ПАВЛО МОВЧАН: «ЦЕЙ ЗАКОНОПРОЕКТ Є ЦИНІЧНО БРЕХЛИВИМ І СОВЄЦЬКИМ»

Правляча коаліція запропонувала Верховній Раді визначити порядок використання мов в Україні. Законопроект, автори якого — представники від трьох коаліційних фракцій: реґіонал Олександр Єфремов, комуніст Петро Симоненко і литвиновець Сергій Гриневецький —  уже зареєстрований у парламенті і, скоріш за все, буде ухвалений на цій сесії. Зрозуміло, що коли це відбудеться, російська мова запанує в Україні. Її офіційно використовуватимуть у дошкільній, професійно-технічній, вищій освіті, в судах, у соціальній і економічній діяльності, в сфері науки, в інформаційному просторі, на пошті та в рекламі.
Таким чином, не надаючи статусу державної, коаліція хоче надати російській мові право “не першої, але й не другої”.
Ситуацію, що склалася, коментує голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан.

— Павле Михайловичу, як відомо, мовний розділ Конституції України можна змінити лише на референдумі, тож коаліція хитро вирішила обійти це питання.
Разом із радісними відгуками в ЗМІ від русофілів і українофобів,  сьогодні звучать і нарікання на національних демократів, мовляв: проґавили свій час і не ухвалили Закон про мову! Прокоментуйте, будь ласка.
— Передовсім хотів би зазначити, що реєстрація цього законопроекту відбулася із порушенням регламенту — основного закону, що регулює роботу ВРУ. Відповідно до цього закону, альтернативні законопроекти реєструються протягом 14 календарних днів. У ВРУ зареєстрований мій законопроект 2008 року і перереєстрований на заміну раніше поданого з певними змістовими поправками восени минулого року. І відділ реєстрації мав би вказати авторам на норму регламенту. Цього не відбулося, оскільки третім підписантом фактично є Голова ВРУ, який залишає себе незаплямованим, ховаючись за спину однофракційника С. Гриневецького. Тобто справжніми авторами є керівники трьох фракцій, отже, це політичне рішення приймалося на найвищому рівні. І воно в жоден спосіб не співвідноситься з новою політичною кампанією виборів у жовтні 2010 року. Цей антиконституційний акт є не лише перевіркою на стійкість національних сил і самої нації, а й спробою антиконституційного зламу існуючої держави — України. 16 років тому Конституційний Суд України на подання групи депутатів, зокрема й мене, дав остаточне рішення “Про застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі навчальних закладах України” (справа про застосування української мови).
14 грудня 1999 року Конституційний Суд вирішив наступне:
“Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким “державною мовою в Україні є українська мова”, треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України)”.
Пункт 3 Рішення Конституційного Суду стверджує, що його рішення “є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим”. Отже, цей законопроект промосковської, а вірніше, московської адміністрації в Україні є звичайним, тривіальним порушенням Конституції України. Зокрема статті 10.
Але хочу вас запитати, — хіба це перше порушення Конституції і законів існуючою коаліцією і новою владою в Україні?
Наприклад, прокуратура давним-давно була зобов’язана притягнути до відповідальності міністра освіти Табачника за його протизаконні дії щодо Закону про Голодомор. А так звана коаліція, яка існує всупереч і Конституції, і чинним законам, з так званими процедурами “демократичного” самопродажу депутатів-“тушок”?
На одному з парламентських слухань майже 10 років тому, усвідомлюючи вирішальне значення прийняття Закону про мови в Україні, я наголошував на тому, що це є фундаментальний закон, який гарантував би нам незворотність процесів державотворення в Україні.
Дозволю собі процитувати кілька рядків з мого виступу на тих парламентських слуханнях: “Головною рушійною силою здобуття українцями своєї держави була потреба в самозбереженні, де мові відводиться найвирішальніше значення. Адже, як відомо, без мови немає нації. І держава є тим механізмом самозахисту, який покликаний боронити, підтримувати всіх, хто прилучений до єдиного національного організму. Одним із головних чинників утворення власної держави була потреба у національному відродженні, у повноті функціонування рідної мови, у сприянні процесу самоідентифікації тих українців, які були з різних причин зденаціоналізовані як на території сучасної України, так і за її межами”.
— Павле Михайловичу, можливо Ви прокоментуєте цей витвір реґіональної антиукраїнської уяви?
— Передовсім, це виплід фантазії людей, сформованих совковою ідеологією. Я не дивуюся послідовній позиції антиукраїнця, так званого комуніста Петра Симоненка. Він очолив п’яту колону в Україні свого часу. Цю ініціативу в нього було перехоплено ідеологами ПР. І до неї прилучається велика група колишніх і теперішніх співробітників російських спецслужб в Україні. Я не буду називати їх імена. Фактично вони засвітилися майже повним складом своєю присутністю в нинішній коаліції. І особливо чітко проступили їхні обличчя в мовному питанні. Їхні дії зрозумілі. Одні діють зі службових обов’язків, інші — з потреби завдання руйнацій українській державі, і, зрозуміла річ, агенти, завербовані свого часу російськими спецслужбами з принуки. Проте мене дивує позиція націонал-демократів у парламенті, які ще не усвідомлюють реальних загроз для нації і держави в теперішній політичній фазі. Я усвідомлюю, що в Україні працює кілька центрів впливу російської агентури в різних сферах національного буття. Тому, властиво, і замінені були кадри в мілітарній, інформаційній, банківській сферах і я прогнозую, що найближчим часом буде проведено диверсію проти національної валюти, гривня буде здевальвована. Як свого часу здевальвована була білоруська валюта. На нас чекає ще багато випробувань. Але мовне випробування, підкреслюю, є найвирішальнішим. Тому немає чого апелювати до гаранта Конституції, до совісті окремих політиків чи політичних груп, а треба думати, в який спосіб відстояти свої права на мову — а отже, на інформацію, культуру, освіту, самобутність — зрештою, на самих себе.
Фарисейські обґрунтування демократичних засад у мовній політиці — тобто впровадження російської мови в усі сфери національного життя — є цинічно совєтськими і брехливими. Стаття 3 цього законопроекту про право мовного самовизначення, де кожен має “право вибирати мову спілкування”, або визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання, є абсурдною і не відповідає жодним світовим нормам. І кожен російськомовний українець, який потрапляє в ту чи іншу європейську державу, змушений вдаватися до тієї чи іншої державної мови цієї спільноти, або ж, принаймні, шукати порозуміння англійською, як міжнародною мовою-посередницею. Абсурдність цієї статті також у тому, що свобода обирати і мову, і тему спілкування оберігається найвищим законом України — її Конституцією, що не потребує жодних “уточнень” і “покращень” нижчими законодавчими актами.
Цей закон є відвертою спробою з існуючої вже в дійсності двомовності, перейти на одномовність — російську. Це те, чого прагнули всі існуючі донині царські та совєтські режими; це те, чого їм не вдалося досягти. Я переконаний, що цього тим паче не вдасться досягти ні московській агентурі, ні українським холуям. Уся їхня аргументація є чистою фразеологією, протиправною і безпідставною, є догоджанням Москві із розрахунку одержати дешевий сир. У мишоловці.
— Павле Михайловичу, як відомо, інформаційне поле України, а тепер уже й освіта, й економіка цілком перебувають у сфері інтересів і впливів Росії. Ми можемо зараз говорити, що влада реґіоналів усе більше загрожує самому існуванню Української держави та української нації, а українська мова, перебуваючи в статусі державної, не виконує цієї функції в усіх сферах. Ця ситуація хвилює українське суспільство. Наприклад, голова Рівненського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка пропонувала ініціювати в день початку роботи нової сесії ВРУ акцію протесту проти антиукраїнської політики Президента України Віктора Януковича: “Можна скільки завгодно нарікати на народ, який обрав владу, але чи не так звана українська патріотична еліта з її вічними сварками, пристосуванством і брехливістю призвела до цього стану справ? На акцію протесту мають вийти ті, хто не боїться, хто має гідність і честь, хто готовий протистояти совковому маразму чинної влади”, — підкреслила Світлана Ніколіна. Прокоментуйте, будь ласка.
— Таку проблему, як мовна, не розв’язують одномоментною дією протесту. Зрозуміла річ, що Майдани неминучі. Зрозуміло, що цю владу треба міняти якнайскоріше. Зрозуміло також, що ми не маємо, виходячи на акцію протесту, ідентифікувати себе з іменами тих чи інших політичних лідерів — адже на Майдан виходили не за Ющенка, а з вимогами національними, українськими, з вимогами національного відродження, з вимогами поваги до власної гідності; з баченням української України, а не сателітної і меншовартісної, на яку вона перетворювалась за часів Л. Кучми, коли українець в Європі сприймався другорядним, “бидлом”. Не в останню чергу цей образ був спричинений нездатністю і небажанням звичайного українця відстояти свої права на особистому і на державному рівні, а саме цим і є насправді аполітичність і апатичність. У час Майдану це сприйняття змінилося, але, на превеликий жаль, українці вкотре були зраджені. Проте це не означає, що зараз нація впала в “акматичну фазу” бездіяльності і депресії. Це неправда. Відповідно до теорії Гумільова, струна починає коливатися, коли її заторкують: українця взяли за живе! Отже, зрезонуємо — у відповідний спосіб, відповідний день і місяць.
Принагідно хочу ще раз вдатися до самоцитації. Рівно десять років тому на згаданих мною парламентських слуханнях я сказав наступне:
“Шановні, мене як і Вас, мало цікавлять мотиви поведінки Президента, його вподобання, його симпатії чи антипатії, його власна мовна аура. Для мене, як і для всіх нас, він, передовсім, Президент України і є гарантом Конституції, в якій записано, що українська мова є державною. І “держава забезпечує всебічний розвиток та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України”.
Мовний фактор в “майданних” акціях, зрозуміла річ, був недругорядним. І ось чому: нагадаю, шановні, як Росія реагувала на подібні спроби русифікувати українців за часів адміністрації Кучми; депутат Російської Думи В’ячеслав Ігрунов на шпальтах “Литературной газеты” писав таке: “Русский язык в Украине возвращает свои позиции практически во всех сферах жизни, а люди, продвигающие насильственную украинизацию, становятся всеобщим раздражителем. Кучма должен был сделать выводы и он их сделал. Вновь начался поворот к сотрудничеству с Россией и к восстановлению статуса русского языка в Украине”.
Переконаний, що нав’язування так званої “двомовності”, що може обернутися тотальною русифікацією, збудить ще непробуджених. І хвиля не протестна, а гнівна, змиє “грязь Москви”. Лише глухий може не почути, яка сьогодні панує мова в Україні. Лише сліпий може не бачити того, що робиться з нами в усіх сферах — від газової, тарифної, аграрної, гуманітарної до військової, безпекової: Україна демонтується. Демонтаж цей і є: девальвація гривні, усунення української мови з інформаційного простору, тобто здача інтересів України в усіх напрямах, що може завершитись міждержавним союзом з відповідними наслідками. Що це за наслідки? Назву один: згадаймо участь українських хлопців в Афганській кампанії.
Гадаю, що саме інстинкт самозбереження українця спрацює. Адже відповідна ідеологія, яка б вмотивовувала доцільність такого союзу, відсутня. І гасла “дружба з Росією” чи “жить стало лучше, жить стало веселее” є анахронічними. Бо за всім цим проглядають вузькокорпоративні інтереси донецьких.
— До речі, прокоментуйте, будь ласка, статтю 7 законопроекту коаліції.
— Передовсім хочу процитувати її. “Українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства”. Знайома совєтська риторика і глумління над українською історією! Тому авторів і патріотів цього проекту, зокрема академіка Литвина, відсилаю до переліку заборон, вилучень, обмежень і поскрибувань української мови протягом 300 років. Якщо мільйонні втрати українців, якщо сьогоднішній стан українського суспільства, розколеного за мовними ознаками, є надбанням, а російська мова є “консолідуючим чинником”, тоді треба визнати смерть чи тортури загальносвітовим консолідуючим чинником.
— Павле Михайловичу, але автори цього законопроекту посилаються на Хартію міноритарних мов та дотримання прав людини.
— Я не знаю жодної європейської держави, яка б мотивувала свій закон про свою державну мову даною Хартією чи іншими міжнародними актами. Адже Хартія покликана захищати мови загрожені й відповідні мовні меншини і групи. 10 стаття Конституції України гарантує вільний розвиток мов національних меншин і кореспондується як з Хартією, так і з Декларацією прав людини.
Але хочу наголосити на дуже важливому пункті Хартії: мови національних меншин розвиваються зовсім не за рахунок витіснення мови титульної нації. Хочу нагадати нашим читачам, у який спосіб приймався закон про Хартію: він був нав’язаний усе тим же Литвином без належного аналізу, без обговорення, без прочитання, без доповідей, із розширенням списку загрожених мов до меж депутатських “знань” — саме тому в переліку з’явилися неіснуючі мови — “єврейська” та “грецька” (ідиш, іврит, мова Еллади).
І взагалі, текст Хартії, як з’ясувалося згодом, був сфабрикований на ту пору “ідеологами” від Кучми-Литвина, він не є автентичним. І присутність у цьому процесі Голови ВРУ сьогодні  симптоматична: мовний Майдан неминучий.
Насамкінець хочу сказати: українці пережили великі потрясіння, великі драми і національні трагедії, великих злочинців і катів не заради того, щоб спасувати перед пігмеями історії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

3 thoughts on “ПАВЛО МОВЧАН: «ЦЕЙ ЗАКОНОПРОЕКТ Є ЦИНІЧНО БРЕХЛИВИМ І СОВЄЦЬКИМ»

  1. Тетяна Грицан

    Вельмишановний Павле Михайловичу!
    Щиро здоровлю Вас з Новим роком та Різдвом Хистовим! Хай все УКРАЇНСЬКЕ стане надбанням і основною цінністю України! СЛАВА НАРОДУ УКРАЇНИ!!!

  2. п.Мовчан, про діяльність “Просвіти” практично нічого не чути. Та й чи потрібно Вам очолювати її так довго? Ви ж не Лукашенко…

  3. Леся

    Висловлюю щиру подяку Павловіы Мовчану за такі агрументовані відповіді. Вони стануть у нагоді кожному з тих, хто небайдужий до української державності і кому бракує знань у цій сфері. На сайті «Одноклассники» ми з друзями воююємо з кацапо-москальськими шовіністами, як уміємо. От нам би ВАс у команду, шановний Пане Павле))

Leave a Comment