2009 року Головна служба з питань гуманітарного розвитку при Секретаріаті Президента України оприлюднила дані, що 2009-го Україна витратила 3 мільярди 195 мільйонів гривень бюджетних коштів на утримання навчальних закладів із російською мовою навчання. Росія не виділила жодних коштів на утримання навчальних закладів з українською мовою навчання в Росії. В Україні функціонує 983 дошкільних навчальних закладів із російською мовою виховання. У Росії подібних закладів українською мовою немає. В Україні навчається російською мовою 779 423 учні загальноосвітніх навчальних закладів, 1 292 518 учнів вивчають російську мову як предмет і 165 544 учні вивчають російську мову факультативно або в гуртках. У Росії вивчають українську мову як предмет 205 учнів, а 100 вивчають її факультативно. Навчаються російською мовою в Україні 59 656 студентів вищих навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації і 395 186 студентів ІІІ—ІV рівнів акредитації. В Росії жоден студент не навчається українською мовою.
В Україні за рахунок державного бюджету надруковано 1 555 500 примірників підручників російською мовою вартістю 18 млн 616 тис. грн. У Росії державним коштом не надруковано жодного підручника українською мовою.
Якщо взяти до уваги усереднений розподіл школярів, які брали участь у зовнішньому незалежному тестуванні 2009 року (тести з математики, біології, географії, історії України, фізики, хімії), то за мовою складання він був таким: 75,7 % учнів обрали українську мову, а 23,9 % — російську мову, що цілком відповідає кількісному складу носіїв української і російської мов.
Тарас ШЕВЧЕНКО,
член правління Запорізького облоб’єднання ВУТ “Просвіта”
Акція демонстративної зневаги української (за Конституцією — державної) мови ще від часу президентських виборів, коли Л. Кучма пообіцяв надати російській мові статусу другої державної, під проводом відомих міських та обласних рад набирає за сучасної влади дедалі більших обертів. Долучилася до цього процесу й Запорізька обласна рада. Та якщо раніше зневага йшла від комуністів, то тепер і Партія регіонів перебрала на себе ініціативу звільнити територію України від української мови. Якщо в Запоріжжі раніше за впровадження російської мови як державної ратувало богуслаєвське лобі в міській раді, то тепер його ідеологи піднялися на вищий партійно-державний щабель — ради обласної.
Пророк нації, Тарас Шевченко, більше 150 років тому написав: “Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю Слово!” Слово рідне за цей період так і не стало символом визволення — раби залишилися німими. Сьогодні в Запоріжжі “дядьки отечества чужого” волають про жалюгідний стан російської мови. От у сфальшованій Пояснювальній записці депутатам Запорізької обласної ради відомий регіональний українофоб ллє крокодилячі сльози, що буцімто в “Україні штучно обмежується використання російської мови на радіо, телебаченні, в кінопрокаті, …здійснюється цілеспрямована політика ліквідації вищої освіти російською мовою; …ситуація посилюється штучним обмеженням використання російської мови в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічному і соціальному житті, в освітньому процесі дошкільних, загальноосвітніх учбових закладів”, пропонує рішення під назвою “Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови в Запорізькій області та сприяння виконанню зобов’язань України щодо реалізації норм Європейської хартії регіональних мов”, яке обласна рада ухвалила майже одностайно (з 91-го лише один голос проти). “Презавзяті патріоти” забивають осиковий кілок у серце кожного українця — його мову, а “братія мовчить собі, витріщивши очі”.
У Запорізькій області 621 школа. Українською мовою навчання охоплено 65 % шкіл, з російською мовою навчання 216 шкіл (35 %). Та це лише справна цифра для офіційних звітів. Правдива ж ситуація у тому, що кількість українських шкіл значно менша, оскільки викладання у багатьох школах має характер двомовності.
На місцевому рівні не забувають підтримувати функціонування російської мови, забуваючи про підтримку своєї, — міська рада Запоріжжя й обласна рада 07.08.2008 р. ухвалили рішення № 15 “Про програму розвитку російської мови, російської культури в Запорізькій області на 2008—2012 роки”.
У статті 10 Конституції України зазначено, що “державною мовою в Україні є українська мова” (на законодавчому рівні внесено роз’яснення Верховним Судом). Автор Пояснювальної записки, він же автор проекту рішення, вводить в оману депутатів і українців, коли стверджує, що “історичні обставини і умови соціально-економічного і культурного розвитку Запорізької області зумовили активне і широке використання російської мови в усіх сферах соціального життя”. Чого тут більше — відсутності необхідних знань зі славістики, історії України, культури, духовності, чи нерозуміння потреби спиратися на достовірні наукові джерела, чи це українофобські фантазії видавати бажане за дійсне?!” Це ще й відверта брехня, бо 350-річне зросійщення українців через заборону мови царським і комуністичним режимом призвело до асиміляції українців, яким “общепонятний язик” треба було вживати в усіх сферах суспільного життя. Ось один з епізодів як здійснювалися заборони. Колишній професор Харківського університету Олександр Ратгавз, який живе в Ізраїлі, свідчить про протест 1951 року студентів Харківського університету, які відмовилися складати іспити російською мовою. “Тоді 800 із них було репресовано, багатьох вивезено у Сибір, а 33-х на закритому суді засуджено до смертної кари і розстріляно”. Така правда “історичних обставин” використання російської мови в Україні.
Автор документів до обласної ради, посилаючись на третій абзац статті 10 Конституції України, вболіває лише за російську мову, “напрочь” забуваючи про національні меншини. У Законі України “Про мови в Українській РСР”, який чинний і дотепер, у ст. 28 зазначено, що “в Українській РСР навчальна і виховна робота в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів ведеться українською мовою, а у випадках передбачених частинами другою і третьою цього Закону, поряд з українською — і національною мовою більшості населення”. Росіяни в Запоріжжі та Запорізькій області не складають національної більшості населення (за винятком окремих сіл Кам’янко-Дніпровського району, Куйбишевського району та с. Гусарка), тому зазначені норми ч. 2 ст. 3 Закону України “Про мови в Українській РСР” у цьому випадку не є чинні. Нагадуємо депутатам, що в УРСР в Запоріжжі було лише дві школи з українською мовою навчання. Хіба це не виразний показник насильницької асиміляції українців у совдепії.
Європейська хартія регіональних мов і мов меншин, на яку посилається автор Пояснювальної записки, констатує, що “захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинен проводитись на шкоду офіційним (тобто державним) мовам і необхідності вивчати їх”. Гаазькі рекомендації щодо освіти такі: “Особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в широке суспільство через належне володіння державною мовою”. До того ж впровадження положень Європейської хартії в життя є прерогативою держави, а не обласної ради.
Розвиткові російської мови в Запорізькій області, як і в Україні, ніщо не загрожує. Вона не може бути ні регіональною, ні тим більш офіційною, бо має материнське коріння в Росії.
Депутатам обласної ради достеменно відомо, що за 19 років незалежності в Українській державі не створено повноцінного національного інформаційного простору, бо без належної управлінської й фінансової підтримки держави українські засоби масової інформації доведені до стану вторинності. Користуючись аж занадто гаслами демократизації і свободи слова, цинічно і брехливо говорять про нібито жалюгідний стан “русского” слова і “русскоязычного населения” в Україні й, зокрема в Запорізькій області переважно ті, хто “подобный сотням беглецов на ловлю счастья и чинов заброшен к нам по воле рока” і ратують за російську офіційну (чи регіональну — підміна термінів не міняє суті претензій), бо не спроможні вивчити українську.
Без мови немає нації — це добре розуміють українофоби, пропонуючи малоросам-депутатам прийняти щодо українців дискримінаційне рішення про подальше зросійщення українців козацького краю, де колись гартувалася воля й українська національна свідомість. Доморощеним малоросам треба звертатися до витоків і врахування правдивих історичних чинників щодо функціонування української мови у царській і більшовицькій імперії, бо українці добре знають “що ми? чиї сини? яких батьків? ким? за що закуті?”, і тоді наступить порозуміння між носіями російської й української мов. Нав’язування сьогодні двомовності в Україні, чи її південних та східних регіонах, — це шлях тоталітарного зросійщення українців, і, без усякого сумніву, призведе до загострення міжетнічних стосунків.
Нагадуємо, що будь-яка дискримінація заборонена ст. 14 Європейської Конвенції з прав та основних свобод людини, яку Верховна Рада ратифікувала 17 липня 1997 року, визнавши юрисдикцію Європейського Суду обов’язковою для нашої держави.
Вважаємо, що рішення “Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови в Запорізькій області та сприяння виконанню зобов’язань України щодо реалізації норм Європейської хартії регіональних мов меншин” суперечить ст. 10, ч. 2 ст. 19 Конституції України, рішенню Конституційного суду від 14.12.1999 № 10-рп/99 та п.4 ст. 2 ч. 1 Європейської хартії регіональних мов.
