Від редакції. У ЗМІ з’явилися повідомлення, що голова Верховної Ради В. Литвин звернувся до президента НАНУ з проханням експертної оцінки законопроекту “Про мови в Україні”. Нагадуємо академіку В. М. Литвину, що подібну оцінку було складено ще 2006 року і опубліковано в пресі, у т.ч. і в “Слові Просвіти”. Подаємо цей документ.
Українські вчені глибоко занепокоєні провокаційними спробами деяких політичних сил використати Європейську хартію регіональних або міноритарних мов для розпалювання конфлікту всередині українського суспільства, зробити її знаряддям лінгвістичної сегрегації і поділу держави на окремі “вотчини”. Уважне прочитання автентичного тексту Хартії вказує на те, що цей міжнародно-правовий акт має на меті протилежні цілі — захистити малопоширені місцеві мови, насамперед ті, яким у близькому чи віддаленому майбутньому загрожує зникнення.
У тексті Хартії є неодноразові нагадування про те, що “підтримка регіональних або міноритарних мов не повинна здійснюватися на шкоду офіційним мовам” і немає ні слова про можливість надання будь-якій з мов, що потребують захисту та підтримки, якогось спеціального статусу на місцевому чи загальнонаціональному рівні. Тому дії тих органів місцевої влади, які самочинно проголосили російську мову “регіональною”, жодним чином не відповідають Хартії і грубо порушують українське законодавство. Вони поглиблюють цілеспрямовано створену попередніми режимами штучну деформованість мовної ситуації в Україні, коли співвідношення української і російської мов не відповідає співвідношенню українців і росіян на нашій території. Прагнення регіональних політиків надати особливі права й переваги для однієї мови — російської неминуче обкрадає права носіїв іншої мови, в даному випадку мови титульної і державоутворювальної нації —української. А отже, і права української людини.
Кон’юнктурному маніпулюванню міжнародними угодами, підписаними Україною, слід покласти край. Для запобігання антиконституційним діям та спекуляціям на мовному ґрунті в майбутньому українська влада має рішуче відстоювати українські пріоритети як в економічній, так і в духовній галузях і передусім — пріоритет рідної для переважної більшості населення української мови. Потрібно сформувати державний орган, що має планувати й здійснювати науково та юридично обґрунтовану мовну політику, періодично інформуючи громадськість про першочергові завдання й досягнуті результати.
Мова — не просто знаряддя передавання інформації. Це — один із фундаментальних націєтворчих та державницьких чинників, вона визначає впізнаваність культурного обличчя нації, її ідентичність, захищає від поглинення іншими націями і культурами. Витіснення мови з різних сфер державного й громадського життя, масової культури, ЗМІ тощо, всілякі утиски, яких вона зазнавала в минулому й зазнає досі на своїх одвічних і природних теренах, загрожують не лише її існуванню і розвитку, а й існуванню та розвитку однієї з найбільших держав Європи, самої української нації.
Ми переконані, що громадяни України — і українськомовні і російськомовні, усі, хто є патріотами своєї держави — усвідомлюють, що без національного відродження, гідного утвердження української мови, культури, духовності в Україні нам не досягти такої необхідної нині консолідації українського суспільства, усенародної єдності, стабільності, безпеки.
Ми поділяємо тривогу, якою пройняті зараз творча інтелігенція, наукова, освітянська інтелігенція, національно-патріотичні, державницькі сили, молодь, мільйони громадян і нагадуємо українській владі — Президентові, Верховній Раді та всім політичним партіям і громадським організаціям: забезпечити розквіт, повноправне й повнокровне функціонування української мови в усій соборній Україні — це не лише наше завдання, а й святий обов’язок перед історією, перед світом, перед поколіннями українців “і мертвих, і живих, і ненарожденних”.
Академіки М. Жулинський (директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ), І. Дзюба, В. Дончик, Д. Затонський, поет-академік Б.Олійник;
члени-кореспонденти НАНУ Т. Гундорова, М. Ільницький, Д. Наливайко, Г. Сивокінь, М. Сулима (заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г.Шевченка НАНУ);
академіки В. Скляренко (директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ), В. Русанівський;
члени-кореспонденти НАНУ В. Німчук (директор Інституту української мови НАНУ), І. Вихованець, А. Непокупний, Г. Півторак, О. Ткаченко, В. Широков (директор Українського мовно-інформаційного фонду);
академік Г. Скрипник (директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ ім. М. Т. Рильського), члени-кореспонденти НАНУ В. Наулко, С. Павлюк, директор Інституту народознавства НАНУ);
академіки В. Смолій (директор Інституту історії НАНУ; Я. Ісаєвич (директор Інституту українознавства ім. І. Крип’яковича НАНУ, м. Львів), іноземний член НАНУ Я. Пеленський (директор Інституту європейських досліджень; член-кореспондент П. Сохань (директор Інституту археології і джерелознавства НАНУ)
