СЛОВО ПРО СЛАВНОГО ЗЕМЛЯКА

Зоя ШАЛІВСЬКА,
заступник голови Конотопської міської організації ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, член НСЖУ

Цієї осінньої пори конотопці відзначають 100-річчя від дня народження Івана Андрійовича Лисого, просвітянина, краєзнавця, історика, що стояв біля витоків конотопської “Просвіти”. Десять років живе конотопська земля без свого вірного сина, відомого далеко за межами краю. Доробок його безцінний. Це і праці з історії від часів Київської Русі про Липецьке князівство, про визвольні змагання середини XVII ст. на Конотопщині під проводом Івана Виговського та інші. Складену ним карту Конотопської битви, яку він досліджував, наводять у багатьох виданнях. Прекрасно знав археологічні пам’ятки краю, брав участь у розкопках давніх поселень. Особливо багато праць присвятив Іван Андрійович історії приміського села Підлипне, де народився. Мав цікаві відомості про церкву села від 1652 року, революційні події 1905 року, буремні часи громадянської війни. Зокрема збирав матеріали про боротьбу загону Січових Стрільців, участь конотопців у бою під Крутами, діяльність перших просвітянських гуртків, хорових, театральних колективів. Він описав старовинні сільські обряди: весільний, поховання, зимові гуляння, вивчав топоніміку села. А зібрані ним біографічні дані ста конотопських кобзарів і бандуристів з унікальними фотографіями (більшість народних співців було репресовано), як і решта робіт, чекає на свого видавця.
Іван Лисий грав на кобзі, бандурі, володів технікою їх виготовлення. Знаний у наукових колах України, він до останніх днів підтримував тісні зв’язки з музеями Києва, Львова, Чернігова, Полтави. У його архіві збереглися документи про передання ним цінних знахідок музею народної архітектури і побуту України, музею Івана Гончара. Є багато теплих листів від етнографа Лідії Орел, Юлія Коцюбинського з Чернігова.
Мав важку драматичну долю. У 30-ті роки юнаком важко працював на лісоповалах в Архангельській області, куди його родину, як і десятки хліборобських родин, було вивезено з рідного села. Після кількох невдалих спроб Іванові пощастило втекти. Працював у геологорозвідувальній експедиції, закінчив гірничий технікум. Батьки ж так і не повернулися до рідної оселі, від непосильної праці і виснаження рано спочили на чужині. Не можна без сліз читати його спогади про роки, проведені в сталінських таборах, муки та смерть земляків. Цій темі присвячено багато віршів Івана Лисого. В одному з них він писав:

Нас розсіяли скрізь по чужині
В безіменних могилах,
У ворожій країні,
У багнюках немилих.
Лиш вітри з України
Проголосять над кожним з убитих,
Принесуть нам жахливі новини
Про вождів — людожерів неситих.

А йому судилося перенести ще одне випробування. Скільки ж їх ще буде на життєвому шляху! На фронті отримав тяжке поранення. Як наслідок — ампутація ноги і милиці на все подальше життя.
Після війни закінчив історичний факультет Київського педінституту. Та працювати за фахом йому не дали як “неблагонадійному”, довелося цьому високоосвіченому фахівцеві … клеїти коробки для синьки в артілі “Труд інваліда”.
Але бездушній системі не вдалося зламати його непокірну козацьку вдачу. Був безкомпромісним, безмежно відданим Україні. Попри нездоров’я та похилий вік, усі сили Іван Андрійович віддавав громадським справам. Його можна було зустріти на просвітянських конференціях у Сумах та Києві, на козацьких заходах у Батурині, Шаповалівці. Боляче переживав, що так повільно йде становлення Української держави.
Складний життєвий шлях не озлобив цю великої душі людину. Про все пережите не дуже любив розповідати. Разом із дружиною виховали чотирьох дітей. Допомагав людям.
За клопотанням конотопських просвітян вулиця, на якій він народився в селі Підлипному, названа його ім’ям. Йому присуджена премія імені О. Лазаревського.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment