УКРАЇНА-2010: ПОВЕРНЕННЯ В РЕТРОСИСТЕМУ?

Олег К. РОМАНЧУК,
кандидат філологічних наук,
шеф-редактор журналу “Універсум”

Наприкінці 80-х років минулого століття в СРСР на зміну комуністичній ідеї мала прийти ідея державності. Але якої? Що робити з державною (“загальнонародною”) власністю, створеною народом завдяки важкій, низькооплачуваній праці, часом каторжній? Її (“загальнонародну”) треба було перетворити на приватну. Роздати чи продати? Продати і повернути народові у вигляді грошового еквівалента? Але хто в СРСР мав гроші? Частиною грошей володів народ у вигляді заощаджень. Мала гроші партія, були гроші в тіньовій економіці й кримінальних структурах. Зауважимо, що всіх цих грошей забракло б, щоб викупити навіть незначну частину державної власності. Знову потрібна була революція. Номенклатурна “пєрєстройка”.
Перед номенклатурою, до якої приєднався директорський корпус, виникла проблема: як прибрати до рук всю власність, але при цьому зберегти видимість леґітимності? З’явилися ваучери. Зовні все справедливо й законно — через ваучери володітимуть підприємствами трудові колективи, частину власності одержать бюджетники, тобто вчителі, лікарі, науковці. Будуть збудовані народні підприємства на кшталт “Фольксвагена”, цілком життєздатні й процвітаючі…
Але це не входило у плани номенклатури і директорського корпусу. Повсюдно стали виникати “інвестиційні” організації, які “одержували” у населення ваучери в обмін на обіцянки замінити їх згодом на акції підприємств. Потім ці організації зникали безвісти, разом із ваучерами. А те, що це шахрайство з ваучерами не було покаране державою, засвідчує, що злочин був заздалегідь спланований.
Наступний етап псевдореформ — знищення вітчизняного виробництва податками і навалою іноземних товарів споживання, котрі під виглядом входження в ринкову економіку ринули в державу. Були штучно створені умови банкрутства вітчизняних підприємств. Почалося масове звільнення робітників. Почалася запекла боротьба за власність із замовними убивствами, кримінальними розбірками і підкилимною політичною грою кланових політичних угруповань…
Захід, здавалося, з полегшенням міг зітхнути: “холодна війна” у протистоянні з СССР виграна. Але. Не минуло й двох десятиліть, як, узявши на озброєння нафту й газ, ефективно застосовуючи методи й прийоми візантійської дипломатії, Росія почала нову гру на геополітичному полі планети…
В аналітичній доповіді Бориса Нємцова і Володимира Мілова “Путін. Підсумки 10 років” автори аналізують правління Владіміра Путіна. Їхній висновок вельми песимістичний:
“Корупція досягла катастрофічних розмірів. Росія за рівнем хабарництва перебуває серед найбільш відсталих африканських країн і займає 146 місце в рейтингу Transparency International.
Росія втрачає близько півмільйона громадян на рік через вкрай низьку тривалість життя, надсмертність від алкоголізму та низький рівень охорони здоров’я. За десять років сировинна залежність країни тільки посилилася. Якщо експорт сировини в 2000 році становив 44 % у загальному експорті країни, то в 2010 році — вже 65 %.
Деградує дорожня мережа. Через високу корумпованість у дорожньому будівництві щорічне введення доріг за десять років скоротилося вдвічі.
За десять років кількість терактів зросла більш ніж у 6 разів. Орієнтація на корумповані клани Кавказу призвела до фактичної втрати контролю над Північнокавказькими республіками, при цьому федеральна влада продовжує їх дотувати на рівні $ 5–6 млрд на рік.
За роки правління Путіна соціальне розшарування в країні зросло на 15 %. У кризовий 2009 рік кількість доларових мільярдерів подвоїлася, при цьому 18,5 млн людей живуть за межею бідності, безробіття досягло рівня 9 %, а зарплати бюджетників заморожені. Незважаючи на зростання фінансування спецслужб у понад 10 разів (з $ 2,8 млрд у 2000 році до $ 31,3 млрд у 2009 році), рівень злочинності не знизився.
Кількість співробітників спецслужб становить 2,140 млн осіб, що вдвічі вище кількості особового складу армії. Витрати бюджету на спецслужби перевищують витрати на охорону здоров’я та освіту, разом взяті в 3 рази. Сумарна чисельність співробітників спецслужб перевалила за 2 млн, удвічі перевищивши чисельність особового складу армії. Такого не було навіть за радянських часів.
Тепер ми знаємо відповідь на запитання: “Who is Mr. Putin?”. Путін — це корупція, цензура, сировинна залежність Росії, соціальна нерівність, депопуляція. Депутінізація Росії — єдиний шанс вивести країну з глухого кута”.
Будемо сподіватися, що й українські громадяни незабаром отримають вичерпну відповідь “Who is Mr. Janukovych?” і зрозуміють, що слід зробити, аби вивести Україну з глухого кута.
Ретросистемні стани суспільства (сучасна Росія — яскравий приклад ретросистеми ХХI століття) — небезпечна і заразна соціальна хвороба. Особливо небезпечною вона є для сусідів, зокрема для України — суспільства посттоталітарного, постгеноцидного. Започаткований у жовтні 1917 року злочин проти української нації триває, але вже в новітній формі, на тлі інформаційного шуму, помилково названого в Україні демократією.
Породжена більшовицьким заколотом, деформувавши соціальну культуру, мораль, екологію тощо, Система успішно функціонує останні дев’ятнадцять років.
Система в українському варіанті — це значно більше, ніж просто структура влади, ніж просто політичний режим, який панував у СРСР і який з кінця 80-х років минулого століття поступово був змушений модифіковуватися, пристосовуючись до реалій ХХI століття. Можемо говорити про те, що в Україні Система трансформувалась у своєрідне кланове товариство з обмеженою відповідальністю (корпорацію) з красивою вивіскою “Україна”. “Патріотизм нинішньої влади — це патріотизм крамарів, які погано вміють читати, але добре навчені рахувати. Їхні уявлення про реальну патріотичну ідею, мабуть, міг би передати  малометражний і високобюджетний телеролик, де гурт “муркочучих” натхненно виконає гімн на фені” (Сергій Рахманін).
А все через те, що, кажучи словами відомого російського історика Юрія Афанасьєва, “ми не змогли до кінця розплатитися зі сталінізмом і за сталінізм… А не розплатилися, бо коли виявилося, що жертв десятки мільйонів, то треба було погодитися з тим, що мільйони виступали в ролі катів або принаймні служили сталінській Системі та підтримували її. Цієї правди російське суспільство злякалося”.
Українське суспільство злякалося також. Аналізуючи перемогу Владіміра Путіна на майже безальтернативних виборах 2004 року, незалежні російські політологи Світлана Бабаєва і Георгій Бовт зробили висновок, який безпосередньо стосується України: “Всі, хто більш-менш розбирається в російській політиці, в один голос скажуть — ця система ефективно реформи проводити не буде. Назвуть тому різні причини: неефективну і злодійкувату бюрократію, недосконалість судів, непрофесіоналізм кадрів, “рабські” вікові традиції і т.д. і т.п. Наприкінці переліку прийдуть в той же тупик, куди впирались практично всі російські, совєтські і, як тепер уже зрозуміло, і постсовєтські реформи згори: система не може реформовувати себе сама, бо рано чи пізно логіка реформ вступає у протиріччя з інтересами як системи загалом, так і окремих її представників та інституцій”.
Учені знають: якщо в систему (фізичну, хімічну, соціальну, політичну тощо) ввести новий елемент, то можливі два кінцеві варіанти: змінюється вся система; система адаптує цей елемент. У політичному житті України з моменту проголошення незалежності сталося друге: номенклатурна комуністична Система, колишня колоніальна адміністрація фактично адаптувала до своїх потреб демократичні елементи, нав’язавши їм свої правила гри.
“Україною править не президент. Нею править колосальна, розгалужена і неймовірно живуча бюрократична Система, яка, наче м’ясорубка, переробляє добрі ідеї на порожні “плани дій” та “дорожні карти”, молодих ідеалістів — на зашкарублих бюрократів, системні реформи — на реформи, вигідні Системі. Їй байдуже, під якими прапорами ходити — помаранчевими чи синьо-білими, якою мовою розмовляти, які гасла озвучувати” (О. Щерба).
Не було враховане золоте організаційне правило відомого праксеолога Тадеуша Котарбінського: кожна добра справа, що затівається в межах порочної Системи, рано чи пізно нейтралізується цією Системою.
В Україні була проголошена демократія, запроваджено зовнішні її атрибути. Але цього виявилось замало. Суспільство не спромоглося у стислі строки позбутися тоталітарної свідомості. Система продовжує успішно перетворювати людей на патерналістів. Самої незалежності виявилося недостатньо, щоб радикально поліпшити життя пересічного українця. В Україні продовжує функціонувати видозмінена Система совєтського штибу, яка спромоглася знайти внутрішні резерви, щоб перейти в наступ на демократію.
“У той час як ми, українці, сваримося між собою, звинувачуємо в усіх гріхах “несвідомих східняків”, “продажних галичан”, “руку Москви”, “вашинґтонський обком” тощо, Система “без шуму і пилу” робить свою справу. Жодні ідеологічні гасла, жодні європейські, євроатлантичні чи інші інтеграції не змінять стану справ у країні, поки не буде модернізований державний апарат. Фундаментальна помилка українських лідерів полягала в тому, що вони намагалися розв’язувати проблеми України з допомогою цього апарату, тоді як саме він і був головною проблемою” (Олександр Щерба).
Стверджувати, що всі нещастя, які впали на український народ, є закономірним наслідком перехідного періоду від тоталітарної економічної системи до ринкової (насправді до “дикого капіталізму”) — значить не бачити або зумисне не помічати усієї заздалегідь обдуманої і запланованої акції захоплення загальнонародної власності. Не можна цю грандіозну комуністичну аферу списувати на помилки економістів. Усе глибоко і розумно продумано. Мова може йти тільки про злочин, про злодійство, рівного якому за всю історію людство ще не бачило.
Збитки, яких завдало і продовжує завдавати ретросистемне управління, не обмежуються руйнуванням господарства країни і зубожінням населення. Вірогідність перетворення України на ретросистему після президентських виборів 2010 року зростає з кожним днем.
“Україна пропала як швед без Полтави, як пропадали завжди раби, які навіть не вміють повстати з яким-небудь Віктором Андрійовичем Спартаком (Ющенком) — як завжди емоційно, але справедливо, констатує Валерія Новодворська. — Україна пропала ганебно, без бою, без Майдану. Пропала в першому турі, у другому — пропала теж; пропала на виборах прем’єр-міністра в Раді (обрали просовєтського); пропала на голосуванні з укорінення Чорноморського флоту в Криму; пропала на питанні про відмову від приєднання до НАТО… Україна втрачає більше за всіх. Вона втрачає честь, національну ідентичність, гідність, державу, європейське майбутнє”.
Висновок один: якщо українцям забракне сили волі взятися за піднесення рівня соціальної культури (національної зокрема), забракне бажання здобувати високу освіту (здобувати рідною мовою), забракне вміння системно і раціонально мислити і, найголовніше, — забракне бажання виховувати в собі почуття власної гідності й незборимого прагнення самоідентифіковуватись в політично свідомого українця, то Україна неминуче перетвориться на Малоросію й знову повернеться в колоніальне лоно новітньої російської імперії.
Вітчизняна політико-економічна система (європейська на словах, а по-суті совєтська) вже не може протистояти масштабним цивілізаційним викликам, — економічні й соціальні проблеми (їх щодень побільшується) невзабарі стануть нездоланними.
Елементарна логіка підказує: українське суспільство за всяку ціну має зупинити підступні заміри новітніх політичних авантюристів стати на ретрошлях у “прекрасне майбутнє”. Країну треба негайно й докорінно переробити. Тобто йдеться про перепрограмування ретросистеми, до якої, на жаль, тяжіє нинішня антиукраїнська влада, в модерну, мобільну, інформаційну, виразно національну (не космополітичну) державу. А для цього мусимо змінитися. Маємо зрозуміти, що все залежить від нас самих. Сильна особистість — сильна держава. Політичну дурість і безпорадність не маємо права демонструвати світові. Владу треба передавати розумній молоді. Країні вкрай необхідні добре вишколені, патріотично налаштовані сучасні виконавці, не вражені ретросистемною бацилою. Для цього треба негайно знайти в собі сили і мужність, щоб зійти з небезпечного ретрошляху в нікуди.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

0 Thoughts to “УКРАЇНА-2010: ПОВЕРНЕННЯ В РЕТРОСИСТЕМУ?”

  1. Леонід

    Нарешті чуємо правду!.ЧИ почують і прислухаються ті,хто вражені ретробацилою,лідери,чи допоможуть молодим стати провіднками української справи,чи допоможе тижневик,Любов Василівна, запросивши дописувачів сказати своє слово,що далі. Чекаємо на продовження правди і на реакцію лідерів на останню.А то грати в мовчанку,замовчування слова правди ми вміємо,залишаючи нас напризволяще на ретрошляху,демонструючи дурість і безпорадність світові.Схаменіться!

Leave a Comment