ДРОГОБИЧА КАМІННІ ЧАРИ…

Петро АНТОНЕНКО
Фото автора

Його вулицями крокує десяте століття. З-під Великих князів Київських, Королів Польщі, наперекір трьом імперіям — Австро-Угорській, Російській і комуно-радянській. На гомінких європейських перехрестях Дрогобич вбирав у себе звичаї, традиції, культури. Славився видобутком солі, яка в середньовічні часи була на вагу золота. На гербі Дрогобича на синьому полі зображено дев’ять білих “топок”, соляних кристалів, які утворювалися при солеварінні. А ще місто було величезним прикарпатським ярмарком, куди торговий люд спішив з усіх усюд.
А ще Дрогобич завжди був помітним духовним центром цього куточка Європи. Перелік видатних людей, доля яких пов’язана з містом, чималий. Але є імена, які треба назвати. Першим, звичайно ж, Івана Франка, який народився за кілька кілометрів звідси, в селі Нагуєвичі. Саме в Дрогобичі селянський син навчався в місцевій гімназії з 1867-го до 1875 року. Згодом, у 1890—1892 роках, у стінах цієї ж гімназії навчалися Василь Стефаник та Лесь Мартович. Зайдіть на філологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету імені І. Франка, і в його коридорах (це і є славетна гімназія) дослухайтеся до золотого слова наших класиків.
А ще тут жили, вчилися, працювали письменники Стефан Ковалів, Осип Турянський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, композитор і диригент о. Остап Нижанківський, співак зі світовим ім’ям Модест Менцинський, відомий польський письменник і художник Бруно Шульц, шеф Генерального військового штабу Української Повстанської Армії генерал Дмитро Грицай, військовий діяч Західно-Української Народної Республіки генерал Григорій Косак.
Славна історія міста ревно й любовно збережена й шанується мешканцями Дрогобича. Переконайтеся в багатстві фондів місцевого історико-краєзнавчого музею — він займає одразу кілька корпусів, старовинних будинків у центрі міста.
Нині Дрогобич — друге за економічним, духовним потенціалом місто Львівської області, центр однойменного району (100 тис. населення). Це не дивно, бо в 1939—1941 і 1944—1959 роках місто було обласним центром, а сьогодні — центр своєрідної міської конгломерації, в яку входять розташовані буквально за кілька кілометрів оспіваний Франком Борислав і знамените місто-курорт Трускавець.
Нині Дрогобич переживає не кращі часи. У минулому залишилася слава центру солеваріння, видобутку та переробки нафти. Закрилися або ледве дихають колись потужні промислові підприємства. Безробіття, численні соціальні, побутові проблеми, характерні для української глибинки. Оце тобі й прикордонний регіон! Утім, галичани — народ стійкий, за сотні років набачилися й не такого, тому не втрачають оптимізму й гумору, закохані у своє чарівне місто, де діють театр, університет, із півдесятка ВНЗ, інші навчальні заклади, районний і міський Народні доми. Останнє — то галицька традиція, шляхетніша, аніж банальні міські чи районні Будинки культури. В міському Народному домі чимале приміщення із залом, бібліотекою займає Дрогобицьке міськрайонне об’єднання Всеукраїнського Товариства “Просвіта”, численні осередки якого працюють у Дрогобицькому краї.
У місті діють православні, греко-католицькі й католицькі храми, чимало видатних пам’яток церковної архітектури. Прекрасні пам’ятники видатним українцям: Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Василю Стефанику, Маркіяну Шашкевичу, Степанові Бандері, Папі Іванові-Павлу ІІ. У центрі, на одному з майданів Старого Міста, — пам’ятник Юрію Дрогобичу. Так підписувався видатний вчений і письменник, педагог середньовіччя Юрій Котермак. Народився в Дрогобичі 1450 року, здобув звання магістра в знаменитому Ягеллонському університеті Кракова, викладав у навчальних закладах. Це він навчав у Ягеллонському університеті Миколая Коперника. Вершиною діяльності українця стала посада ректора найстарішого в Європі Болонського університету в Італії.
Чи не головна принада міста — його чудова архітектура. На перший погляд — типове для середньовіччя Старе Місто. Я не раз із задоволенням оглядав “старувки” Варшави, Кракова, Львова. А в Дрогобичі закохався в розмаїття архітектурних стилів — готику, ренесанс, барокко, аж до модерну й еклектики. Знавці міста, а їх тут чимало серед просвітян, пояснюють це тим, що Дрогобич уник воєнних руйнацій, хоча не одна війна котилася цим краєм. Старе Місто вціліло, приростало спорудами не одне століття, звідси й архітектурне різноманіття. Серед прекрасних старовинних будинків не знайдеш однакових. Гарно відреставровані, служать поколінням дрогобичан, вражають чарами легенд і переказів.
Центральні вулиці міста названі іменами титанів духу Шевченка, Франка, Лесі Українки, видатних наших державців — короля Данила Галицького та гетьмана Івана Мазепи.
Ці фото — спроба хоч якось передати чари цього стародавнього, своєрідного українського міста.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment