20 вересня цього року в Укрінформі відбулася прес-конференція, присвячена обговоренню проекту закону “Про мови в Україні”, який підготували представники правлячої коаліції. Авторитетні науковці, письменники, юристи підтримали просвітян, висловили свою громадянську позицію щодо цього законопроекту та реальної загрози функціонування української мови, державності України в разі його прийняття.
Розпочав прес-конференцію Павло Мовчан, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Представивши учасників, сказав: “Мовне питання в Україні залишається фундаментальним, визначальним щодо незалежності нашої держави. На законопроект від правлячої коаліції “Просвіта” відповіла “Зверненням до українського народу”, яке прийняло Центральне правління. Сподіваюся, що цю Заяву поділяють і підтримають інші громадські організації, творчі спілки, усі ті, хто обурений появою дискримінаційного щодо українців законопроекту “Про мови в Україні”. Цей документ зареєстрований протизаконно, я про це вже говорив: відповідно до регламенту Верховної Ради альтернативні законопроекти реєструються протягом 14 днів. Пройшов майже рік після того, як подано мій законопроект. І раптом реєструють законопроект від коаліції, авторства Єфремова, Симоненка, Гриневецького — представників більшості. Очевидно, він нав’язаний згори, а Володимир Литвин, до якого ми пишемо зараз листи, заховався за спиною свого однофракційника Гриневецького.
Суть цього законопроекту зводиться до того, що українська мова декларативно називатиметься державною, а фактично буде витіснена з усіх сфер. Це добре розроблений законопроект на підставі тих 16 законопроектів, які подавав у минулому й позаминулому роках Колеснеченко, відомий депутат із Севастополя, якого вже не раз називали представником російських спецслужб. На мій погляд, обговорюваний законопроект від коаліції розробила певна аналітична школа чи група. Чим цей закон може для нас обернутися в разі його прийняття?
По-перше — нестабільністю, хоча автори проекту лицемірно стверджують, що він стабілізує і сконсолідує націю. Це неправда. Відома формула: дві мови — дві держави. Кожен з учасників нашої прес-конференції висловиться щодо цієї кричущої проблеми. Якщо українська нація буде позбавлена своїх засад, прав, перспектив, бо мова — це дім буття, матимемо безкінечну кількість конфліктів. Той, хто цього не прогнозує — просто сліпець. Вважаю, що нам треба домагатися зустрічі з президентом
В. Ф. Януковичем, щоб донести до влади думку опонентів законопроекту. І тих, хто сьогодні бере участь у прес-конференції, і переважної більшості громадян України, яким дорога їхня мова.
Юрій Мушкетик, письменник, Герой України, один із розробників Закону про українську мову в Українській РСР зазначив, що порівняно з нинішнім законопроектом, навіть Закон, прийнятий за радянських часів, дуже прогресивний.
— Ми знали Радянську Конституцію, в якій було написано, що громадянин Радянського Союзу має право на свободу слова, друку, вуличних акцій, демонстрацій… Ми це читали і знали, що це — неправда. Насправді життя визначалося постановами ЦК КПРС. Зараз ми повертаємося на ту второвану дорогу беззаконня. Є Конституція України, є ст. 10 про мову, а тепер усе це хочуть замінити цим русифікаторським проектом.
Нині й так українська мова в загоні. Переважну більшість наших ЗМІ дотує російський шовінізм. Він набирає розмаху, пригинає нас до землі й хоче викорінити нашу мову. Зараз влада робить усе, щоб догодити Кремлю. Чого вартий хоча б автопробіг президентів “Петербург—Москва—Київ”, який назвали “Шляхами Миколи ІІ”. Демонстрація такої підлеглості викликає асоціацію з історичним явищем, коли наші гетьмани були змушені підписуватися: “Вашего вєлічества вєрний холоп, раб і подножка”. Богдан Хмельницький ще так не писав, а коли від такого підпису відмовився Іван Виговський, проти нього спрямували всю зброю, відторгнули його. А Юрій Хмельницький, оточений московськими військами, вже змушений був так підписатися. Незабаром може статися, що й наші зверхники підписуватимуться “холоп і подножка”.
Те, що робиться з мовою, — це і болюче, і страшно. Телевізор увімкнути не можна — там усе проти мови, проти України. Нема мови — нема держави, це всі давно знають. У Верховній Раді зараз немає тієї сили, яка протистояла б цій антиукраїнській агресії. Навіть за радянських часів у нас у серці була Україна, ми щось робили, на щось сподівалися. Коли здобули незалежність, розквітли серцями. Тепер, гадаю, нам залишається єдине — боротися. Треба звернутися до народу, до молоді, до справжніх українців із закликом: “Якщо ти справжній українець, борися, тримайся!”
Професор Києво-Могилянської академії Лариса Масенко проаналізувала ситуацію: “Дуже прикро, що на двадцятому році незалежності ми знову боремося за державність української мови, фактично — за збереження нашої держави. Зараз іде дуже активний наступ і на національний суверенітет, і на демократичні завоювання”. Для впровадження державної російської мови використано “Європейську хартію регіональних і міноритарних мов”. Це підступний і лицемірний хід. Не маючи змоги навіть зараз провести через Верховну Раду російську мову як державну, використовують цей документ, який викликає великі дискусії навіть у Європі. Його затвердили 1992 року, але багато країн Хартію досі не ратифікували. Наприклад, Конституційна рада Франції відмовилася від ратифікації, вважаючи, що цей документ націлений на регіоналізацію Європи, що він загрожує єдності національних держав. Не ратифікувала Хартію й Росія, хоч на її території проживає понад сто національних меншин. Ми знаємо, скільки мов там уже загинуло, скільки перебуває на межі вимирання. А Хартія призначена передусім для захисту загрожених мов, тих, які мають невелику кількість носіїв. Хибно трактуючи документ, хочуть використати його для проголошення на всій території України російської як регіональної, а не захищати гагаузьку, кримськотатарську, караїмську та інші міноритарні мови, які справді потребують захисту. Не йдеться також про паритетну українсько-російську двомовність. Яка двомовність, наприклад, у Донецькій міській раді, ми добре знаємо по її секретареві Миколі Левченкові, який відверто заявляє, що українська мова — це діалект російської, і що в Україні має бути тільки одна державна мова — російська. У Криму також ніде української газети не знайдете, в жодному кіоску. Немає не тільки українських, а навіть російських версій демократичних газет, таких як “День”, “Дзеркало тижня”.
Безперечно, проект закону призначено передусім для зросійщення освіти, і недаремно Москва поставила такого українофоба як Табачник на посаду міністра. Планують ввести норму, що в школах діти навчатимуться тією мовою, якою хочуть батьки, а студенти обиратимуть мову самі, навіть посеред навчального року. Це рішення, до речі, як і багато попередніх, вносить хаос у систему освіти, а освіта — це ключова сфера для утвердження Української держави.
Отже, якщо депутати, особливо ті, які йшли від демократичних сил, проголосують за цей закон, вони навіки вкриють себе ганьбою.
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор сказав: “У жодній європейській країні принцип вільного мовного самовизначення не застосовується щодо державної мови. Державною мовою повинен володіти кожен громадянин. Говорити про мовне самовизначення щодо державної мови це все одно що про податкове самовизначення. Зібралася група громадян, наприклад, і вирішила не платити податки. Жодна держава такого не дозволить. А з мовою так чинити можна?”
Володимир Василенко зазначив, що свого часу цей закон про Хартію голова ВР Литвин провів з порушенням багатьох процедур на основі дуже недосконалого перекладу документа з російського варіанта, де було спотворено термінологію і навіть назву. Має бути “Європейська хартія регіональних або міноритарних (меншинних) мов”, тобто мов мало- вживаних. У Хартії немає жодного положення про запровадження якогось мовного статусу, йдеться лише про можливість вживання цих мов у певному регіоні, де носії живуть компактно, їхній захист. Але це не повинно здійснюватися на шкоду державній мові, звужувати сферу її застосування. У новому проекті закону спотворено принципові положення Хартії. Лицемірна ст. 7 проекту, де говориться, що українсько-російська двомовність склалася історично і є важливим надбанням українського народу. 300 років нашу мову нищили, піддавали жорстоким репресіям мільйони її носіїв — і це “історично склалося”? Якщо цей проект буде прийнято, це зажене українців у мовне гетто. Це юридично незаконно й аморально.
Ми повинні донести до громадян України думку, що якщо буде запроваджено цей закон, то це смерть Української держави, смерть демократії. Матимемо статус громадян іншої держави. А громадяни Росії, окрім мегаполісів, живуть дуже бідно. Чи хочемо такої долі? Якщо ні, треба всім активно протестувати проти цього, відбити мовну агресію.
Юрій Мицик, доктор історичних наук розповів, що подібні мовні дискусії тривають із ХІХ століття. Тоді ще наука встановила, що є окремий український народ, українська мова. Сучасна влада науково неспроможна, і виставляє таких опонентів, як Бузина тощо. У плані зросійщення влада досягла багато, спочатку цар-батюшка, потім більшовики, нинішня влада продовжує. Мовна війна — це складова загальної антиукраїнської політики. Росія була імперією і залишається.
Академік АН України Віталій Дончик сказав, що вдесяте чи всоте читаючи заяви на захист української мови, думає про цинізм тих, які нам протистоять. З’явився новий стратегічний проект — покінчити з Україною. Адже вже написано багато томів ґрунтовних наукових розробок (не кажучи вже про соціологічні дослідження, публіцистику тощо) з різних аспектів мови, які спростовують твердження українофобів. Але ті вперто повторюють ті самі кліше, що нам нав’язували за радянської влади. Ніби українську мову ніхто не забороняв, ніби не розроблена українська наукова термінологія тощо.
Ще 2006 року, коли Віктор Янукович був прем’єр-міністром, найавторитетніші українські вчені звернулися до президента з приводу того, що вони глибоко занепокоєні тим, що “Європейська хартія регіональних або міноритарних мов” може бути перекручена і використана на шкоду державній мові й зачитав цю заяву.
Золотий голос України, народна артистка Ніна Матвієнко підтримала промовців, поетично порівняла неповторність української мови з народною піснею про матір: “Змалювали очі, змалювали брови, та не змалювали щирої розмови”. Ця щира розмова може бути тільки рідною мовою, яку треба відстояти, “не проспати Україну”.
Академік, Герой України, Голова Українського фонду культури Борис Олійник підсумував: “Хоч би хто що говорив, ми повинні заявити свою позицію у Верховній Раді, бо це буде база, звідки воюватимемо за праве діло. Не можна коаліції так лукавити. Я попросив би пояснити, де й коли ми звужували дію російської мови? Переважна більшість преси, книжок російською, а тут раптом заявляють, що ми її звузили, ледве не задавили. Російській віддали належне, що ще треба?”
Насамкінець Павло Мовчан закликав використовувати всі можливі засоби, щоб донести до людей, до нації цю гостру проблему і відстояти “наш дім буття” — рідну мову.
Сторінку підготувала
Надія КИР’ЯН
