Нарешті відбулася прем’єра довгоочікуваного проекту “Мудаки. Арабески”. Попри провокативність назви кіноальманаху, яка викликала деякий внутрішній спротив не лише у консервативних кінознавців, а й у звиклішої до епатажу публіки, найменування виявилося цілком доречним. Хоча саме це ексцентричне слово змусило більшість обласних кінотеатрів відмовитися від прокату збірника.
І даремно. Адже “Мудаки. Арабески”— це не лише зріз сучасного українського кінематографа, а й зріз української дійсності у всій її красі. У всіх її проявах. Жлобкуватий, жорстокий, брутальний світ, що оточує сучасну людину, показаний без прикрас.
Мудаки — це діагноз, який українські режисери поставили своїй державі та її громадянам, бо саме мудак є героєм нашого часу.
Перша стрічка збірника, яка вдало передає загальний настрій кіноальманаху, п’ятихвилинна робота Володимира Тихого “По дорозі”. Чоловік на дешевій автівці (Олександр Ігнатуша) припарковується біля будинку. Поруч стоять значно дорожчі автомобілі. На своє нещастя, виходячи з авто, він вступає у лайно. Чолов’яга спочатку витирає взуття об асфальт, потім об колесо “Мерседеса”, а далі ще й об джип. Остаточно відшкрябавши взуття і забруднивши сусідські автомобілі, він озирається і бачить, що на тротуарі ще лишилася купка і чистих автівок поруч теж удосталь. Українські реалії шокують своїм натуралізмом. Утім, хіба не це ми бачимо кожного дня в потягах, у під’їздах, на вулицях?! Деградація суспільства відбувається на всіх рівнях і вже не можна закрити очі й зробити вигляд, що всього цього не існує. Тому байдужими стрічки не лишають нікого.
На думку ініціатора проекту Володимира Тихого, “мудацтво — головний стиль життя в країні. Людям чхати на майбутнє і на минуле, вони живуть лише своїми забаганками”.
“Мудаки. Арабески”— кіноальманах створений без держпідтримки, спонсорів. Подібний проект став першим в Україні. Режисери, актори, оператори — ніхто не отримав за свою працю грошей. За рік зняли 20 фільмів, 14 з яких увійшли до збірника.
Один із продюсерів Денис Іванов розповів, що головна ідея такого кіно — висвітлення теми, а не використання новітніх технологій. Утім, тему мудаків вичерпати неможливо.
Одна з найцікавіших робіт стрічка “Останній лист” Юрія Ковальова. Про хлопчину, який підібрав у під’їзді листа, приніс його додому, відкрив і прочитав. “Помираю синку, не бачила тебе вісім років. Приїдь, хоч гляну на тебе перед смертю…”, — писала незнайома йому стара жінка. Дитину настільки вражає лист, що він самостійно їде на інший кінець міста (на пошті переплутали вулиці), щоб знайти адресата. Прогулянка загрозливим спальним районом з його аборигенами і ось нарешті він наздоганяє таксі, яке везе того, заради кого він сюди приїхав, на курорт. “Вона помирає. Просить приїхати”, — ледь видихає хлопчик. І отримує ляпаса: “Ніколи не читай чужих листів!” — такий перший життєвий урок дав йому дорослий.
Попри дещо різний рівень робіт, загалом проект вдалий. Вийшло справжнє незалежне кіно. Декілька стрічок пройшли відбір міжнародних кінофестивалів і навіть отримали нагороди. “Глухота” Мирослава Слабошпицького брала участь у конкурсі 60-го Берлінського міжнародного кінофестивалю та в конкурсі Міжнародного кінофестивалю у Марта Віньярд (штат Массачусетс, США). Фільми “Українська література: посібник для мудаків”Анатолія Лавренішина були учасниками конкурсу ІХ фестивалю короткометражних фільмів Dr.Mabuse (Барселона, Іспанія). Стрічка “По дорозі” Володимира Тихого отримала спеціальну відзнаку журі на V Фестивалі короткометражних фільмів FF600 у Любляні (Словенія).
Кризове українське кіно довело, що кінематографічне життя існує за межами бюджетів Міністерства культури. Режисери не захотіли чекати сприятливих інвестиційних умов і державної підтримки, на яку можна сподіватися роками, і так не дочекатися ніколи. Вони вирішили, що ніхто не може їм відмовити у праві на професію. І показали відображення нас самих. І, можливо, цей кіноальманах — відповідь на питання хто винен у тому, що в нас усе так погано.
Поки що збірку корокометражок можна побачити лише в Києві та Одесі. Після прокату альманаху планується випуск DVD, до якого ввійдуть усі 20 стрічок проекту.
Матеріали підготувала
Леся КОВЕРЗНЄВА
