До “Слова Просвіти” надійшов лист із с. Подвірне Чернівецької області: “Шановна редакціє! Звертається до Вас пенсіонерка Марія Павлівна Кіфяк. Напевно, в Україні пенсіонери найбідніші, найбезправніші та найбеззахисніші. Вони, як правило, майже всі хворі, і майже всі мають мізерні пенсії. Тому знущатися над ними найлегше, за них ніякої кари нікому немає, пенсіонерам звертатись і шукати захисту практично ніде.
Хочу розповісти вам про злодіїв і аферистів із ТОВ “Пошторг Україна”. Ці шахраї обдурюють громадян, особливо пенсіонерів. Вони пропонують купувати у них товари і запевняють, що кожен покупець буде учасником розиграшів цінних призів. Пенсіонер, отримавши такого листа, на останні копійки купує у них товар, маючи надію на виграш. Але ці шахраї жодних розиграшів не проводять, їм головне накрасти. У мене є вагомі докази цього.
Окрім того, що їхні товари в три-п’ять разів дорожчі, вони ще й сумнівної якості, та й результату від них практично ніякого. Ці люди забули, що і вони стануть пенсіонерами, і тоді такі ж шахраї, як вони, обдурюватимуть їх”.
У листі, як бачите, висвітлені дві проблеми. Товари поштою — добра послуга, тож, користуючись нею, подумайте: чи не заманюють вас у залежні стосунки обіцянками премій, нагород і т. п.? У кожному разі — господар ситуації ви. Пам’ятайте, що дешевий сир у мишоловці.
Сьогодні ми не говоритимемо про те, як досвідчені аферисти обдурюють пенсіонерів, але обговоримо інше, не менш важливе питання: чи справді людина літнього віку така беззахисна перед аферистами, чи справді вона — ідеальна жертва для злодіїв?
Ми нерідко говоримо: люди літнього віку наївні, довірливі, їх дуже просто обманути. Чи справді це так, і чи з роками зникає здатність мислити й аналізувати? Чи легко пенсіонери піддаються впливу маніпуляторів? Про це читачам “Слова Просвіти” розповідає керівник лабораторії нових інформаційних технологій навчання Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, доктор психологічних наук, професор Марина СМУЛЬСОН.
— Марино Лазарівно, як вивчають психологію людини похилого віку в Україні?
— Наша лабораторія безпосередньо геронтопсихологію не вивчає. Однак психологією старості займаюся я, бо ця проблема для мене дуже цікава.
Я не знаю лабораторій геронтопсихології в Україні, а в Інституті геронтології психологічними проблемами старості займаються недостатньо глибоко, бо в цього закладу інша функція.
Не можу сказати, що геронтопсихологія широко вивчається за кордоном, там нею почали займатися лише останніми роками, коли стало зрозуміло, наскільки в усьому світі катастрофічно постаріло людство, і коли вдалося трохи перебороти таке негативне явище в суспільстві, назва якому ейджизм (від англійського “age”) — дискримінація за віком, що здебільшого означає своєрідну психологічну ізоляцію літніх людей у соціумі.
Ту проблему, що у світі існують старість і смерть, замовчували. Пенсіонери не з’являлися ні в рекламі, ні на телебаченні, ні в художніх творах, тобто це було щось на кшталт табу. Ви, мабуть, знаєте й пісні, що возвеличують молодість: “Хорошо быть молодым, просто лучше не бывает”, “Вечно молодой, вечно пьяный”, “Живи, поки молодий”.
Культ “молодого тіла” і зараз не зник. Але на початку XXI століття ситуація у суспільстві трохи змінилася: про людей літнього віку почали говорити ЗМІ, прийшло розуміння того, що старість — надзвичайно важливий період життя. До людей похилого віку почали ставитися з повагою. Відповідно, почали займатися і психологією літніх людей, щоб забезпечити їхнє комфортне існування у соціумі, допомогти їм позбавитися від проблем, краще пізнати процеси старіння.
— Які психологічні зміни відбуваються з людьми похилого віку?
— Коли я читаю лекції з геронтопсихології соціальним працівникам, лікарям, волонтерам, то цікавлюся їхнім враженням від спілкування з літніми українцями. Часто чую: “Ой, з ними так складно, у них пам’ять уже не така сильна”. На моє запитання: “Скажіть, хто з вас не був у ситуації, коли, виходячи з дому і зачиняючи двері, відволікався, а потім, тримаючи в руках ключа, перевіряв, чи замкнув їх?” — жодна рука не піднялася.
За цю звичайну ситуацію у будь-якому віці відповідає оперативна пам’ять: коли ми відволікаємося, то випускаємо її з-під контролю. У людей похилого віку ця тенденція підсилюється.
Короткочасна пам’ять у них теж трохи слабшає, а ось довготривала — надзвичайно сильна. Літня людина розповість вам багато цікавого з минулого, вона пам’ятає деталі і про війну, і про Голодомор.
Щодо інших психічних процесів — мислення, інтелекту, сприйняття, — є теж своя специфіка, але вона на користь людині похилого віку.
Інтелект, який розвивається в молодої людини, називається плинний. Він характеризується швидкістю запам’ятовування, індуктивним мисленням, оперуванням просторовими образами. Молода людина відмінно проходить інтелектуальні тести, розв’язує задачі, з якими літня не зможе швидко і добре впоратися, бо в неї інтелект кристалізований — це здатність встановлювати смислові зв’язки між подіями, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні нею стратегії для вирішення задач.
Дуже сильний момент — для того, щоб швидко прийняти рішення, молодим людям треба щось придумати, а літнім простіше: у них є аналоги з минулого, досвід.
У мене є дослідження, які свідчать, що коли поєднати кристалізований інтелект і плинний, тобто, коли якусь серйозну (особливо життєву) задачу розв’язують разом люди похилого віку і молоді — це потужна творча співдружність.
Наприклад, у групі, де багато молодих студентів і декілька людей похилого віку, розв’язували практичну задачу: “Що можна порадити п’ятнадцятирічній дівчині, яка зібралася виходити заміж?” Молоді швидко сказали, що вона, зробивши це, втратить молодість, зруйнує життя, скоїть дурницю. Люди похилого віку поставили просте запитання: “Може, є обставини, які це спричинили?” І тут уже молоді почали думати, що, може, вона чекає дитину, живе в іншому історичному періоді, коли всі так рано виходили заміж, невиліковно хвора і їй лишилося мало і ще багато варіантів згенерував молодий плинний інтелект.
Яка ж тут роль кристалізованого інтелекту? Літні люди побачили проблему з іншого боку. Тобто говорити про те, що інтелектуальні компетенції старої людини слабші — не можна. Але вони змінюються.
— Людина похилого віку легше потрапляє у пастку авантюристів?
— Узагалі жертвами афер стає багато людей різного віку. Згадаймо, наприклад, махінацію з “Еліта-Центр”, де потерпіли здебільшого молоді люди. Можливо, ці афери “витонченіші”, ніж для людей похилого віку.
З літніми людьми, що страждають на маразм, аферисти справді роблять усе, що їм заманеться. Цими літніми людьми повинна опікуватися держава.
Здорові люди потерпають не від того, що вони похилого віку, а від того, що самотні і їм немає до кого пригорнутися, немає з ким поговорити. І коли до літньої людини в довіру входить молода приємна дівчина, обіцяє підтримувати, живе в неї, навіть допомагає, поступово починає маніпулювати і тоді їй легше здійснити аферу. А для людини похилого віку це величезна моральна травма.
Є люди і старі, і молоді, які випивають, вживають наркотики, мають інші залежності, і коли аферисти “допомагають” їм реалізувати ці шкідливі звички — це підкріпить хворобу, і людина вже не матиме сил пручатися, коли її втягнуть в аферу.
Багато нерозумних, несерйозних рішень приймають люди не літнього віку — продають квартиру, думають, що придбають іншу, і опиняються на вулиці.
Раніше діяли аферисти-“наперсточники”. Хто потрапляв на їхній гачок? Люди молодого й середнього віку. А хто здебільшого грає в казино, на автоматах, у комп’ютерні ігри? Отож не треба бути літнім, щоб стати обдуреним.
Самотня людина похилого віку має менше тісних соціальних зв’язків, які незримі, але є мережею захисту, підтримують її. Одинокій людині немає з ким порадитися щодо тієї чи іншої пропозиції — тому і потрапляє до рук аферистів.
Дуже чутлива самотня людина похилого віку, яка втратила багато близьких — оця душевна самотність для маніпуляторів “ласий шматок”.
— Яке Ваше ставлення до популярної нині послуги — “договір довічного утримання”?
— Іноді в людини літнього віку немає іншого виходу. Часто буває, що її справді підтримують. Однак як не любить літню людину той, хто доглядає, але все одно зрозуміло — він чекає, доки її життя добіжить кінця. Наше життя не безкінечне, і хочеться, щоб хтось був поряд із тобою… Це важка психологічна ситуація.
— Жінки і чоловіки похилого віку відрізняються?
— Тривалість життя чоловіків менша, частіше можна зустріти вдову, ніж вдівця. Одинокому чоловікові важко впоратися з побутовими проблемами самотужки. Тому є статистика, що чоловіки-вдівці знову одружуються, незважаючи на те, що вони похилого віку. Самотні жінки (подруги дружини, давні знайомі) з радістю погоджуються на шлюб.
Щодо творчої реалізації, то це — про чоловіка, аніж про жінку. Жінки себе швидше знаходять у побуті.
— У чому полягає щастя людини похилого віку?
— Її щастя не відрізняється від щастя будь-якої людини іншого віку. Щастя в тобі і в твоєму розумінні того, що відбувається.
Говорять, якщо не можеш змінити те, що відбувається, то треба змінити своє ставлення до цього. Зрозуміло, що змінити розмір пенсії неможливо, не можна автоматично вилікувати свої хвороби. Та що відбувається за вікном? А за вікном вирує життя!
Літні люди доглядають онуків, читають, шукають творчі заняття, починають писати вірші, малювати картини, збираються в осередки, займаються фізичною культурою, вивчають щось нове. Якщо людина особистість, то вона в будь-якому віці шукає себе, шукає шляхи для самореалізації.
У мене є аспірантка, яка вивчає життя і зокрема щастя людини похилого віку після ста років. У Києві є такі люди, їх не багато — минулого року їх було 90. Люди цього віку знаходять те, що їх цікавить.
Був такий випадок: 96-річна сліпа жінка вийшла заміж за 98-річного. Що на це сказати? Соціальні працівники: “Двоє дурних старих! Вони вже в маразмі!” Я говорю, подумайте, він старий, але бачить — їй буде легше жити. До того ж, удвох їм цікавіше, вони будуть уважнішими і зможуть помітити афери. Це — перемога.
У старості можна жити щасливо, але для цього потрібен дух, душевна сила. Люди похилого віку важко сприймають фізіологічні зміни, майже у всіх обмежується мобільність, слабшає слух, зір, з’являються якісь хвороби. Але літні люди цінують своє життя.
Зараз пенсійний вік пересувають туди-сюди, однак українці дуже пізно виходять на пенсію. Немає такого: настала пора для заслуженого відпочинку і людина зразу йде з роботи — навпаки, вона продовжує з ентузіазмом працювати. До того ж, у нас можна працювати й отримувати пенсію.
Пенсійний вік, не змінив мою життєву орієнтацію. Я займаюся своєю улюбленою справою. Моя життєва активність не дасть мені сидіти, склавши руки.
— Отож можна завадити процесам старості?
— В американській психології є такі поняття “молоді старі” і “старі старі”. Молоді старі — це ті, які відчувають себе ще молодими. Вони можуть, наприклад, залишити свою літню жінку чи чоловіка, одружитися з молодою людиною і, навіть, мати дітей.
Про них можна сказати: ці люди помирають на бігу: від інсульту, прямо на робочому місці, бо не адаптувалися до фізіологічних змін, які з ними відбуваються. Вік завжди дає про себе знати. Треба все робити обережніше, а вони цього не сприймають, у них молода родина, їм хочеться підтримувати імідж молодого, тому вони помирають, не відчувши себе “старою” людиною.
Ті, хто усвідомлюють проблеми своєї старості, продовжують своє життя.
— Марино Лазарівно, що для Вас щастя?
— Щастя — складна річ. Уже рік, як помер мій чоловік. Це був надзвичайно складний період. Сьогодні про щастя мені важко говорити, але я тримаюся. Мене радує син, який дуже уважно ставиться до пам’яті батька, і мені зрозуміло, що коли я піду з життя, буде так само щодо мене.
У цьому віці радує інше. Оцінюючи життя, яке я прожила, можу сказати — воно було важке, але щасливе. Мені цікаво те, що я роблю. Це — життя, яке непросто побудоване, і хоч інколи буває дуже боляче, продовжую йому радіти.
Спілкувалася
Наталія АНТОНЮК
