ТРИ ВИСТАВИ ПРО КОХАННЯ

Минулого тижня кияни побачили три вистави Донецького музично-драматичного театру. Востаннє трупа приїздила до Києва 2007-го. Це перші столичні гастролі театру в новому статусі: 2009 року він став національним.

І хоча з приводу цієї події можна іронізувати й вишукувати багатозначні географічно-часові зв’язки та паралелі, після гастролей навіть злостивцям зрозуміло: театр отримав додаткове слово в назві недарма. Представити три абсолютно різні вистави під силу не кожному обласному муздраму.
За три дні донеччани встигли вразити вибагливого столичного глядача неочікуваним жанровим різнобарв’ям. Були представлені драма “Наречена ранкової зорі”, мюзикл “Глорія” та відверта комедія “Ladies night. Тiльки для жінок”.

ЛЕГЕНДА ПРО ЛЮБОВ
Сміливість режисера Євгена Курмана, який взявся за такий важкий серйозний матеріал, не може не дивувати. Адже “Наречена ранкової зорі” — перше в Україні сценічне втілення п’єси знаменитого іспанського драматурга Алехандро Касони. Його п’єси в нас ставлять не дуже часто. На театральних підмостках України йде лише кілька п’єс цього видатного майстра.
У виставі беруть участь: народна артистка України Олена Хохлаткіна, заслужений артист України Сергій Лупільцев, Валентина Полякова, Тетяна Романюк, артисти Костянтин Банніков, Михайло Бовдуй та ін.
Експресивна сценічна мова та  філософський зміст п’єси на тлі вдаваної простоти сюжету (вічні кохання та смерть) тримають у напруженні протягом усієї вистави. Аж настільки, що плюс обертається на мінус. Тому відчуття катарсису, на жаль, так і не наступає. І виснажений емоціями глядач наприкінці ледь витримує це майже фізичне навантаження.
Можливо, нервове перевантаження впливає і на акторів, які починають перегравати і надто голосно кричати, чим викликають асоціації зі старанними дітьми, які розповідають вірш на уроці і думають, що гучніше вони говоритимуть, то кращу оцінку отримають.
Хоча на цей раз на найвищу оцінку заслуговують вишуканий переклад з іспанської Сергія Борщевського, режисерська робота Євгена Курмана, сценографія, над якою працював художник Андрій Романченко.

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МЮЗИКЛ
Про “Глорію”, прем’єра якої відбулась у Донецьку в березні цього року, чули навіть далекі від театрального мистецтва люди. У всьому винна перша леді країни, яка після перегляду вистави охарактеризувала мюзикл як “іменини серця”.
В основі сюжету — історія кохання на роботі, своєрідний службовий роман. Він (Володимир Квасниця) звичайний фотограф, вона (Вікторія Кривощокова) — редактор гламурного видання.
Лібрето написала письменниця Анна Багряна, музику — композитор Юрій Квасниця. Балетмейстер-постановник — Василь Маслій, режисер-постановник — Вадим Пінський, хормейстер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Тетяна Пащук. У виставі беруть участь близько 50 артистів-вокалістів та артистів театрального балету.
Художній керівник театру Марко Бровун пишається, що його трупа перша зробила те, що не вдавалось іншим — поставила український оригінальний мюзикл, створений за всіма канонами жанру.
Хоча на початку першої дії артисти мали трохи невпевнений вигляд і більше нагадували представників шоу “Україна має талант”, та після появи на сцені Марти (Влада Якубовська) ніби щось змінилось і дивитися “Глорію” стало по-справжньому приємно і радісно. Переходи від джазу до класики, від модернізованих народних пісень до репового речитативу, сценічний танець з елементами акробатичних трюків викликали захоплення у більшості глядачів.
“Підкачали” лише костюми, які були зовсім нецікаві та провінційні. Особливо в так званих завсідників модних вечірок, побачивши яких, не можна навіть уявити, що вони належать до людей, які прискіпливо стежать за модою. Єдиною візуальною ознакою, що, мабуть, мала показати приналежність цих персон до “вищого світу” і виділити серед інших, був блиск їхніх нарядів. Проте відразу впадало в очі, що ця розкіш бутафорна. Справжньої пишності, характерної для костюмів у класичному мюзиклі, не було. Малоймовірно, що художник за допомогою цього “багатства” хотів показати щось більше і цим надати виставі якийсь соціальний аспект.
“Не вірю” — хотілося повторити слідом за видатним режисером.
Насправді постановка мюзиклу завжди затратна справа. Якщо звернутися до історії жанру, можна дізнатися, що в 70-ті роки середня вартість бродвейського мюзиклу сягала півмільйона доларів.
Звичайно, важко навіть уявити такий бюджет в українському театрі, тому, можливо, щоб не економити на візуальній частині вистави, варто було вдатися до певного схематизму. І, звернувшись до багатого світового досвіду, звести роль костюмів до мінімуму, а не заміняти їх дешевою мішурою.

ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖІНОК
Саме вистава “Ladies night. Тiльки для жінок”, поставлена за сценарієм новозеландців Ентонi МакКартена і Стiвена Сiнклера, завжди проходила з аншлагами в Донецьку. В столиці вона також викликала певний ажіотаж. Багатьох перед виставою найбільше інтригувала засторога: “Для повнолітніх глядачів”!
Кажуть, що про цю постановку режисер Аркадін-Школьнік мріяв більше десяти років. У центрі подій невеличке промислове містечко. Одна за одною закриваються шахти, скорочення на заводах. Попри певну схожість з українськими реаліями, дія вистави “Ladies night. Тільки для жінок” відбувається не на Донбасі, а в Англії. І ось, коли вже немає грошей на пиво, пішла дружина та колектори відібрали єдину радість — автомобіль, суворі англійські чоловіки вирішують зняти з себе одяг і навчитися танцювати стриптиз…
Без жодних сумнівів — актори справді його зняли. Свій одяг. І навчилися танцювати стриптиз. Що не дивно, адже у виставі грають серйозні артисти, серед яких є навіть заслужені (Андрій Бориславський, Віктор Жданов, Андрій Романій).
Узагалі, ця п’єса, яка вже декілька років має успіх у багатьох театрах світу, викликає подвійне почуття. З одного боку, актори майстерно впоралися зі своїми ролями, і три години (тривалість вистави) пролітають легко й непомітно. З іншого — виникає питання, чи місце цьому проекту в театрі, бо пласкі жарти, цілком реалістичний стриптиз та елементи розважального шоу (з витяганням глядачок на сцену) швидше нагадують КВН та “Камеді Клаб”, далекі від високого мистецтва. Утім, можливо, така легка подача і потрібна сучасному театральному глядачу — більшість вистави супроводжувалася гучними криками, сміхом та оплесками.
Гастролі закінчилися, гості повернулися додому. А шанувальники сподіватимуться, що наступні гастролі Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру відбудуться не з такою величезною перервою як минулого разу. Попри певні недоліки, цей театр не консервативний обласний муздрам із закостенілим репертуаром. Він живий, він у пошуку, а отже, викликає інтерес.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment