ВІД НАСКЕЛЬНОГО ЖИВОПИСУ ДО «ПАРКАННОЇ» ТВОРЧОСТІ

Наші пращури не мали іншої можливості літературного чи мистецького самовираження, окрім як писати (малювати) на камінні та скелях. А в сучасників вибір великий: від пензля і кулькової ручки до Інтернету. Однак шумерські гени виявилися напрочуд живучими: дехто прагне спілкуватися по-предківськи, створюючи інтелектуальний продукт, доступний для широкого загалу. Щоб прочитати міг і студент університету, і волоцюга, заклопотаний збиранням пляшок. На парканах і стінах будинків, на контейнерах для сміття, і навіть на пішохідних доріжках. Спрацьовує не гірше за Інтернет!
Вивчати цю “народну творчість” не менш цікаво, ніж знайомитися із архітектурою, скульптурою, живописом, вишивкою чи народними ремеслами. Здійснюючи моніторинг парканної творчості, матимеш у своєму розпорядженні серйозний аналітичний матеріал. Головне — підійти до справи творчо, системно.
Ось, скажімо, напис “Не будь овощем!”, зафіксований у Херсоні. Певно, йдеться про людську пасивність, і заклик є намаганням розбудити бодай якусь частинку херсонського соціуму. Напис російською, та це не відбиває мовні уподобання більшості мешканців міста. З’явився й інший напис: “Націонал-соціалізм — майбутнє країни!”. Отже, Херсон толерує навіть націоналістичні гасла. Якби такий напис з’явився у Севастополі, ідейні опоненти, напевно, замалювали б його наступного дня. А тут і фарба вже встигла вицвісти, а ніхто не замальовує… Може, статечні херсонці згодні з авторами? У такому випадку Крим і Херсонщина — різні регіони. Свого часу Сімферополь зустрічав масою політичних написів вздовж залізниці: “Крым русский!”, “Хохлы, убирайтесь домой!” тощо. Згодом пристрасті вгамувалися, і подібні гасла стали зустрічатися рідше. Більше стало антитатарських і навіть антимусульманських. Це свідчить про прихований міжнаціональний антагонізм на території півострова. Тим приємніше було побачити в центрі Феодосії гасло “Слава Украіні!” Те, що у назві держави зроблена помилка — не стільки засмучує, скільки радує, адже з головою видає почерк неофіта; а якщо в Криму є такі небайдужі й сміливі неофіти, то не все втрачено…
Донбас відрізняється від Криму тим, що місцеве населення не сприймає Україну як історичну випадковість — це їхня держава. Але і в краю териконів можна помітити написи: “Донбасс — русская земля!” або: “Я — русский!” Проте — всюди є патріотичні люди. Бо знайшлися місцеві донецькі “молодогвардійці”, які на кіоску “Ремонт обуви”, що на вулиці Постишева, зробили напис червоною фарбою: “Ремонт взуття”. Мовляв, якщо вже двомовність, то справжня! А біля університету прочитав: “Донбас — не музей комунізму!”
У Чернігові наочним доказом активності національно-патріотичних сил є гасло: “Сіверщина” — українська газета!” У Києві мислять глобальніше: на цегляному паркані біля університету гасло: “Солідарність! Спротив! Свобода!”
Провінція не виняток. У селі Кольчугине Сімферопольського району теж пишуть на парканах. Довго думав, що означає напис: “Кольчугино — сила!” Місцеві мешканці пояснили: в селі проживає багато представників кримськотатарської інтелігенції, які не змогли закріпитися в Сімферополі. Тому духовне життя тут налагоджене. До того ж, у селі чудова боксерська секція, якою пишаються підлітки: і росіяни, і кримські татари, і українці. Про моральне і фізичне здоров’я нації різномовні люди дбають по-різному.
Було досить дивно побачити українськомовне гасло “З Путіним у серці!” на автобусній зупинці в селі Сілець поблизу Червонограда Львівської області. Ніхто його не замалював — місцеві шахтарі, які першими в СРСР знесли пам’ятник Леніну, не втратили почуття гумору, і таке гасло сприймають як жарт.
Але є привід не лише для жартів. Скажімо, напис “Слава Україні!” згодом може бути замінений на цілком протилежний за суттю: “Слава Укрруїні!”, а скінхедівське “Україна для білих!” може перетворитися на песимістичне: “Україна для бідних!”
У Дніпропетровську багато написів, які свідчать про здатність місцевих парубків закохуватись: “С днем рождения, Леночка!”, “Зайка, я тебя люблю!”, “Наташа, не могу без тебя!”. У Львові теж можна побачити сповнене ніжності: “Сонечко, вернися!” або: “Миросю, ти найкраща у світі!”, але в цілому львів’яни у прояві почуттів стриманіші, зате політизованіші. Політизованість ця специфічна: непросто знайти радикальне парканне гасло без того, щоб на ньому не поставив автограф якийсь пильний ідейний конкурент. Повірте — іншого такого міста немає!
Ідеологічна боротьба у Львові триває не один рік… Ще приклад: у підворітті, біля бібліотеки ім. Стефаника, одного сонячного ранку заясніли традиційне для Галичини гасло “Слава Україні!” і старанно вималюваний тризуб. Проте Львів не був би Львовом, якби згодом тут не з’явився альтернативний напис: “Дудаев-свинья”, а на додачу — символ Євразійського союзу молоді. Здавалося б, на городі бузина, а в Києві дядько — до чого тут Дудаєв? Проте уважно роздивившись довкола, ви побачите, що поряд вулиця Джохара Дудаєва, яка з’явилася на місці вулиці Лермонтова. Ось і зганяють проросійські патріоти свою злість  на пам’яті бунтівного чеченського генерала. Перейменування посилило поляризацію місцевого населення. І хоча росіян у Львові небагато, проте їхня опозиційність, помножена на активність, відчувається. Опозиція користується і українською; нерідко можна побачити перекреслену, замальовану символіку націоналістів, а поряд зірочку в кружечку і напис: “Лівий автономний спротив”. Якщо активісти СНПУ розмістили на стіні будинку на вулиці Виговського конструктивне звернення до ровесника: “Досить пити — займайся спортом!”, то, не маючи що заперечити, кілька молодіжних організацій просто замалювали символіку СНПУ, а поряд нанесли емблеми своїх організацій. Отже, і тут своя конкуренція; аналітики ворожих спецслужб відразу зрозуміють: приказка про трьох гетьманів стосується й української молоді. Водночас і представники патріотичних сил мають матеріал для роздумів: пошук всеукраїнського консенсусу можна починати зі Львова. Якщо діяти послідовно, то успіхи не забаряться. Тоді й робота донецьких, одеських, київських патріотів буде ефективнішою.