ВИПРОБУВАННЯ СТРАХОМ

7 вересня зранку, не зважаючи на металеві щити, живий ланцюг міліції і провокації представників Партії реґіонів, біля Верховної Ради відбувся мітинг на захист соціальних і політичних прав українських громадян. Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

Новий навчальний рік у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” розпочався лекцією з традиційного щорічного циклу “Духовні цінності людини”. Від 2004 року могилянці мали можливість послухати лекції низки церковних та громадських діячів. Цьогорічну лекцію на тему “Не бійся страху. Страх студента. Страх громадянина. Страх людини” прочитав ректор Українського католицького університету отець Борис Ґудзяк. Страх… Вирок чи природна перешкода на шляху становлення особистості?

Ганна ТРЕГУБ,
Національний університет
“Києво-Могилянська академія”

Однією з проблем, що лишається на маргінесах суспільної уваги українців, є страх. Кожна людина протягом свого життя чогось боїться: студент-першокурсник боїться першої сесії, громадянин боїться тиранічної, авторитарної влади, і, зрештою, кожна людина боїться хвороб і смерті. Про страхи не прийнято говорити вголос. Присутність страху у житті людини асоціюється з чимось, чого варто соромитися і всіляко приховувати, аби не викликати людський осуд і зневагу. До цього часу існує дикий стереотип: людина, що боїться, — слабка . Проте всі хочуть знати: як долати страхи, аби не змарнувати свого життя негативними переживаннями та почуттям безвиході.
Лекція ректора Українського католицького університету отця Бориса Ґудзяка “Не бійся страху. Страх студента. Страх громадянина. Страх людини”, прочитана студентам-першокурсникам Києво-Могилянської академії, була не лише абстрактними роздумами інтелектуала щодо природи та класифікації страхів. Лектор намагався передати слухачам найцінніше — практичний досвід, один з можливих рецептів їхнього подолання.
Перш за все йшлося про страхи студента-першокурсника. Вступ до університету завжди пов’язаний зі страхом і шоком. Перша сесія, зміна умов проживання, переїзд до великого міста, нове оточення — все це те незвідане, що шокує і страшить. Проте найбільша проблема, з якою стикається студент-першокурсник, це можливість незворотних травматичних змін у ідентичності молодої людини, що робить перші самостійні життєві кроки.
”Не бійтеся бути собою! Не бійтеся міста, його норовів та стилю. Столичне місто потребує вас. Протягом усього часу української історії містечка чи села були тими осередками, де відроджувався український дух, який поповнював міську культуру, що з різних причини щодо української тотожності стояла перед великими викликами “, — таким був заклик о. Бориса Ґудзяка до присутніх. Місто, особливо столиця, потребує інтелектуального і духовного потенціалу молоді з провінції, їхньої цікавості до нового та прагнення навчатися. Проте урбаністичне середовище завжди має дві сторони: той обсяг загальнолюдських культурних та наукових надбань, що транслюються університетами, музеями, театрами, бібліотеками, легший доступ до засобів комунікації з однієї сторони, врівноважується “тіньовою” стороною життя міста — наркотиками, проституцією, понаднормовою роботою та стресами тощо.
Проте страх не обмежується життям студента. Кожний студент — це окремий громадянин, унікальна людина. Чого ж можна боятися громадянину і людині? На думку отця Ґудзяка, щеплення, зроблене українцям історією ХХ століття, не пройшли повз кожного з нас: “Страх подібний до чорнобильської радіації — він не має ні смаку, ні запаху, ні мелодії, ні звуку. Він променіє з нашої землі, з наших спільнот, від наших батьків і дідів, від нашого керівництва”. Війни, голодомори, розстріли, ЧК-ОГПУ-НКВД-КДБ, табори ГУЛАГу, що існували до кінця 80-их років, цензура — усього цього нас було навчено боятися на підсвідомому рівні. Українці щойно починають осмислювати, що означає смерть 17 мільйонів людей на нашій землі протягом століття з неприродних причин. Між 1914 і 1945 роками в Україні загинув кожний другий дорослий чоловік і кожна четверта жінка. Життя тих, що вижили, було глибоко скалічене насильством і терором. Радянська система, як будь-яка тоталітарна, намагалася знищити вільну особистість, ізолювати її від подібних собі, змусити звикнути боятися.
Звичайно, зрештою СРСР не стало, проте лишився прикрий психологічний спадок — феномен “українського хатоскрайства”. Принцип партикулярності, коли кожний відповідає лише за себе, жодної уваги не звертаючи на потреби сусідів, можна виправдати лише намаганням українців вижити. Проте доки будемо виживати, а не жити? На думку Бориса Ґудзяка радянський тоталітаризм був тонко обізнаний із мистецтвом соціальної та психологічної інженерії. Розпорошених людей поза батьківщиною та своїм народом легше залякати, а залякавши — управляти та контролювати таку інертну “сіру масу”. Страх — це могутній засіб стримування перш за все від спілкування людей поміж собою. Нині кожний окремо боїмося привладних керманичів різних штибів, які не побояться фізично знищити людину задля охорони або досягнення власних інтересів. Люди, які живуть і керують іншими зі страхом, не можуть бути сильними, креативними, вільними.
Усвідомлення людиною своєї конечності породжує страх хвороб та смерті. Постає питання: скільки ще суспільство буде закривати очі на власні психологічні проблеми, які погіршують якість життя, як от страх? Як не парадоксально, в українців немає розуміння важливості геронтології та паліативної терапії, необхідності психологічної допомоги тому, хто вмирає.
Усі перелічені страхи, коли дотримуватися логіки о. Бориса Ґудзяка, мають однакове походження. Першим кроком у подоланні страху є визнання його існування. Другий — щире прохання ближнього про допомогу, спілкування з іншим, спільні справи. Людина, що боїться і замикається в собі, приречена на загибель фізичну та психічну. Усі тоталітарні влади знали, що тиск на людину, що знаходиться у камері-одиночці, швидше ламає її, ніж ту, що перебуває разом із іншими людьми.
Психотерапія та революція, бунтівний виступ мають засадничу спільність поміж собою: вони є акцією групи людей, об’єднаних спільністю духовних потреб. Гасло “Разом нас багато — нас не подолати!”, під яким в Україні відбулася Помаранчева революція, це засвідчує так само, як і Норільське повстання 1954 року. Лише об’єднання, спільна творчість та їхній наслідок — порозуміння між людьми, здатні сьогодні залікувати на тілі українського суспільства найгірші з виразок, завдані хворобою страху.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One Thought to “ВИПРОБУВАННЯ СТРАХОМ”

  1. Назар

    Спасибі Вам, Словопросвітяни за безкомпромісність і мужність у боротьбі за українську Україну.
    Але… З якою метою ви помістили інтерв’ю Юхновського? Таке мудрагельство – гроб України. Моє гасло:”Не любиш українців – геть з України!”

Leave a Comment