На підтвердження вчені-аграрії наводять такі цифри. Для вирощування врожаю озимої пшениці в 40—50 центнерів з гектара витрачається тонна гумусу, кукурудзи (70—80 ц/га) — дві тонни, цукрові буряки за врожайності 500—600 центнерів забирають три тонни гумусу, майже стільки “з’їдає” його ґрунтова біота в чистому пару. Але частина гумусу відтворюється з пожнивних решток. А також з допомогою багаторічних трав — суміш їх щороку дають на гектарі до трьох тонн гумусу. Отже, гумусний стан можна і треба прогнозувати. З агрономії відомо, скільки слід приорювати гною на гектар сівозміни, аби мати бездефіцитний баланс гумусу. Коли впровадити безплужний обробіток — органіки потрібно на третину менше. Можна легше, швидше й дешевше вийти на розширене відтворення родючості ґрунтів, паралельно відмовившись не лише від пестицидів, а й від мінеральних добрив. Тобто стати на рейки біологічного землеробства, домогтися екологічної чистоти ґрунтів. Як того добилися в “Агроекології”.
— Життя на Землі зародилося і триває завдяки природним факторам — енергії Сонця передусім, — розповідає Семен Антонець. — Ми використовуємо нині те, що створено енергією Сонця за десятки мільйонів років: нафту, вугілля… Вона сприяє нам й у вирощуванні врожаю. Щоб його мати, у верхньому шарі ґрунту має бути пожива. Де її брати, коли гною не вистачає? З рослин!!! Сьогодні завдання людини — ефективно використати сонячну енергію. Рослини, які ростуть на полі, беруть ту енергію, розвивають кореневу систему, вона нагромаджується в ґрунті — з одного врожаю, другого, п’ятого, десятого… Зібрали пшеницю, ячмінь, інші культури — виростає падалиця, бур’яни. То теж пожива біоти — різних мікроорганізмів, рачків, грибків, водоростей… Я порівнюю їх із биком — адже на гектарі землі середньої якості у верхньому шарі тієї біоти, якщо її відмити, набереться кілограмів 500. Так каже наука. Справді, “бик”, якого слід годувати. А в нас на гектарі буде й до тонни — аж два “бики”. Треба думати, що вони їстимуть, а не знищувати вогнем і плугом… Ґрунт, який кілька років не орють, здається твердим зверху, але він насичений капілярами, ліпше сприймає вологу, раціональніше її використовує. Верхній шар його, скажемо умовно, — то фабрика для виробництва поживних речовин, глибший, де менш кисню — комора для зберігання поживи. Зверху ґрунт стає, як гній. Ми його нарощуємо, робимо високоорганічним. Що більш стає мульчистим, то більше розводиться біоти, надто грибків — вони беруть для свого розвитку азот з повітря і водночас збагачують, насичують ним землю, повертають родючість ґрунту…
Чим же годують “бика” в Михайликах? Технологія органічного землеробства в господарстві передбачає внесення на гектар сівозміни 13—14 тонн напівперепрілого гною, 1,8 тонни поживних решток (солома, гичка, стебла), що в перерахунку на гній становить 9 тонн на гектар, плюс 2,5 тонни сидератів (еквівалентні 4 тоннам гною). Таким чином на гектар посівної площі дають близько 25—26 тонн органіки. Гній змішують з ґрунтом поверхнево, тож мікроорганізми мають прекрасні умови для розвитку.
Після косовиці озимої пшениці пускають дискові борони, аби стерню злущити. Через корінь, стебло, як відомо, у ґрунт потрапляє кисень, а він “з’їдає” органіку, і земля кам’яніє. Неглибоко змульчувавши стерню, сприяють активній життєдіяльності біоти. Згодом на полі з’являється падалиця, разом з нею проростають бур’яни. Це хліб треба сіять, а бур’ян і сам уродить. Він хліборобів не лякає. Коли поле зеленіє — набирає енергії, удобрюється. Пригорнутий бур’ян працює на родючість.
Та все ж головний фактор накопичення поживи — багаторічні трави. У зв’язку з відмовою від внесення мінеральних добрив площі під ними збільшили із 250 до 800 гектарів. Використовують еспарцет, люцерну, вику… В них розвинена коренева система, яка добре розпушує ґрунт. Біля коренів розвиваються бульбочкові бактерії, вони асимілюють азот із повітря, збагачують ґрунт живим, органічним азотом — тому й відпадає потреба в мінеральних синтетичних добривах.
Вику сіють разом з вівсом навесні, під озимину загортають. Еспарцет кілька разів за сезон, після чергового відростання, прикотковують і лущать. Насіння пшениці лягає в удобрену землю. Вона багата на азот, тому сіють пізно і не густо, щоб посіви не вилягли. Аби зробити рослинам доступнішими калій і фосфор, на великих площах культивують гречку і теж пересікають її важкими дисковими боронами. Обробляють поля в одному напрямку, через тиждень — в іншому, потім доглядають, як за чистими парами. “Гречана” органіка забезпечує 50-центнерний урожай озимини.
Високоефективна і “люцернова”. Якщо еспарцет лише один рік скошують на корм худобі, то люцерну — два роки поспіль, третього її дискують, прикотковують котками, і вона уже слугує як органіка. Подрібнена маса гниє, покривається пліснявою, а це рай для грибків, іншої біоти — творців родючості.
Пам’ятаєте Мальцевське: “Ми повинні бути землеробами, а не землекористувачами”?
В “Агроекології” землю не змушують давати врожай щороку — їй влаштовують перепочинок, оздоровлення. Але не за рахунок чорних парів — за рахунок сидеральних. Коли повсюдно утвердилася практика після соняшнику залишати чорні пари, то тут їх засівають. Тією ж викою з вівсом. Вони проростають разом з падалицею квітки сонця, нагромаджуючи зеленої маси тонн 15 на гектар (в еквіваленті на гній). Цю масу прикотковують, потім пригортають дисковою бороною — і сіють пшеницю. Поле після неї буде чистим, воно готове прийняти насіння наступних культур — кукурудзи чи цукрового буряку.
Сидеральні добрива прекрасно збагачують ґрунт органічними речовинами. Під впливом мікроорганізмів рослинні рештки розкладаються і перетворюються на гумус, який зустрічається тільки в ґрунті, а мінеральні речовини (наприклад, фосфор, який витягується корінням з глибоких шарів ґрунту) перетворюються на доступну для засвоєння рослинами форму. Поліпшуються водний і повітряний режими ґрунту, він оздоровлюється років на 5—6. Вирощування сидератів дорівнюється до внесення 15—20 тонн якісного гною, причому сидерати удвічі дешевше.
Плекають ще горох, жито, гірчицю, ріпак… На думку Семена Антонця, сидерат має бути із багатьох видів рослин. Щоб мікроорганізми, черв’яки добре працювали, для них потрібне різнотрав’я. З однієї квітки букета не вийде.
— У нас нещодавно побував і прочитав лекції директор Інституту біодинаміки з Австралії Алекс Подолинський. Він виходець з України, йому за вісімдесят, займається органічним виробництвом продукції. Показав фільм про двох братів-італійців, які орендують 300 гектарів землі, вирощують овочі. Без хімікатів, навіть без гною. Органіку їхній землі дає сонце — сидерати близько 30 видів. А в нас навіть сіно вирощують з одного-двох видів трав! Рослини в італійців до двох метрів заввишки, їх прикотковують, і утворюється подушка на полі. Аби вона швидко перегнила, у коров’ячому гної розводять спеціальні мікроби, якими обприскують поле. Мікроби мають такий апетит, що за якийсь тиждень уся маса перетворюється на перегній. А з господарства у різні куточки Європи щодня вирушають по два рефрижератори з вітамінною органічною продукцією…
Алекс Подолинський багато їздить світом, пропагує живе землеробство. Після відвідання Михайликів розповідає і про місцеве господарство та його керівника. Світ слухає із захопленням. А Михайлики приймають делегацію за делегацією — потік охочих перейняти досвід не зменшується. Навіть з тієї ж Австралії, Нової Зеландії. Вчитися у полтавців є чого: хлібороби “Агроекології” створили своєрідний захисний шар на землі, який надійно оберігає її від морозів, посух, ерозії, інших лих, створили ідеальні умови в ґрунті для існування корисних мікроорганізмів, комах, жучків, черв’ячків. Вони на практиці довели, що можна відтворити родючість землі. Захисна біологічна система сприяє прискоренню процесів ґрунтоутворення, зростанню гуміфікації органічної речовини. Припинивши обертати скибу, залишаючи на поверхні поля менш цінну частину врожаю, у виробничих умовах змоделювали дерновий процес ґрунтоутворення. На площі більш як 8 тисяч гектарів утворилися стійкі агроландшафти.
Отже, можна без плуга і без хімії?!
Але чому на велику аграрну країну маємо одну таку оазу зціленого чорнозему, безвідмовну зелену машину родючості? Чому не вчимося “у блаженної природи”, як до того закликав великий земляк наш, народний любомудр Григорій Сковорода?
