ВІРА ЧАЙКОВСЬКА: «ЛЮДИНА СТАРІЄ, КОЛИ ПЕРЕСТАЄ ЛЮБИТИ»

“Життя — подорож від станції “Народження” до станції “Смерть” з багатьма зупинками і подіями в дорозі” — цей вислів врізався у пам’ять. Потяг нестримно іде вперед, не помічаєш, як миготять роки — настає старість. Якою вона є в Україні — дамокловим мечем чи заслуженими лаврами?
Про причини старіння населення, його соціальні та психологічні особливості, розбіжності протікання старості у чоловіків та жінок, основи правильного харчування людей похилого віку тощо читачам “Слова Просвіти” розповідає геронтолог Віра ЧАЙКОВСЬКА.

Віра Володимирівна Чайковська — завідувач лабораторії соціальної геронтології Інституту геронтології АМН України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності “геріатрія”, заступник директора Державного навчально-методичного геріатричного центру НМАПО ім. П. Л. Шупика, член правління та президії Наукового товариства геронтологів і геріатрів України, член Наукової ради Міністерства праці і соціальної політики України, доктор медичних наук, професор.

“ЩАСЛИВА, ЩО ДІТИ
ПИШАЮТЬСЯ МНОЮ”
— Віро Володимирівно, розкажіть про себе.
— Народилася в Києві, навчалася в Національному медичному університеті імені О. Богомольця. Не думала, що буду займатися медициною. Мріяла стати артисткою (у Віри Чайковської дивовижно красиві очі і глибокий внутрішній артистизм, подумала я, щойно зайшовши до кабінету. — Авт). У молодості навіть займалася балетом. Думала про родину. Народила трьох дітей. Захистила кандидатську дисертацію, потім докторську, стала професором, а згодом вирішила, що потрібно поєднувати роботу і виховання. Діти виросли. В Інституті геронтології працюю уже 30 років, займаюсь й іншими справами.
Дуже важливо навчити дітей поважати і любити батьків — не лише за те, що вони їх виховали, а за те, що досягли успіху в житті, реалізували себе. Це важливий виховний момент — навчити дітей пишатися успіхами батьків. Я щаслива тим, що мої діти пишаються мною. Це для мене найважливіше.

“ЯК ПОМИРАТИ НІХТО НЕ ВЧИТЬ”
— Розкажіть детальніше про Вашу викладацьку діяльність.
— Викладаю в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика. Навчаю медсестер, лікарів, соціальних працівників допомагати людям похилого віку. Розповідаю про тактику спілкування з ними, адже багато чого залежить від того, якою інтонацією лікар скаже слово, як погляне, як заспокоїть пацієнта. У наших медичних закладах цьому не навчають.
Ще студіюємо танатологію, що вивчає стан організму в кінцевій стадії патологічного процесу, динаміку і механізми вмирання, безпосередні причини, клінічні, біохімічні і морфологічні прояви поступового припинення життєдіяльності організму. Коротко — це наука про смерть.
У медінститутах студенти вивчають процес народження, лікування пацієнтів, а останній етап життя залишається без уваги. Як спілкуватися з людиною, що помирає, як її лікувати, як себе з нею поводити, як психологічно підготувати її до етапу відходу з життя — про усе це я розповідаю студентам.
Займаюсь профілактикою професійного виснаження лікарів і соціальних працівників, навчаю їх берегти себе, адже в умовах постійної праці з людьми пенсійного віку в них виникають депресії. Працювати з пацієнтами, які помирають або мають психофізичні порушення, — складно, тому важливо запобігати моральному виснаженню лікарів та соціальних працівників.

“ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ
ЗБІЛЬШЕННЯ ТРИВАЛОСТІ
ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ”
— Віро Володимирівно, старіння населення — це реальність?
— Планета старіє. Падає народжуваність, працездатне населення “зношується”. Люди літнього (60—74 роки) і старечого віку (75 і більше) є найбільш зростаючою частиною населення світу. За даними ООН, у 1950 році у світі проживало 214 млн осіб старших за 60 років, у 1975 році їхня кількість зросла до 350 млн, а в 2000 — до 590 млн. За даними прогнозів ООН, у 2025 році їхня чисельність перевищить 1 млрд 121 млн осіб, а до 2050 року — 2 млрд.
Вражаючою є зміна середньої тривалості життя: передбачається, що в Україні вона у найближчі десятиліття збільшиться приблизно на 10 років — з 68 у 2001 до 77, 6 у 2050.
Як наслідок старіння населення, з’являється когорта соціально незатребуваних людей літнього віку — ізольованих, бідних і непрацездатних. Тому виникає потреба в різних видах медичної і соціально-побутової допомоги, цими людьми мають опікуватися державні соціальні структури, волонтерські організації.
— Чим спричинена активізація діяльності щодо соціальної реабілітації людей похилого віку?
— 2002 року на Другій всесвітній асамблеї ООН з проблем старіння були прийняті Мадридський міжнародний план дій і Політична декларація — серія зобов’язань держав — членів ООН зробити старіння пріоритетним напрямом державних програм у XXI столітті. Інститут геронтології працює у рамках виконання цього плану.
Ми плідно співпрацюємо з Міністерством праці і соціальної політики України, яке керує виконанням цього плану. Нас підтримає Фонд Народонаселення ООН, разом з ним проводимо навчальні семінари для людей похилого віку, видаємо навчальні посібники. Приємно, що такі неприбуткові акції підтримуються.

“НАЙГОЛОВНІШЕ —
СОЦІАЛЬНА ТА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ЛЮДЯМ ПОХИЛОГО ВІКУ”
— Чим займається лабораторія соціальної геронтології?
— Наша лабораторія була заснована директором Інституту геронтології Владиславом Безруковим. Найголовніше завдання лабораторії — організовувати допомогу людям похилого віку — медичну та соціальну.
Робота спрямована на розробку стандартів надання геріатричних послуг населенню. У тісній співпраці з кафедрою терапії і геріатрії НМАПО ім. П. Л. Шупика за ініціативи Верховної Ради України 2005 року було створено Державний навчально-методичний геріатричний центр (ДНМГЦ), який проводить активну роботу зі стандартизації та координації до- та післядипломної геріатричної підготовки медичних і соціальних працівників, а також волонтерів.
ДНМГЦ надає організаційно-методичну та лікувально-консультативну допомогу геріатричним закладам. Разом з державними і громадськими організаціями ДНМГЦ розробляє і впроваджує програми підготовки з геріатрії викладачів, медичних і соціальних працівників, волонтерів, а також програми фізичної і психологічної реабілітації для людей старших вікових груп (програми передпенсійної підготовки, університети третього віку, школи здоров’я тощо) і для працівників системи медико-соціальної геріатричної допомоги.
Займаємось проведенням факультативних курсів навчання з актуальних питань геронтології і геріатрії для студентів навчальних закладів. Крім того, ДНМГЦ бере участь у роботі міжнародних освітянських організацій медико-соціального спрямування, координації видання профільної методичної літератури.
Проводимо методичну роботу з удосконалення та підвищення якості геріатричної підготовки лікарів. Лабораторія співпрацює з низкою міжнародних і благодійних організацій з розробки та впровадження заходів поліпшення геріатричної допомоги різних рівнів. Розроблена програма підготовки населення літнього віку і волонтерів здоровому способу життя.
В результаті роботи відділу до штатного розкладу будинків-інтернатів та інших геріатричних стаціонарних установ соціального профілю вперше введено посаду “лікар-геріатр”.
Лабораторія співпрацює з громадськими організаціями пенсіонерів, надає їм організаційні та консультативні послуги, а також з Київським шпиталем для інвалідів війни.
— У нас розвинена волонтерська допомога людям похилого віку?
— У нас цікавий волонтерський рух, що існує з 80-х років минулого століття. Наймасовіша громадська організація пенсіонерів — Організація ветеранів України. У обласних, районних і міських ветеранських організаціях діє волонтерський рух “Пенсіонер”.
Основна мета волонтерського руху — надання людям похилого віку морально-психологічної підтримки, розширення кола соціально-активних пенсіонерів, залучення їх до організації, до допомоги одне одному, що відволікає від самотності, вселяє віру в себе та власні сили.
Волонтерським організаціям важливо витягти пенсіонера зі свого будинку, адже він днями й ночами сидить вдома, переглядає серіали. Спробуйте довго дивитися телевізор — молодий захворіє, а людина літнього віку тим паче.

“ЩО СТАРЕ, ЩО МАЛЕ”
— Зараз в Україні виникають університети третього віку. Яке їхнє головне завдання?
— Вони дуже необхідні! По-перше, люди отримують знання, які допомагають безболісно інтегруватися у суспільство, навчитися новому, вивчати світ, що постійно змінюється. По-друге — люди творчо розвиваються, розкривають внутрішні резерви. Ці університети змушують задуматися над важливим питанням: “Що я ще хочу у цьому житті пізнати?”.
Людина літнього віку навчається користуватися комп’ютером, щоб спілкуватися через Інтернет з дітьми, які роз’їхалися по закордонах. Для того ж і англійську вчить.
Вивчають правознавство, бо найчастіше пенсіонери не мають уявлення про свої права, не знають організацій, де можна отримати правовий і соціальний захист. Хочу наголосити, що юридична неграмотність легко робить їх здобиччю для авантюристів. Людей похилого віку часто обдурюють, вони стають жертвами махінацій з житлом, об’єктами агресії з боку родичів, знайомих. Ви ж самі, мабуть, часто чуєте про такі випадки. Також в університетах гарний, корисний для пенсіонерів, курс здорового способу життя.
В університетах панує дружня атмосфера, учасники колективу спілкуються між собою, допомагають один одному, діляться рецептами — життя продовжується! Що мале, що старе, — люди похилого віку, як діти, разом щось майструють, організовують тощо.

“ЧОЛОВІКАМ СКЛАДНІШЕ РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ В ПЕНСІЙНОМУ ВІЦІ”
— Розкажіть про розбіжності соціальної активності чоловіків і жінок літнього віку в Україні.
— В Україні низька тривалість життя чоловіків, кожен третій не доживає до пенсійного віку. Чоловіки значно важче переживають вихід на пенсію. Вони звикли реалізовувати себе на роботі, а залишившись без неї, починають нудьгувати, іноді — керувати членами родини. Звісно, сім’ї це не подобається — виникають конфлікти. Чоловік не знає, чим зайнятись, стає дратівливим, погіршується стан здоров’я.
Жінки після виходу не такі вразливі, бо доглядають за онуками, спілкуються з подругами, займаються домашнім господарством, шиють-вишивають тощо.

“ПРОВОДЖАЄМО НА ЗАСЛУЖЕНИЙ ВІДПОЧИНОК” — РОЗПАЧ”
— Українці готуються до виходу на пенсію?
— Більшість не підготовлена до соціальних змін, які пов’язані з виходом на пенсію, не має планів використання вільного часу і не знає, як можна використати свої здібності у суспільній сфері.
Українці не планують свого життя після працездатного періоду. Живемо, досягаємо певних цілей, а потім, коли кажуть на роботі: “Сьогодні проводжаємо вас на заслужений відпочинок!” — настає розгублення, розпач. Майбутнє не заплановане, отож починаються збої, виникають проблеми.
Американці, наприклад, не бояться вийти на пенсію, бо планують цей період і знають, чим будуть займатися. У США домінує уявлення, що розвиток особистості відбувається протягом усього життя. У літніх американців починається новий етап — насолоджуються відпочинком, подорожують, мають хобі.
Зовсім інші уявлення про старість у деяких країнах Азії. В Індії літні люди проводять по кілька місяців на рік у гостях у своїх дітей, бо хочуть бути ближче до них. Для індусів старіння означає підготовку до смерті, причому вона сприймається як природний і позитивний процес, що включає духовні заняття і зменшення матеріальних зв’язків зі світом і людьми, наприклад, передання матеріальних цінностей дітям ще за життя.
— А особисто Ви плануєте вихід на пенсію?
— Морально я вже готуюсь до цього життєвого етапу. Дітям говорю: “Ось вийду на пенсію…”. Вони відповідають: “Мамо, ти все одно будеш бігати на роботу, займатимешся літніми людьми…” Важливо в будь-якому віці зберігати соціальну активність, займатися улюбленою справою.
Ще почала збирати кулінарні рецепти, але поки що в цьому я лише теоретик.
— Українська влада дбає про моральні аспекти виходу людини на пенсію?
— Наша влада вважає, що найголовніше для людей похилого віку — нагодувати і одягнути їх у халати і капці. І все. Вона забуває, що цим людям потрібно творчо розвиватися, їм необхідно дати стимул для життя!

“ДЕПРЕСІЇ ЗНИЖУЮТЬ ЖИТТЄВУ ЕНЕРГІЮ”
— Які психологічні аспекти старіння?
— Є такий вираз, що найбільша трагедія старості у тому, що людина старіє фізично, а в душі залишається молодою. До людей похилого віку потрібно ставитися так, як би ви хотіли, щоб до вас ставилися у поважному віці.
Найпоширенішими видами психічних розладів у літньому та старечому віці є депресія та слабоумство (деменція). За даними ВООЗ, ознаки депресії мають 40 % осіб літнього віку, що звертаються по медичну допомогу. Що таке депресія у людини похилого віку? Це тяжка психологічна травма, думки про помилки у минулому, докори сумління, тривога, відчуття безвиході, непотрібності і самоти, пригніченість, погані передчуття, усвідомлення втрачених можливостей тощо.
Основною причиною розвитку депресивних розладів є розуміння власного старіння — наростаюча фізична неміч, труднощі самообслуговування, складнощі у спілкуванні через погіршення зору і слуху, самотність. Крім того, старість багата на втрати — смерть та хвороби близьких людей, розлука з дітьми, втрата роботи і соціального становища.
Різні форми депресії знижують життєву енергію, змінюють апетит і сон, знижують концентрацію уваги і пам’ять. На фоні депресії частіше виникають захворювання, перебіг наявних хвороб погіршується.
— Яка статистика хвороб у людей похилого віку?
— На жаль, всі вони хворіють. Є такий вислів: “Якщо ти зранку прокинувся і в тебе нічого не болить, отже, ти помер”.
Статистика свідчить, що кожна людина похилого віку в середньому має п’ять-шість хронічних захворювань, кожен другий — потребує спеціалізованого відновлювального лікування, кожен третій — спеціалізованого короткочасного стаціонарного лікування. Серед людей старечого віку кожен четвертий не виходить зі свого помешкання, особливо в холодні періоди року, а кожен п’ятий не в змозі обслуговувати себе.
82 % людей похилого віку щоденно приймають ліки. 76 % — потребують протезування. Серед 80-річних кожен п’ятий потребує спеціалізованої психіатричної допомоги.

“ЇЖТЕ ТЕ, ЩО ВИРОСЛО
У ВАШОМУ РЕҐІОНІ”
— Яким має бути харчування людей похилого віку?
— Одна з головних складових запобігання передчасного старіння — раціональне харчування. Для людей похилого віку воно має бути різноманітним і збалансованим, щоб стимулювати активність ферментних систем і виконувати антиатеросклеротичну дію. Такі властивості характерні для продуктів рослинного походження та молочних страв.
Однак людям похилого віку недоцільно повністю переходити на рослинну їжу, їм корисні нежирні риба і м’яcо.
Потрібно дотримуватися “золотої середини” — не переїдати і не голодувати. Організм любить порядок: їсти потрібно у встановлений час, найбільш раціональним є чотириразове харчування. Переїдання скорочує життя, серед людей старших 90 років дуже рідко зустрічаються повні, та й після 80-ти їх небагато.
Людям похилого віку не варто “підсідати” на різні дієти, а включення в харчування розвантажувальних днів необхідно проводити тільки за рекомендаціями і під контролем лікаря.
Не раджу захоплюватися новими іноземними продуктами, які часто з’являються на полицях супермаркетів. Добре споживати продукти, які вирощують у тому реґіоні, де живе людина, адже її організм налаштований на перетравлення саме такої їжі. Наприклад, українці люблять сало, а для німців — це не дуже корисно, бо їхня ферментна система не налаштована на цей український продукт.
— Який рецепт продовження життя?
— Як головний геріатр МОЗ України скажу, немає таких ліків, що продовжують життя. Але є гарний вислів давніх мудреців: “Ми не тому перестаємо любити, що старіємо, а тому старіємо, що перестаємо любити”. І доки людина любить дітей, батьків, друзів, оточуючих — вона живе. Це запорука щасливого життя і довголіття. Любіть!

P. S. “Слово Просвіти” вітає Віру Володимирівну Чайковську з Днем народження, 9 вересня їй виповнилося… “Не вказуйте мій вік у газеті, бо для мене це не має жодного значення, я відчуваю себе молодою й енергійною”, — усміхнулася вона.

Спілкувалася
Наталія АНТОНЮК
Фото Олеся ДМИТРЕНКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment