ЛАВРСЬКА ПОЖЕЖА 1718 р., або ЧИ БУВ ОБДУРЕНИЙ ПЕТРО І?

Михайло ДЕГТЯРЬОВ,
мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук

Існує думка, що бібліотека Києво-Печерського монастиря не згоріла під час великої пожежі 1718 року, як вважалося раніше, а збереглася в одному з не виявлених досі підземних сховищ Лаври. Багато хто з вчених вважає, що згадана бібліотека містила й частину найціннішої бібліотеки князя Ярослава Мудрого, “в якій були великі тисячі книг рукописних і дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами”. Ясна річ, така знахідка стала б грандіозною сенсацією.
Які ж аргументи можна навести на підтвердження гіпотези?
Найпереконливіший, мабуть, такий. 1898 року на хорах Успенського собору Києво-Печерської лаври було знайдено сховану там незадовго до пожежі 1718 року монастирську грошову скарбницю. Річ у тому, що в офіційному донесенні духовенства Києво-Печерської лаври урядові Російської імперії в Петербург сповіщалося про загибель у вогні пожежі всього майна монастиря “без остатку”, зокрема й скарбниці. Ось фрагмент тексту донесення: “…печерська обитель огнем кругом вся стала разорена и как церковь святая соборная, так и прочие церкви со всеми утварми, иконным украшением, с ризницею и всею казною денежною, колокола, больницы, печатный дом со всеми книгами и инструментами типографическими, библиотека, келии, к тому же крепости … государей”.
У доданому до грошової скарбниці описі, укладеному 1718 року, стояли підписи тих  ієромонахів Лаври, які їздили з доповіддю до столиці Імперії, один з них — Роман Копа (судячи зі знайденого на хорах собору документа) лічив 1731 року, тобто через 13 років після надісланого ним у Петербург донесення про те, що пожежа начебто знищила все, зокрема “с ризницею и всею казною”.
Про “археологічну” знахідку 1898 року (як її цілком серйозно назвав професор Київської духовної академії М. Петров) широко повідомлялося на сторінках київських періодичних видань кінця XIX століття.
Ця подія викликала у тодішніх істориків справжню полеміку. Деякі дослідники (С. Яремич, Е. Кузьмин та інші), попри сильний авторитет Церкви в дореволюційній Росії, робили сміливі припущення, що пожежа 1718 року в Києво-Печерській лаврі не була випадковістю, що її влаштували ченці з метою ввести в оману Петра І, бо він, як вони вважали, мав намір відібрати коштовності монастиря на державні потреби. “Виходить так, — писав С. Яремич, — що особи, які приховали в таємному місті скарбницю, самі водночас і доповіли про цілковиту її загибель”.
Якщо погодитися з правдоподібністю такого припущення, то можна легко пояснити й таку дивну обставину: попри офіційне повідомлення про загибель під час пожежі “государьевых крепостей” (тобто грамот, які видавалися монастиреві різними монархами на володіння нерухомим майном), вже 1722 року нова депутація, надіслана в Петербург Лаврою, заявила, що на всі маєтки Києво-Печерської лаври знайшлися документи, які лишилися після пожежі.
На той час Києво-Печерська лавра була могутнім землевласником. Їй належало багато сіл і навіть кілька міст, деякі монастирі. Лавра весь час вела судові позови за власницькі права з іншими сусідами-землевласниками. І втрата необхідних документів була вкрай не бажана для лаврського духовенства. І сталося “диво”: через чотири роки після пожежі “серед попілу й руїн” ці документи знайшлися.
От і виходить, що пожежа не знищила не тільки казну, де були металеві монети, а й такі потрібні духовенству паперові документи!
Хочеться наголосити: якщо це був справді обман, то вдався він на 100 відсотків. За наказом Петра I, на відновлення згорілих споруд монастиря, а також на придбання всього необхідного для ритуальної служби з царської скарбниці було виділено велику на той час суму — 5 000 карбованців.
Петро I добре усвідомлював значення зібраних у Лаврі культурних цінностей. З книжковою та іншими колекціями монастиря він ознайомився ще 1706 року, коли особисто керував закладенням нової фортеці на печерських пагорбах, потреба спорудження якої, на його думку, була обумовлена загрозою шведського вторгнення. Найзначніші лаврські раритети він сподівався передати до кунсткамери, яку за його розпорядженням тоді почали будувати. Однак, певно, кмітливість і просто патріотична налаштованість лаврського духовенства стали нездоланною перешкодою для втілення цього наміру в життя.
На жаль, зараз ченці УПЦ МП, які орендують деякі будівлі архітектурного комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, вважають, що їм дозволено без узгодження з науковою громадськістю вирішувати долю раритетів загальнонаціонального значення, які потрапили разом із будівлями в їхнє розпорядження. Так, монастирське духовенство замінює цінні раки ХVIII—ХІХ ст., що зберігалися в печерах, на сучасні, вивозячи справжні реліквії в невідомому напрямку. За словами екс-директора Заповідника С. П. Кролевця, який очолював цей заклад упродовж 15 років, духовенство нехтувало постійними вимогами науковців звітувати про те, чи проводяться археологічні дослідження під час численних (у більшості випадків протиправних) будівельних робіт, що постійно на замовлення ченців провадяться на охоронній території, та куди зникають археологічні знахідки, які обов’язково при цьому повинні бути. (Здається, за таку свою принципову позицію С. П. Кролевець і втратив посаду).
За таких обставин, можливо, вже незабаром багато лаврських раритетів можна буде побачити в інших місцях, наприклад, у скарбницях Росії, тож виходить, що хоч і з запізненням, але мрія Петра І перетвориться на реальність.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment