ЖАННА САВРИЛОВА: «УНІВЕРСИТЕТ ТРЕТЬОГО ВІКУ — ПАНАЦЕЯ ВІД САМОТНОСТІ»

Жанна Саврилова

Для пенсіонерів у столиці відкрився “Університет третього віку”. У цьому закладі вони отримають необхідні для повноцінного існування в сучасному світі знання, відчують себе потрібними, усвідомлять, що життя продовжується і межі пізнання не існує. А ще “Університет третього віку” дозволить пенсіонерам розкрити у собі ті таланти, які були притиснуті сірими буднями, роботою, клопотами і родинними проблемами.
Згадати студентські роки, отримати студентський квиток… Вчитися ніколи не пізно, а ще, як говорить народна мудрість: “Ремеслу учитись — старості нема”.
Саме на цій оптимістичній ноті ми презентуємо нову рубрику тижневика: “Життя продовжується!”

У приймальній комісії людно. Абітурієнти уважно заповнюють анкети, розпитуючи одне одного про університет. “Безкоштовно!” — зазначила бабуся в окулярах. “А може, це політична акція?” — насторожено запитує інша. “Нехай грець цій політиці, зате цікаво і корисно!” — вигукнув дідусь і абітурієнти почали перешіптуватись. Купа анкет на столі зростає…
Ініціатором створення університету для пенсіонерів стала киянка Жанна Саврилова, яка стверджує, що такі заклади — панацея від самотності. За освітою — економіст, закінчила Київський національний торговельно-економічний інститут, а за покликанням — небайдужа жінка, що все життя займається благочинністю.
Цього року Жанна Саврилова отримала нагороду від європейського форуму LeaderSHE за повернення до активного життя сотень людей похилого віку.
Про те, як створювався “Університет третього віку”, яка його мета, як він допомагає пенсіонерам адаптуватися до сучасних реалій життя розпитуємо ректора університету Жанну САВРИЛОВУ.
— Жанно Леонідівно, що покликало до життя “Університет третього віку”?
— Україна займає перше місце серед країн СНД по депресії серед людей похилого віку та одинадцяте у світі. Це дуже страшна статистика, тому Міністерство праці і соціальної політики України відреагувало, і 2008 року запропонувало пілотний проект “Університети третього віку”, що покликаний підтримувати людей похилого віку і допомогти їм комфортно почуватися у сучасному світі.
Перший університет відкрився того ж року в Ковелі на Волині — на базі територіального центру соціально-побутової реабілітації. Другий невдовзі з’явився в Кременчуці — на базі Кременчуцької філії Дніпропетровського університету економіки і права. А у вересні 2009 року, на базі територіального центру №2 у Шевченківському районі, свої двері відчинив наш університет.
— Охочих навчатися багато?
— Першого року ми розраховували прийняти до університету 300 осіб, однак охочих було значно більше — студентами стали майже тисяча пенсіонерів від 57 до 85 років. Набір проводився тільки у Шевченківському районі, але вчитися прагнули пенсіонери з усіх районів. Тому цього року в нас студенти із різних куточків столиці.
Ми вже маємо філіали університету в десятьох районах, за чотири з половиною місяці прийняли більше трьох тисяч студентів. Хоч прийом був до першого вересня, але ми його продовжили, бо на деяких факультетах залишилися вільні місця.
— Які факультети є у вашому ВНЗ?
— Нині їх десять: здоровий спосіб життя, юридичний, літературно-художній, декоративно-прикладного мистецтва, англійської мови, комп’ютерних технологій, краєзнавства, хорового співу, бального танцю, психології. Ще цього року викладатимемо есперанто. Плануємо відкрити факультет візажу та дизайну, на якому навчатимемо правильно наносити макіяж, займатися косметологією в домашніх умовах.
Найбільше охочих навчатися на комп’ютерному курсі, англійської мови. Тому на них дозволяємо учитися студентам лише рік, а на усіх інших — скільки пенсіонер захоче, скільки дозволить йому здоров’я.
Звісно, виникає непорозуміння: чому не можемо навчати довше на цих курсах? Бо в нас такі умови, та ми хочемо, щоб якомога більше пенсіонерів навчилися комп’ютерної грамоти та англійської мови.
Виняток для випускників першого курсу — їм дозволили записуватися на ці два курси, бо вони були в почині університету і допомагали розв’язувати навчальні проблеми.
Можу сказати, що університет ми створили разом зі студентами — у мене було величезне бажання його заснувати, а в них — величезне бажання вчитися. Першокурсники здружилися, університет для них — рідна домівка.
— Чи є проблема із викладачами і приміщеннями?
— Викладачі університету — волонтери, і я їм дуже вдячна, адже щотижня приходити і давати безкоштовно урок на півтори години у нашому меркантильному світі непросто. Викладачі різного віку — і дорослі, і молоді.
У кожному районі бібліотеки, музичні та загальноосвітні школи, палаци культури тощо надають нам безкоштовні приміщення для уроків. Керівники цих закладів з радістю нам допомагають, а деякі навіть самі телефонують і пропонують поміч в організації навчального процесу. Хочу наголосити, що весь світ нас підтримує.
Отже, сьогодні ми готові забезпечити студентів і приміщеннями, і якісним викладанням.
— Як проходить навчальний процес?
— Цього року “перший дзвоник” для студентів пролунає першого жовтня. Ми не повторимо тогорічної помилки: навчання розпочалося з вересня, а частина студентів ще була в розпалі “дачного сезону”, отож вони пізніше долучилися до навчального процесу, що було незручно і для них, і для викладачів.
Перший семестр триває до середини грудня, потім екзамени. Цього року влаштуємо святкову новорічну ялинку. Другий семестр — із середини січня до квітня. Відзначаємо День перемоги, а в травні святкуємо випуск. Потім — законні канікули.
— Як студенти проводять літо?
— Влітку думали, що займатимемося лише організаційною роботою, але після випуску до університету прийшла делегація студентів із проханням: “Займіть нас чим-небудь”. 60 % наших студентів не мають фінансової можливості влітку відпочити, а 40 % — не мають дачі. Літо було дуже спекотним, і пенсіонерам за такої погоди в місті некомфортно. До того ж, студенти настільки за рік здружилися, що їм нецікаво вдома, вони там сумують.
Ми їм організували канікули під назвою “Піонерський табір” і протягом літа студенти були під нашим наглядом. Щоп’ятниці у парку Івана Котляревського проходили ретро-танці, і, що цікаво, ні дощ, ні страшенна спека їх не лякали — щоразу потанцювати збиралося від 50 до 200 пенсіонерів.
Ще влітку в парку Тараса Шевченка зробили виставку декоративно-прикладного мистецтва. Наші студенти талановиті, вони вишивають прекрасні рушники і вишиванки, виготовляють французьке мереживо, малюють картини, роблять прикраси з бісеру, займаються флористикою тощо. Отож ця виставка, на якій презентували роботи студентів, підтвердила, що створювати прекрасні речі можна в будь-якому віці. Зараз у мене мрія — створити музей робіт наших учнів.
Також улітку в парку Тараса Шевченка провели кулінарний конкурс. Учасниками були 50 студентів з різних районів, окрім того присутніх більш як 300. Оцінити кулінарні шедеври погодилися представники провідних ресторанів столиці. Ідея конкурсу виникла неспроста: наші студенти — хороші господарі, вони переживають, щоб викладачі не залишилися голодними, отож на заняття приносять усякі смачні страви.
Ще влітку провели конкурс літніх шляпок “Пляжна вечірка у Каннах”. Близько сотні учасників презентували елегантні, комедійні, оригінальні головні убори.
При університеті існує театр “Ретробабусі”. Одного разу до нас прийшла Віра Каштан із чоловіком. Пізніше з’ясувалося, що вона офіційний двійник Чарлі Чапліна в СНД. Віра Каштан створила цей цікавий факультатив. До програми кожного нашого концерту неодмінно входить дефіле — уже було в стилі кантрі, Голлівуду, “Чарлі Чаплін і друзі”, і навіть у стилі куртизанок. Прекрасні костюми студентки шиють самі.
— Які завдання університету?
— Перше — інтелектуальний розвиток студентів, друге — тренування пам’яті та уваги і третє, найголовніше, — спілкування.
А щоб студентів розважити, протягом року організовуємо їхнє дозвілля: влаштовуємо до свят цікаві концертні програми, творчі зустрічі з відомими людьми тощо.
— Жанно Леонідівно, чи відчуваєте Ви, що університет допомагає пенсіонерам знайти відраду в цьому шаленому світі?
— Звичайно. Зміни просто неймовірні: у студентів поліпшується настрій, зникає депресія, вони знаходять в університеті і спілкування, і підтримку, і розуміння. Багато хто з пенсіонерів зазначає, що завдяки університету позбувся жахливого безсоння. Людина похилого віку проводить одноманітні дні, постійно “застрягає” у минулому, відганяє від себе моторошні думки — який там повноцінний сон! У пенсіонерів-студентів університету з’являється смак до життя, вони відкривають щось нове, їм стає цікаво жити. До того ж, навчання потребує організованості — тепер потрібно думати і про домашнє завдання, і про правильний розподіл часу.
Минулого року до нас прийшов чоловік, який на запитання: “Що вас привело до університету?” відповів: “Скажу вам словами актриси Фаїни Раневської: “Не дай Боже, дожити до того моменту, коли в домі є телефон, а чуєте ви лише дзвінок будильника”. Тому до нас і йдуть, бо університет дає спілкування. Пенсіонери заводять нових друзів — тепер телефон уже потрібен.
Ми не забуваємо про студентів: старости на заняттях відмічають відсутніх, а через два місяці підбиваємо підсумки відвідування. Якщо людина не приходить, то телефонуємо їй і запитуємо, що сталося. Всяке буває, трапляється, що студент потрапив до лікарні, а він одинокий. Тому ми провідуємо його, піднімаємо настрій, вселяємо у нього бойовий дух.
“Університет третього віку” дає пенсіонерам надію і відраду. Я дуже щаслива, що в Україні є небайдужі, що займаються благочинністю і допомагають нам творити цей унікальний світ для людей похилого віку.

Спілкувалася
Наталія АНТОНЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment