ЗВЕРНЕННЯ

до Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі, Верховної Ради України, Сейму Республіки Польща, Президента України, Президента Республіки Польща

9 вересня — День пам’яті і скорботи депортованих українців. Шістдесят шість років тому були підписані таємні угоди між маріонеточним Польським Комітетом Національного Визволення і Урядами СРСР і УРСР про державний кордон і переселення сотень тисяч польських громадян української національності  із українських етнічних земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини. Внаслідок цих злочинних угод у 1944—1946 рр. було примусово переселено 482 тисячі українців у Радянський Союз та 150 тисяч у 1947 році в ході спеціальної військової операції “Вісла” депортовано на колишні німецькі землі, приєднані до Польщі. Примусове переселення масово продовжувалось і в 1948 та в 1951 рр.
Жертвами геноцидної політики, здійсненої польським тоталітарним режимом проти своїх громадян української національності стали близько одного мільйона етнічних українців. Практично було призупинено тисячолітнє існування найзахіднішої гілки українства на своїй історичній Батьківщині.

Ми, представники етнічних українців, депортованих комуністичними тоталітарними режимами Польщі і Української РСР зі своїх предковічних українських земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини в 1944—1951 роках, громадських ветеранських організацій, що захищають права та інтереси понад мільйона депортованих українців та їхніх нащадків, які компактно проживають у Волинському, Івано-Франківському, Київському, Львівському, Рівненському, Тернопільському реґіонах та місті Києві, зібравшись з нагоди відкриття та освячення пам’ятника “Жертвам терору і депортації українців Холмщини в 1938—1947 рр.”, напередодні загальноєвропейського Дня пам’яті жертв усіх тоталітарних та авторитарних режимів, який вшановується 23 серпня згідно з Резолюцією Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 щодо європейської свідомості та тоталітаризму, звертаємось до Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі, Верховної Ради України, Сейму Республіки Польща, Президента України, Президента Республіки Польща з метою відновлення історичної пам’яті і правди про геноцид українців у XX столітті, здійснений польським тоталітарним режимом проти своїх громадян української національності, внаслідок якого відбулися масові вбивства і депортації близько одного мільйона етнічних українців.
Українцям завдано непоправних матеріальних, фізичних і моральних втрат, порушено субетнічну культуру, обірвано міжпоколінні родинні зв’язки, поруйновано духовні святині, знищено цілий пласт духовної і матеріальної культури, яка була складовою загальноукраїнської. Практично призупинено тисячолітнє існування найзахіднішої гілки українства на своїй історичній Батьківщині.
Від початку проголошення незалежності Польщі у 1918 році польською державою велася геноцидна політика стосовно українського населення, спрямована на окатоличення і ополячення, духовне та фізичне знищення українців, які на той час були найбільшою національно-об’єднаною меншиною в Другій Речі Посполитій.
Польські уряди міжвоєнного періоду не дослухалися до природних домагань українців щодо політичних, економічних, культурних та релігійних прав, розв’язували проти них тотальний терор, бо вважали, що українці стояли на заваді побудови нової мононаціональної польської держави з єдиним віросповіданням.
Програмним документом “Державна політика Польщі щодо українців Холмщини і Підляшшя” передбачалось, щоб за десять — двадцять років усі вони стали поляками. Внаслідок цієї антиукраїнської програми “зміцнення польскості” було закрито всі українські школи, культурно-просвітницькі доброчинні товариства, зруйновано або переобладнано на католицькі костели понад 400 православних храмів. Тільки на Холмщині за три місяці 1938 року було зруйновано 112 храмів, а ще 106 переобладнано на католицькі костели.
У часи Другої світової війни сотні представників української інтелігенції, священиків, тисячі мирних мешканців українських сіл і містечок внаслідок нечуваного за жорстокістю та масовістю терору стали жертвами збройних нападів, кривавих розправ, здійснених Армією Крайовою та підпільними польськими націоналістичними формуваннями.
Саме так керівництво польського підпілля змушувало місцевих українців покидати свої споконвічні землі і перебиратися за Буг. Польські шовіністи вважали головним своїм ворогом не німецьких окупантів, а українських націоналістів, долучаючи до них усіх українців.
Тільки Армією Крайовою було вчинено напади на 180 українських сіл, вбито 4670 українців, пограбовано 2268 родин, спалено 304 села. Хронологія і розмах цих акцій засвідчують, що вони ретельно планувалися і були добре організовані. Банди поляків вночі оточували українські села, вщент спалювали садиби, знищували мирних мешканців. Часто це були не просто вбивства, а мученицька смерть дітей, жінок і людей похилого віку.
Символом мучеництва українського населення Холмщини є село Сагринь, в якому 10 березня 1944 року вояки Армії Крайової вчинили звірячу розправу над мирними мешканцями. За одну ніч було спалено близько 300 українських господарств, вбито і замордовано понад 1200 мешканців Сагриня і тих, хто прибув сюди із навколишніх сіл.
Голгофою для етнічних українців стали протизаконні таємні угоди, укладені 1944 року маріонетковим Польським Комітетом Національного Визволення з урядами СРСР і УРСР про польсько-радянський державний кордон і переселення українського населення з Польщі до УРСР і польських громадян з УРСР до Польщі. Внаслідок цих угод у 1944—1946 рр. комуністичною польською владою у змові зі сталінським режимом було примусово виселено 482 тисячі українців в Радянський Союз та 150 тисяч в ході спеціальної військової акції “Вісла” депортовано 1947 року на колишні німецькі землі, приєднані до Польщі. Акція “Вісла” стала завершальним етапом етнічної чистки українців, хоча їх виселення продовжувалось в 1948 і 1951 роках.
Найганебнішим символом польської комуністичної влади став концтабір “Явожно”, який перед тим був філіалом горезвісного нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау. Без звинувачень і судових рішень за колючий дріт було кинуто 3873 українці, які близько двох років зазнавали там нелюдських страждань. Близько 200 в’язнів концтабору померло від тортур, голоду та виснажливої праці.
Польська влада, грубо порушивши норми міжнародного права, своїми діями вчинила прямий акт геноциду українців за етнічними та релігійними ознаками, практично зліквідувала українське населення, яке споконвічно проживало на цих територіях, зруйнувала його духовну і матеріальну культуру, привласнила матеріальні та культурні цінності.
За межами батьківського краю опинилося понад 175 тисяч українських сімей. Це був час нелюдських випробувань, принижень та знущань, розлучення родин, втрати нажитого роками майна, бездушного ставлення до депортованих з боку радянської влади, яка ставила за мету зламати приватновласницький дух переселенців, примусити їх працювати у колгоспах безправними кріпаками, фактично не отримуючи за це платні. Обіцяної землі та відшкодувань за втрачене рухоме та нерухоме майно депортовані українці в Україні не отримали.
Депортація сотень тисяч українців упродовж тривалого часу була забороненою темою. Тільки після розпаду Радянського Союзу стали відомі реальні масштаби трагічної долі етнічних українців примусово виселених з території Польщі.
За роки незалежності України громадські організації, що об’єднують примусово виселених, обласні ради та державні адміністрації, на території яких компактно проживають депортовані українці, неодноразово зверталися до законодавчої та виконавчої влади України з вимогами розв’язати найболючіші проблеми, породжені депортацією. Однак центральними державними органами влади до цього часу ці вимоги ігноруються, а проблеми не вирішуються.
Відходить у вічність останнє покоління примусово виселених українців, які понад шість десятиліть потерпають від брутального ігнорування їхніх людських прав, незаконної експропріації майна, замовчування польською і українською владами правди про геноцид і депортацію. Тисячі закатованих українців не мають власних могил, до яких могли б принести квіти їхні діти, онуки, правнуки.
У зв’язку з тим, що центральні державні органи влади України та Республіки Польща продовжують замовчувати правду про геноцид етнічних українців на території Польщі у XX столітті, ігнорують розгляд багаточисельних звернень депортованих українців, громадських організацій, які захищають їхні права й інтереси, органів місцевого самоврядування з цих питань,
Звертаємось до Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі, беручи до уваги Резолюцію 260 (III) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 9 грудня 1948 року про геноцид, Резолюцію 1481 (2006) Парламентської Асамблеї Ради Європи про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів з проханням:
— провести міжнародне розслідування та на основі існуючих документів і свідчень дати неупереджену оцінку геноциду, здійсненому колишнім тоталітарним польським режимом проти громадян української національності на українських етнічних землях;
— сприяти європейській поінформованості про злочини, скоєні польською владою проти громадян української національності;
— сприяти розв’язанню Польщею та Україною проблем, породжених примусовим переселенням, прийнятті Україною з цього питання національного законодавства;
— підтримати неурядові українські громадські організації, які захищають права депортованих українців, беруть активну участь у дослідженнях та зборі документів, пов’язаних зі злочинами, скоєними у часи тоталітарних режимів;
— віддати шану полеглим і померлим від тортур у тюрмах і концтаборах, воякам Української Повстанської Армії, які у вирі воєнних подій героїчно і жертовно боронили українське цивільне населення від знищення і депортації та особливу шану і вдячність тим полякам, які ціною власного життя рятували своїх українських сусідів.
Закликаємо Верховну Раду України, Сейм Республіки Польща, дотримуючись міжнародних зобов’язань щодо захисту прав людини та основних свобод, дати нову оцінку власному минулому, засудити політику примусового виселення комуністичними тоталітарними режимами Польщі й УРСР сотень тисяч українців з їх предковічних земель, ушанувати пам’ять невинних жертв, висловити депортованим та їх рідним співчуття, закласти основи порозуміння задля майбутнього своїх народів.
Звертаємось до Президента України, Президента Республіки Польща:
— створити міждержавну українсько-польську комісію, до якої залучити експертів та істориків з обох сторін, які б на основі джерельно підтвердженої правди запропонували вирішення низки проблемних питань в українсько-польських стосунках, нагромаджених у XX столітті;
— вирішити питання щодо безвізового перетину депортованими українцями та їхніми родинами українсько-польського кордону з метою відвідання місць свого походження, впорядкування могил та кладовищ, участі в богослужіннях, акціях скорботи і порозуміння;
— узяти участь в урочистому відкритті спорудженого у колишньому українському селі Сагринь Меморіального комплексу, де поховано близько 700 цивільних українців, що стали жертвами польського терору.
Закликаємо Верховну Раду України провести парламентські слухання з питань примусового переселення етнічних українців з території Польщі у 1944—1951 роках та ухвалити закон, в якому офіційно визнати депортацію трагедією українського народу, ухвалити механізм відшкодування депортованим українцям моральних і матеріальних збитків, завданих внаслідок примусового переселення.
Звертаємось до Президента України дати відповідні доручення Уряду:
— підготувати і в порядку законодавчої ініціативи внести у Верховну Раду законопроект про визнання депортованими українців, примусово виселених з території Польщі;
— утворити Державну комісію з розв’язання комплексу проблем, породжених примусовим виселенням українців у 1944—1946, 1948 та 1951 роках з території Польщі до УРСР, включивши до її складу представників центральних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, науковців, громадських організацій, які захищають права та інтереси примусово виселених;
— створити електронний інформаційний реєстр депортованих українців та їх нащадків;
— визначити разом із громадськими організаціями День вшанування пам’яті жертв депортації етнічних українців;
— внести в навчальні посібники з історії розділ щодо українсько-польських стосунків, геноциду та депортації українців у XX столітті з метою збереження історичної пам’яті і формування у молодого покоління негативного ставлення до тоталітаризму, насильства та порушення прав людини;
— організувати пересувну виставку, видати збірку документів і матеріалів, зокрема свідчень примусово виселених українців, створити документальний фільм про ці події;
— скласти офіційні списки місць увічнення пам’яті і поховання українців, які загинули або були закатовані на території Польщі та щороку виділяти з державного бюджету кошти на їх відбудову, впорядкування і підтримання в належному стані.
Ми впевнені, що повне порозуміння між польським і українським народами настане лише тоді, коли переможе правда. Коли буде названа кожна кривда, пошанована кожна жертва цього середньовічного за характером безглуздя XX століття. Тоді почне гоїтися спільна рана, і настане полегшення в душах нинішніх і прийдешніх поколінь.

Олександр Боровик, голова Всеукраїнської громадської організації “Конґрес українців Холмщини і Підляшшя”, м. Рівне,
Микола Літковець, перший заступник голови Волинського товариства “Холмщина”, м. Луцьк,
Степан Романюк, голова Київського товариства “Холмщина”, м. Київ,
Іван Банащук, голова Львівського товариство “Холмщина”, м. Львів,
Олександр Степанюк, заступник голови Рівненського товариства “Забужжя”, м. Рівне

Звернення ухвалено 22 серпня 2010 року на зібранні депортованих українців, яке відбулося на межі трьох українських етнічних земель — Волині, Галичини та Холмщини, біля прикордонного з Польщею холмського села Пісочне Сокальського району Львівської області, з нагоди відкриття та освячення пам’ятника “Жертвам терору і депортації українців Холмщини в 1938—1947 рр.”.
Від імені учасників зібрання звернення підписали керівники громадських організацій, що захищають права та інтереси депортованих українців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment