ТАЄМНИЦЯ ЯПОНСЬКОЇ РАДОСТІ

У Національному художньому музеї України в Києві відкрилася виставка “Живопис радості: картини японських художників 1990-х років”.

На виставці представлено 28 творів дев’яти сучасних японських художників — Аіда Макото, Ечідзенья Йошитака, Кобаяші Таканобу, Чієдзо Таро, Нара Йошітомо, Нуката Нобухіко, Фукуда Міран, Маруяма Наофумі. Також є картини одного з найбагатших художників світу, батька психоделічного поп-арту — Такаші Муракамі. Його роботи періодично викликають обурення прибічників більш традиційного мистецтва. От і нещодавня виставка Такаші Муракамі у Версалі спровокувала акцію протесту французів, які виступали проти “клоунської виставки”, що псує репутацію Версалю як “вікна до французької культури”.
Іронія в тому, що японське мистецтво кінця ХІХ початку ХХ століття дуже вплинуло на розвиток європейських авангардистських течій. Японським живописом у жанрі “Укійо-е” (“картини плинного світу”) — захоплювалися Тулуз Лотрек і Ван Гог. А мистецтвознавці вважають, що вплив японського мистецтва не обмежився орієнтальними мотивами, які так полюбили художники різних країн світу, а був глибшим і стосувався нового принципу композиції, плоскісного типу зображення та навіть особливого декоративного чергування плям.
З японським живописом відбулася дивна річ. Японці завжди були прибічниками національних традицій не лише в мистецтві, а й у житті, тому, багато в чому змінивши європейське мистецтво, самі вони вирвалися за межі дуже пізно. Набагато пізніше, ніж увесь інший світ. На той час Європа вже пережила різноманітні “ізми” і рухалася далі. Здається, саме для того, щоб швидше наздогнати цей “потяг” і модернізувати свій живопис, що майже не змінювався протягом останніх ста років, сучасним японським художникам довелося стрибати через кілька сходинок і кардинально змінювати стиль.
Організатори виставки “Живопис радості”, яка за десять років об’їздила півсвіту, впевнені, що саме ці дев’ять художників наново відкрили японський живопис, який на той момент вважався в Японії мертвою формою.
Щоправда, зовсім змінитися не вийшло, — незважаючи на оригінальні та несподівані теми, лишилися характерна для японців декоративність і графічність, а великий розмір полотен лише підкреслює сюжетний мінімалізм зображувального ряду.
Мистецтвознавець Мацуї Мідорі звертає увагу на те, що прагнення до змішування жанрів саме й є результатом боротьби між успадкованим художниками обов’язком виявити суто японську ідентичність і їхньою потребою в інтернаціоналізації.
І справді, деякі полотна, представлені на виставці, схожі на дизайнерські ескізи. Своєрідний стильовий мікс, у якому інгредієнтами виступають комікси, книжкова ілюстрація та навіть анімація з елементами прикладного мистецтва.
Усе це приправлено незбагненною європейцю таємницею, адже уявлення про радість у японців зовсім відрізняється від нашого. От і скандальний Такаші Муракамі заявляє, що своєю творчістю він намагається “ощасливити” тих людей, які відчувають відчай. Хоча як це можна зробити за допомогою його полотен — загадка.
Виставка “Живопис радості: картини японських художників 1990-х років” відкрилась у рамках фестивалю “Місяць Японії в Україні 2010” і триватиме до 17 жовтня. Наприкінці жовтня роботи японців зможуть побачити одесити.

Матеріали підготувала
Леся КОВЕРЗНЄВА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment