ЩАСТЯ З НЕБА

Владислав ТАРАНЮК,
письменник, сценарист, м. Київ

Ім’я Олега Чорногуза відоме кожному українцю. Це, передусім, багаторічні та багатомільйонні публікації в популярному “Перці”, а також іскрометний роман “Аристократ із Вапнярки”. Такого рівня поєднання гумору, сарказму та сатири в одній особі треба ще пошукати, а в нашій благословенній Україні є такі люди, і ми їх знаємо!
Олег Федорович надзвичайно трудолюбивий та продуктивний письменник. Багатьом відомі його гострі публіцистичні твори, які в наш час “заангажованого публіцистичного штилю” вражають сміливістю, гостротою, непримиренністю і міцним характером-стрижнем любові до рідної України. Вражає його доробок романіста. Мало хто може похвалитися такою кількістю сатиричних, іронічних, філософських романів. Варто відзначити особливу рису творів Олега Чорногуза: чудові діалоги. Змістовні, логічні, влучні.
Щойно перечитав роман Чорногуза “Той, хто живе зі смертю”. Цей роман, на жаль, маловідомий літературознавцям і критикам, широкому загалу. От де поштовх до пробудження генетичної пам’яті тих, у кого вона ще є, та досі куняє!
Є в болгарській мові слово “будителі”. Так вдячні болгари називають своїх героїв — Василя Левського, Христо Ботєва та багатьох інших, які розбудили рідний народ з-під 500-літньої летаргії турецького рабства. Ось і романи Чорногуза-будителя ставлять “на рівні” совість, роблять видющою генетичну пам’ять. У романі “Той, хто живе зі смертю” автор відступив від своєї традиційної манери іронічно-сатиричного висвітлення часу. Я добре знаю цей роман, бо написав за його мотивами сценарій двосерійного художнього фільму. Хочеться вірити, що знайдеться режисер, який поставить цю картину, і люди дізнаються про такі речі, які досі, до роману О. Чорногуза, не були відомі. А вони ж вартують широкої уваги. Якщо ми, звичайно, ще не стали лінивими очікувачами жаданої манни небесної або “щастя від дяді”, або “грошей з неба”.
До речі, саме про це йдеться в “найтеплішому” (за часом випічки-написання) та найпахучішому (щойно з типографського верстата) романові Олега Чорногуза “Гроші з неба”!
“Нарешті! Комусь збулося-відбулося!” — зрадіють читачі. Бо “знайти б гаманця з грішми!” Чого гріха таїти, бували й такі думки… Знайшов, а далі що? Далі “все буде в шоколаді!” От і ні…
Ні, шановний читачу! Згадайте, як нас навчали в дитинстві: “Не бажай чужого!” Ми не знали, що це з Біблії. Просто бабуня були старі й мудрі, тож навчали. Як і їх бабуня їхня колись навчала. І так від роду і по сей день:
— То — чуже. Ти радієш, що знайшов. Але ж хтось плаче, що загубив. Не радій знайденій дурничці. І неодмінно, обов’язково поверни господарю!
Стрічали диваків, які смикали перехожих: — Це не ваш гаманець? Це не ваші гроші? Що, останнім часом — рідко? А було ж таке, було…
Олег Чорногуз знає, що станеться, якщо раптом з’являться дармові гроші — і великі гроші! Про це — в новому романі “Гроші з неба” (Київ: “Український письменник”, 2010). Так його Чорногуз написав, що стало страшно… І банкірові Кудрику, який намагається зітерти запах страху ароматичними серветками, і Рибам-китам, у яких збереглася генетична пам’ять жахливих катаклізмів, і Василькові, якому не соромно стати (грошовитий, майже іноземний!) куцим Базом, і читачеві, і Тому, який всюди тисячоліттями сіє спокусу, і десь, дуже глибоко, від своїх витоків, мабуть, несміливо жадає, до останнього хоче, щоб люди втрималися від неї. А вони не втримуються — ні неандертальці, ні тубільці, ні сучасні “і те, й інше”…
Але є ще люди. Пам’ятаєте Діогена з ліхтарем? І є надія…
Хочу навести фраґмент із закінчення роману:
“…там, де стояв Той, сидів пес. Великий чорний пес із розумними очима. З розумними великими очима і дивився на мене… Я ще раз глянув на нього. Я таки глянув на нього. Я не міг повірити своїм очам. Просто не міг повірити, бо я такого ніколи не бачив. Пес сидів на задніх лапах, дивився мені в очі. І плакав. Пес плакав. Плакав великими слізьми, Великими, як його очі”.
Вражає? А совість не стукає у ваше серце?
Переповісти роман неможливо, та я й не наважився б. Без сумніву, цей твір здобуде повагу читачів і його не проминуть літературознавці та фахівці. А в мене, під враженням від роману, виникла думка — от якби цей роман, — як щастя з неба! — опинився в кожній, хоча б у районній бібліотеці. Потрапив до кожних рук, запав у кожне серце тих, хто віддає перевагу рідному слову! Повірте, що “Гроші з неба” від Чорногуза — це таки подарунок читацькому загалу!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment