ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ 300-РІЧНОЇ КАПЛИЧКИ

Триста років тому, на початку ХVІІІ століття, у місті Радивилові (тоді Радзивилові) біля перехресних виїзних доріг вознеслася капличка, названа на честь святої рівноапостольної Марії-Магдалини. Вознеслася як оберіг для міста. Натомість за радянської влади атеїсти замінили її іншою “культовою” спорудою — буфетом. Нині історична та духовна справедливості восторжествували — тутешньому люду знову щиросердно слугує каплиця, яку відбудували на зразок первісної.

Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

…Періщив дощ — рясний і холоднуватий. Але попри примхливу осінню погоду, будучи у Радивилові, хотілося поглянути на капличку, про яку не раз чув від радивилівців. Чув, як про справжній міський оберіг. Отож до каплиці, хоч у душі, як маленький черв’ячок, трішки дошкуляв саме сьогоднішній вибір. Мовляв, аби іншого дня, коли верховодитиме сонце, то біля каплички неодмінно зустрів би когось із прочан.
Проте за метрів п’ятдесят від перехрестя завбачив літню жінку в синьому плащі, яка завернула до каплички, постояла біля неї кілька хвилин, вочевидь виголошуючи молитву. Порівнявся і я з капличкою, а неподалік на велосипеді зупинився дядько і теж осінив себе хресним знаменням.
Розговорилися. Чоловік назвався Володимиром Гриненком. А ще — одним із будівничих каплички. Саме від нього і привідкрилася мені таїна цього святого місця, яке свого часу зазнало і поневірянь, і зневаги, і величі.
Тутешня капличка бере свій початок із 1715 року. Тоді, під час епідемії холери, її звели “на знак сумлінного моління й покути за гріхи перед Богом”. Холера таки відступила від Радзивилова. А капличка стала не тільки оберегом для тутешнього люду, а й своєрідним поводирем для прочан, що прямували до Свято-Почаївської лаври. По ній, розташованій на вулиці, що вела до Почаєва, орієнтувався православний люд. І звісно ж, подорожні спинялися тут для відпочинку та молитви.
Пережила каплиця і дві світові війни. 1944 року неподалік тримався фронт, тутешнім шляхом яка тільки техніка не йшла — танки, машини, мотоцикли, артилерія. На щастя, ніхто не зачепив святині — ні німець, ні совєт.
А ось інше покоління совєтів таки взяло гріх на душу — 1962 року сюди приїхала група партійців, зачепили тросом за бані й трактором розвалили споруду, яка вірою та правдою служила людям два з половиною століття. Опісля усіх цих активістів відзначили у райкомі партії — “за активну боротьбу з пережитками минулого”. Ще пізніше — один за одним “герої” несподівано почали скаржитися на здоров’я, а людський поголос виніс щодо цього свій вирок — не інакше, як кара Божа.
Однак наруга над святим місцем не припинялася. Замість бань тут заблищали очі п’яничок, адже прямісінько на місці каплиці збудували “забігайлівку”. Втім, новозведеному буфету не судилося довго “прожити”. Кілька разів посеред ночі його “атакували” невідомі, вибиваючи вікна. Казали навіть, що то місцеві жінки навмисно так вчинили, щоб відлучити чоловіків від пиятики. Хтозна… Але минув тривалий час, коли не стало буфету. Вірніше, він простояв декілька літ побитим-потрощеним. А згодом цілком щез із лиця землі.
Зараз на освяченому-переосвяченому місці у відновленій вірянами-ентузіастами капличці, куди повернулася вціліла ікона Марії-Магдалини, знову лине слово Боже, горить свіча, моляться і старий, і малий. Радіє душа, бо вірить, що у майбутті не з’являться новоспечені сповідники атеїзму чи бездуховності. Ті, для кого історія та сповідь — це другорядне, а ідея — головне.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment